Погляд з Ізраїлю

В очевидь, буде ухвалено остаточне рішення – або продовжувати парламентські процедури щодо затвердження судової реформи, або поступитися вимогам лівоцентристської частини ізраїльського суспільства, заморозити законотворчий процес і почати переговори з опозицією.

Масові демонстрації протесту наростали через намір уряду в безпрецедентно стислі терміни провести судову реформу. Останньою краплею, що переповнила глечик незгоди, сталась після того, як Біньямін Нетаньяху звільнив Йоава Галанта з посади міністра оборони.

Звільнення Галанта, який закликав прем’єр-міністра заморозити просування законопроєктів судової реформи і почати переговори з опозицією, стало тим холодним душем, який привів до тями навіть деяких членів коаліції.

На думку більшості аналітиків, настільки бурхливе загострення пристрастей навколо просування судової реформи, внаслідок якого країну, за висловом одного з журналістів, “поставили на вуха”, стало можливим, головним чином, завдяки… прем’єр-міністру Біньяміну Нетаньяху, який стояв перед дилемою: або дати “добро” судовій реформі, або залишитися без уряду, який він із такими труднощами сформував.

У цій ситуації Нетаньяху знову продемонстрував навички блискучого тактика і знавця політичної історії. Прикриваючись забороною на участь в обговоренні питань, пов’язаних із реформуванням судової системи (Нетаньяху перебуває під судом, і це було б конфліктом інтересів), а також використовуючи мудрий заповіт Сунь-цзи – “якщо немає вигоди, не рухайся”, прем’єр-міністр, коли його запитували про ставлення до судової реформи, мовчки розводив руками – мовляв, ви ж знаєте, мені не можна говорити про це. Паралельно надавши повну свободу дій міністру юстиції та голові законодавчої комісії Кнесету, які так стрімко “розкрутили” проходження судової реформи, що викликали обурення і прокляття сотень тисяч протестувальників-демонстрантів.

Сам же Нетаньяху залишився в тіні, спостерігаючи з-за лаштунків заборон, накладених юридичним радником уряду, за проходженням єдиного законопроєкту, що цікавив його особисто – “Закону про порядок оголошення прем’єр-міністра недієздатним”.

Останніми днями удари по уряду Нетаньяху сипалися з усіх боків. Параліч перекритих демонстрантами головних транспортних артерій країни, зізнання керівництва поліції в нездатності контролювати ситуацію, погрози загальнонаціонального страйку, відмова тисяч воїнів-резервістів прибувати на армійські збори, занепадницькі настрої в провідних компаніях і банках призвели до того, що дедалі більше депутатів правлячої партії “Лікуд” почали виступати за припинення судової реформи.

До цієї ж точки зору схиляються навіть коаліційні партнери Нетаньягу – глави ультраортодоксальних партій ШАС і “Єврейство Тори”, які вперше закликали коаліцію зробити паузу і почати переговори.

Із посиланням на джерела в уряді, ізраїльські ЗМІ повідомляють, що міністр юстиції Ярів Левін, який є головним “криголамом” реформи, пригрозив піти у відставку, якщо Нетаньягу капітулює і ухвалить рішення призупинити її просування.

А тим часом ізраїльська преса, а також низка західних ЗМІ публікують матеріали, в яких намагаються проаналізувати причину небувалого за масштабами громадянського протистояння в Ізраїлі (деякі публіцисти навіть порівнюють його з подіями 1994-1995 років, коли ізраїльське суспільство стояло на межі громадянської війни через “Норвезькі угоди” та вбивство прем’єр-міністра Іцхака Рабина).

По суті, цей документ позбавляв юридичного радника повноважень усувати главу уряду з посади. Інакше кажучи, змістити за буквою цього закону прем’єр-міністра (у цьому випадку, Біньяміна Нетаньяху) може тільки уряд і парламент, та й то – більшістю голосів.

І щойно законопроєкт (єдиний з усього пакету юридичної реформи!) став законом, Біньямін Нетаньягу розпочав ендшпиль своєї “багатоходівки”.

Коли 25 березня міністр оборони Йоав Галант призначив пресконференцію, на якій збирався заявити, що піддасться у відставку, якщо реформу не заморозять, Нетаньягу попросив його відкласти спілкування з журналістами, щоб обміркувати ультиматум. А через добу… звільнив Галанта. Тобто, з одного боку, довів коаліційним партнерам, що підтримує їхнє завзяття, а з іншого –

дав протестувальникам привід перетворити багатотижневу атмосферу протестів і масової непокори з важкої на нестерпну. Зовсім необов’язково бути оракулом, щоб передбачити, що реформа з високим ступенем ймовірності буде припинена. Що, власне, підтверджує підтекст інформаційного повідомлення, яке надійшло з канцелярії прем’єр-міністра:

“Учора до глибокої ночі Біньямін Нетаньяху проводив у своєму офісі серію консультацій, під час яких зважував можливість припинення просування судової реформи”.

Підіб’ємо підсумки: голос народу переміг, Нетаньягу дистанціювався від табору “душителів Феміди”, президент Байден, який підтримував протести в Ізраїлі, нарешті запросить прем’єр-міністра Нетаньягу до Білого дому, а прихильники судової реформи програли, але водночас розвалювати уряд не стануть, оскільки дострокові вибори нічого хорошого їм вже не обіцяють.

Словом, руками демонстрантів Нетаньяху зміцнив уряд, примирив суспільство, зробив реверанс у бік американських демократів і дезавуював міністрів, які оскаржують його право вирішувати все.

Валерій Кантор