У серпні-вересні в Барселоні чудова погода і сезон відпусток. Місто наповнене туристами з усіх куточків світу, які насолоджуються сангрією і солоним запахом моря десь у кафе на побережжі. Серед натовпу відпочивальників можна побачити й місцевих, які, не поспішаючи, жваво щось обговорюючи, йдуть на ланч або додому на сієсту. Барселона галаслива у цей сезон. Безтурботна. Нагадує Київ чи Одесу влітку або ж Львів чи Харків під час Великодніх свят… Правда, у мирні часи.
Сьогодні ж для багатьох українців Барселона стала прихистком під час війни росії проти України. Ще не домом, але безпечною гаванню, де можна видихнути після напруження, сигналів повітряної тривоги і звуків вибухів. Тут можна відчути таку необхідну і бажану підтримку не тільки від своїх співгромадян, але від іноземців, які щиро співчувають й допомагають у ці нелегкі часи. Саме про це ми розпитали пані Ольгу Дзюбан – Президента української асоціації «Джерело» у Барселоні. Вона поділилися з нами, як саме асоціація, діаспоряни та самі іспанці допомагали у перші місяці війни і що роблять зараз задля підтримки наших громадян.
Пані Ольго, розкажіть, як Ви «зустріли» війну тут, в Іспанії?
- У перший день я прокинулась вранці і дізналась через телебачення, що в Україні війна. Це був шок. Мені здавалося ніби я сплю і все це неправда. Як раз у ці дні у мене було заплановано відрядження. За два дні у відрядженні я побачила, що люди відразу почали самооорганізовуватися і найперше зносити медикаменти: коробочки, пачечки, ящики. Пізніше долучилися різного роду волонтери і допомога росла просто на очах. Було дуже приємно, що попри все на світі наші люди, хоч як далеко знаходились від дому (ред. України), у безпеці разом з сім’ями, переживали за тих, хто в Україні, і якимось чином хотіли допомогти. Тоді ж ніхто не думав, що це буде війна, максимум конфлікт. Принаймні я так думала.
Як діяла ваша асоціація у перші дні війни?
- Коли я повернулась у Барселону, побачила людей, які приходили у приміщення консульства з пропозицією надати будь-яку допомогу. Було дуже багато волонтерів: ті, хто допомагали речами та медикаментами, надавали водійську допомогу на власних автомобілях, носили ящики… Прийшов момент, коли приміщення, куди зносили всю допомогу, стало замалим. Ми почали використовувати приміщення церкви, яка в один момент стала сиротою, адже священик-українець, дізнавшись про війну, буквально у перші дні поїхав до України і досі знаходиться на війні. Саме сюди привозили великі партії вантажів і мало не кожного дня великими фурами відправляли в Україну. Насправді, від нашої асоціації було відправлено сотні тон гуманітарної допомоги – від одежі до медикаментів.
Іншим фронтом для асоціації стало розповсюдження інформації про війну в Україні.
- Більшість із нас вже досить давно проживають в Іспанії і у кожного з нас зав’язалися тут різного роду зв’язки з іспанцями: багато друзів, колег, родичів. Саме через них ми розповсюджували інформацію. Скрізь – від іспанського телебачення до афіш у метро – транслювалися події з України. Ми відчували співчуття і підтримку від іспанців, адже повсякчас на вулицях чи у метро можна було зустріти людей із синьо-жовтими стрічками.
Тим часом щодня роботи ставало більше. Ми створили групу волонтерів-перекладачів та працівників IT-сфери, які створили програму допомоги біженцям з України, де для них акумулювалася вся необхідна інформація: від маршрутів до порад з адаптації. Між тим, до нас зверталося дуже багато іспанців, які своїми автомобілями та за власний рахунок перевозили людей від польського кордону. Все це ми ретельно фіксували, а вже пізніше до нас доєдналася поліція, щоб допомогти налагодити цей процес згідно місцевих законів. Тому ми погоджували все аби запобігти неправомірним діям: видавали водіям посвідку волонтера й інформацію українською мовою для тих, кого вони зустрічали, натомість біженці вже на шляху до Барселони знали все необхідне для перебування тут, в Іспанії. Також з нами працювали волонтери, які надавали супровід в медичні центри для людей з хронічними захворюваннями (а таких було чимало), оскільки більшість із приїжджих не знали мови й, тікаючи від війни, не встигли взяти із собою необхідні ліки.
Що Вам запам’яталося найбільше з перших днів?
- Одного разу їду в метро, а біля мене сидить жіночка з двома дітьми і я чую як маленький хлопчик років п’яти, схилившись жіночці на коліна, щось наспівував. Прислухавшись, я почула гімн України. І так гарно! Коли він закінчив, я питаю в нього: «Що ти співаєш?», він гордо відповів: «Гімн України». Я дістала синьо-жовтий трикутничок, ми зазвичай пов’язували їх хлопчикам і дівчатам на руку, і пов’язала йому на шию. Не передати словами, який він був щасливий!
Кого об’єднує асоціація «Джерело»?
- Ми запрошуємо всіх бажаючих, хто підтримує Україну. До нас дуже багато приєднується іспанців, з інших країн також: члени асоціації з Колумбії, українці з України, інші члени асоціації, які щороку приїжджають на фестиваль і святкують з нами День Незалежності. Тому ми запрошуємо всіх бажаючих, хто хоче поспілкуватися з нами, хто хоче дізнатися про нашу культуру, про Україну. Як я говорила, іншим нашим напрямком є освіта. Минулого року ми створили українську школу, яка має назву «Нове покоління». На жаль, більшість дітей у цій школі – це діти тимчасово переміщених осіб з України. Це звісно дуже боляче, але ми раді, що можемо надавати ці послуги, що можемо зігріти тих діток, об’єднати, щоб вони могли зрозуміти, що не чужі в іншій країні, що не самотні і хтось цікавиться їхньою долею. І тому ми також показуємо їм культуру Іспанії, знайомимо з містом, з іспанськими дітками.
Чи підтримує фінансово місцева влада та підприємці Ваші проєкти та ініціативи?
- Взагалі асоціація живе за рахунок членських внесків. Як правило їх, на жаль, немає. Але не все в житті вимірюється грошима. Ви подивіться, які важкі часи зараз і є маса людей, яка не звертає уваги взагалі ні на які кошти. У нас зараз діє центр допомоги біженцям при асоціації. Це гуманітарний центр, де працюють волонтери з перших днів початку війни. Ніхто їх спеціально не зазивав. Ми маємо підписаний договір з Banco Alimentacion (Банк їжі), від якого щомісяця отримуємо 10 тон їжі. Це зазвичай продукція довгого зберігання і ми ці продукти роздаємо українцям, які є тимчасово переміщеними особами в Барселоні і в передмісті. Також багато сімей ми обслуговуємо у себе, ведемо облік і двічі на місяць видаємо досить великі продуктові кошики. Нещодавно отримали спеціальне харчування для важкохворих, людей після операцій і плануємо це відправити в одну з клінік в Україні. На початку ми відправляли великі вантажі медикаментів, але на разі немає таких об’ємів поставок для відправки. Тому зараз ми більше зосередились на допомозі тим людям, які знаходяться тут.
Люди, які приїжджають в Іспанію, зокрема Барселону, з пораненнями, хто потребує спеціального або постійного медичного обслуговування, чи забезпечують їх і як цей процес відбувається? Чи долучені, можливо, Ви до нього? Як місцева влада допомагає у вирішенні цих питань?
- У нас знаходяться десяток важкопоранених українських військових, яких вже прооперовано, поставлені протези. Зараз вони проходять реабілітацію, частина з них розміщується в готелі, і за це платить місцевий банк La Caixa. Проте наші волонтери допомагають також: їздять до хлопців, спілкуються з ними, возять на екскурсії, на море, намагаються їм допомогти, приготувати їжу. Наші волонтери навіть встановили графік чергувань – по черзі готують домашню їжу і возять у лікарні. Я от дзвоню одній з наших волонтерок, а вона поспішає, бо везе обід хлопцям. Це так приємно!
Чи долучаються до допомоги українським біженцям інші діаспорні об’єднання, в тому числі білорусів та росіян, які не підтримують чинні влади і їхні дії?
- У нашій школі є вчитель, він народився у Білорусі, але сам українець за національністю. Знаю декількох росіян, які не підтримують політики росії і при чому вже давно. Не підтримують не лише зараз, у період ведення масштабних бойових дій, а так само і вісім років тому не підтримували. Не можна говорити про всіх однаково, але, чесно кажучи, поки ідуть такі важкі бої, ми утримуємось від спілкування, тому що дуже боляче за свій народ, за те, що проливається кров, за невинних дітей. Провина на них є, на цих росіянах, тому що вони повинні теж якось об’єднуватись і говорити своєму керівництву держави: «Стоп, ви не туди йдете!». Якщо про це не говорити всередині країни, рано чи пізно воно їх торкнеться. Я думаю, що воно вже їх торкнулось. Думаю, що багато росіян не задоволені своєю політикою, але бояться сказати. Та прийде момент, коли вони змушені будуть взяти зброю в руки і піти проти своєї узурпованої влади.
Як відбувається процес взаємодії з українським консульством у Барселоні? Чи достатня підтримка від них?
- Наша асоціація дуже тісно співпрацює з консульством України в Барселоні. Ми дуже вдячні всім працівникам на чолі з Генеральним Консулом Артемом Воробйовим. Вони знають про усі наші події, слідкують за нашою сторінкою. Ми, у свою чергу, завжди запрошуємо їх на наші заходи. Підтримку ми відчуваємо постійно. Звичайно хотілося б більше матеріальної допомоги, але ми усвідомлюємо, що це не від них залежить. Це все ж таки залежить від фінансування МЗС. Ми розуміємо, що не єдині. Тому навіть та невеличка матеріальна підтримка яка є – за це дякуємо.
Розкажіть, будь ласка, про проєкти, якими Ви опікуєтесь. Які актуальні цілі стоять перед Вашою асоціацією, як допомагаєте біженцям на місці?
- На разі діапазон наших проєктів збільшився. Наша асоціація, в принципі, займається культурними та освітніми напрямками. Але зараз також велике місце займають соціальні питання, підтримка українців, які проживають на даний момент в Іспанії. Це інформаційна, юридична, матеріальна підтримка. Також не менш важливою є психологічна підтримка. Так, щороку ми проводимо міжнародний фестиваль Ucrania Fest, приурочений Дню Незалежності України (прим. проходить кожного року у десятих числах вересня). Цього року відбувся вже восьмий фестиваль. Зазвичай, ми запрошуємо усіх українців, які живуть у різних куточках світу. Як правило, до нас приїжджали до двохсот чоловік-учасників фестивалю. Зазначу, що це не фестиваль-конкурс, а фестиваль українців, української культури. Так ми прагнемо показати і відкрити Україну, в даному випадку для Іспанії, з різних сторін: через нашу культуру, звичаї та традиції. Ми запрошуємо не тільки митців сцени, а й дизайнерів, архітекторів, художників, письменників. Тобто митців різних жанрів. Фестиваль завжди починається ходою, де ми всі одягнені у свої традиційні українські костюми, з підписаними транспорантами, з прапорами різних країн, з яких приїхали люди. Ми йдемо з українською піснею або музикою, зазиваємо туристів і місцевих жителів на площу. Фестиваль завжди відбувається на одній площі – Virrey Amat. Її вже знають і кожного року місцеві жителі чекають на цей захід. Він проходить дуже яскраво, дуже різноманітно, там представлена українська кухня, проходять майстер-класи, показ мод.
Розкажіть, детальніше про образ фестивалю.
- Все відбувається одночасно на великій площі. Тут іде концерт, поруч проходить ярмарка, де майстри продають свої вироби ручної роботи: кераміка, скло, камінь, дерево тощо. Поруч – кухня, де наші майстрині-українки. І хоча іспанці звикли до своєї їжі і рідко пробують щось нове, але наш борщ… До речі, є окремий фестиваль De sopas, інтернаціональний фестиваль супів, де ми також вже багато років беремо участь. Саме на ньому ми варимо 70 літрів борщу. Для нас фестиваль проходить всього пів години, адже за 25 хвилин розбирають всю 70-літрову каструлю борщу, вигрібають до останньої квасолинки, смакують. Й оскільки борщ внесено до історичної спадщини ЮНЕСКО, то цього року для нашої традиційної страви буде спеціальне місце. Ми цим пишаємося і плануємо побити власний рекорд і наварити більше літрів.
Якого рівня фінансування потребують вже діючі та майбутні проєкти?
- Наприклад, наш фестиваль Ucrania Fest був задуманий таким чином, щоб він перебував на самофінансуванні. Хоча він виріс вже до таких розмірів, що самофінансування не вистачає. Тому що далеко не всі українці можуть собі оплатити дорогу, я вже не кажу про проживання і харчування. Тому що фестиваль триває тиждень, ми, зазвичай, знімаємо чотиризірковий готель на побережжі з дворазовим харчуванням, кожного разу це інше туристичне містечко. Це все для учасників фестивалю. Готель нам дає зі знижкою та туристична фірма, з якою ми маємо підписаний контракт. Ми з ними давно співпрацюємо, з першого року фестивалю. І вони нас вже знають, довіряють нам. Ви ж розумієте, щоб зняти готельні номери у чьотиризірковому готелі, заздалегідь потрібно оплатити, а це не завжди виходить. Тому що фестиваль, наприклад, за місяць, восени, а надходжень небагато. Чесно кажучи, цей рік я також дуже вагалася, чи робити фестиваль. Тому що слово «фестиваль» саме собою ніби передбачає якусь радість, веселощі. Але не піднімалась в мене рука, не було навіть натхнення. Хоча ми заявили про фестиваль ще в грудні (прим. у грудні 2021 року). Ми завжди так робимо: заявляємо, пишемо проєкт, подаємо проєкт на розгляд. Дякую адміністрації Барселони, яка бачить, що ми набираємо достатню кількість балів між тисячами тих проєктів, які вони отримують щороку від різних асоціацій. Тут проживає 156-158 різних народів. І кожен народ має по кілька десятків своїх асоціацій. Ми далеко не одна з найбільших діаспор, які проживають у Барселоні. Тому адміністрація Барселони – молодці, вони стараються надати допомогу, матеріально підтримати майже кожну країну. І я їм дуже вдячна, що звернули увагу на Україну. Хоча вони довго приглядались і останні роки, починаючи з третього фестивалю, ми отримуємо від них фінансову допомогу. Ця фінансова допомога кожного року росте.
Кого б ви хотіли запросити з культурного осередку на свій фестиваль? Можливо є конкретні обличчя, особи?
- Я завжди кажу, що фестиваль – то не чиєсь весілля чи день народження, це не приватне зібрання. Ми це робимо для того, щоб показати Іспанії Україну. І ми закликаємо українців всього світу: якщо ти володієш якимось мистецтвом, якщо хочеш показати свою Україну, якщо хочеш показати своє мистецтво на європейській сцені – ми надаємо цю можливість. І тому спеціально просити наших великих зірок, кланятись їм до землі і платити гонорари – ми не можемо цього робити. Це має йти від душі. Ми всі українці і кожний вкладає свою частинку. Насправді ми як мурашки. Щоб зробити такий фестиваль, необхідно задіяти навіть не десяток людей, а кілька десятків людей. Їх не видно, їхньої роботи не видно, але результат видно під час фестивалю.
Тобто іспанці також активно цікавляться українськими фестивалями?
- Так, звісно. Фестиваль проходить один день і кожного разу починається короваєм. Ми розділяємо цей коровай, пояснюємо, що таким чином ділимо свою любов, своє серце між нами всіма, тому що ми однакові на всій планеті. Не важливо, якої ми національності, кольору шкіри, релігійних переконань, але ми маємо жити у мирі, у дружбі та підтримувати планету. І коли звучить гімн фестивалю, написаний композитором і виконавицею Лесею Горовою, ми розділяємо між присутніми коровай. Прикметним є те, що наш фестиваль щоразу закінчується народним гулянням під українську музику, яка об’єднує й українців, й іспанців у танці гопак. Але цього року ми фестиваль закінчимо по-іншому – плануємо увімкнути фільм про Україну, про те, якою вона була і про те, що ми все ж таки відвоюємо її території і відбудуємо. Для цього я і роблю цей фестиваль.
Тим паче цього року на фестивалі було багато українців, хто вимушений був тікати від війни, хто намагається адаптуватися в іншому середовищі і жити далі. Для них цей захід є знаковим.
- Знаєте, в усьому треба знаходити позитив. Дуже шкода, що так склалося, що довелося тікати, зберігаючи своє життя і життя дітей. Тому що тут в основному жінки з маленькими дітьми і як мама я їх розумію. Чоловіки залишились захищати землю. Але цей час, поки вони тут, можна використати: вивчити мову, познайомитись з культурою Іспанії, подивитися чудову прекрасну Барселону. За 20 років життя у Барселоні, мушу сказати, що дивитися це місто треба вверх. Будинки тут надзвичайно красиві. Немає жодного однакового. Щоразу, потрапляючи в якийсь інший район, дивуюсь і не перестаю чаруватися Барселоною. Подобається все: люди, природа, погода, клімат, море, доступність. Маючи посередню зарплатню ми можемо дозволити собі гідне життя.
Однак, щодо України, я вірю у швидку перемогу. Звичайно, шкода втрачених життів, але ми тут намагаємось робити все, що можемо і допомогти усім, чим можемо. Якщо говорити про себе особисто, то я тут змогла зробити більше, ніж я могла б зробити в Україні: допомогти і військовим, і госпіталям, і навіть будинкам для літніх людей. А сьогодні, я впевнена, проведення цього фестивалю дасть неабиякий інформаційний сплеск. Оскільки з початком повномасштабної війни багато іспанців виявляли інтерес і допомагали. Зараз же значно менше, тому мета фестивалю нагадати людям, що війна, на жаль, не скінчилася.
Як Ви вважаєте, як іспанці ще могли б допомогти Україні та українцям?
- На мою думку, єдина допомога, яку ми потребуємо – це зброя. За вісім років ми побачили, що дипломатія, на жаль, не працює з росією. А тому ми, українці, повинні відвойовувати нашу землю. І лише зброя наших партнерів здатна допомогти нам у боротьбі за правду та мир.
Цьогорічний фестиваль Ucrania Fest у Барселоні, що проходив 18-19 вересня, був присвячений усім героям, які захищають Україну. Під час заходу проводився аукціон, вилучені кошти з якого підуть на допомогу дітям, що постраждали від війни в Україні. Також Українські Асоціації Іспанії запустили спільний проєкт на підтримку ЗСУ, метою якого є збір коштів на придбання Байрактару для українського війська. Акція триватиме 30 днів і вже була підтримана українськими футболістам. Посилання на відео https://www.youtube.com/watch?v=ats9qAkIcOE.
Донатити можна тут: https://www.aucu.es/bayraktar
Автори: Ангеліка Ділай, Альона Холод
