Підхід президента Дональда Трампа робить дії США більш логічними, але не менш ганебними …
Нам потрібно переосмислити підхід Дональда Трампа до припинення війни Росії в Україні, перевернувши цю пропозицію з ніг на голову. Він веде переговори про перезавантаження відносин з Росією, роблячи Київ і його майбутнє лише найціннішою картою, яку президент США має в руках для торгівлі.
З цієї точки зору, немає причин бути шокованими тим, що Україна та Європа не були присутніми на зустрічі високого рівня між Путіним та представниками адміністрації Трампа у вівторок, адже мова йшла про відносини між Америкою та Росією, а не про Україну. Так само як і ганебний спосіб, у який Трамп намагається облити брудом президента України Володимира Зеленського як перешкоду на шляху до врегулювання.
Також стає більш зрозумілим, чому майстер “мистецтва домовлятися” розпочав би – а не завершив – свою кампанію телефонними дзвінками президенту Владіміру Путіну і швидко погодився б на більшість вимог Москви щодо України ще до того, як почалися переговори про війну. Ці поступки вже варіюються від “ні” вступу України до НАТО або поверненню окупованих територій до заклику до виборів у воєнний час, щоб позбутися Зеленського – першого кроку у вимозі Кремля про так звану “денацифікацію” Києва.
Цей погляд з великого телескопа пояснює присутність у Ер-Ріяді Кирила Дмитрієва, директора російського суверенного фонду добробуту, який також є контактною особою Путіна з питань енергетичних інвестицій. Меседж, який цей колишній банкір Goldman Sachs Group Inc., який отримав освіту в США, передав журналістам у столиці Саудівської Аравії, полягав у тому, що Трамп чудово вирішує проблеми, а проблема, яку потрібно вирішити, полягає в тому, що США втратили 300 мільярдів доларів у російському бізнесі через війну.
Як і у випадку з вимогою Трампа передати Україні уявні рідкоземельні елементи та інші реальні ресурси на суму 500 мільярдів доларів, важливо не стільки те, що ця цифра точна, скільки те, що вона велика. Дмитрієв сказав, що бачить повернення американських компаній до Росії вже у другому кварталі цього року – навіть якщо для деяких з них це буде боротьба за повернення частки ринку. Іншими словами: Скільки ми повинні заплатити США, щоб домогтися свого щодо України?
Згідно зі списком компаній CELI Єльської школи менеджменту, на початок повномасштабного вторгнення Путіна в лютому 2022 року в Росії працювало 457 американських фірм. З них 23 все ще працюють у звичайному режимі; 100 – включаючи такі компанії, як Procter & Gamble Co. – залишаються, але скоротили масштаби; а решта або призупинили діяльність, або взагалі пішли з ринку. Серед останніх – такі відомі компанії, як Exxon Mobil Corp., чию 30%-ву частку в далекосхідному проєкті з видобутку нафти російська держава експропріювала в жовтні 2022 року. Exxon оцінила цю частку приблизно в 4 мільярди доларів, і, без сумніву, Путін міг би, якби захотів, повернути її назад.
Отже, є про що поговорити, і зняття економічних санкцій є важливим важелем впливу в розпорядженні Трампа. Як заявив у вівторок держсекретар Марко Рубіо, це поступка, на яку США не підуть, поки не буде остаточної угоди. Але і тут позиція адміністрації краще узгоджується з переговорами про перезавантаження Росії, ніж з умовами українського врегулювання. В іншому випадку, як сказав Деніел Фрід, колишній високопосадовець Державного департаменту в адміністраціях Республіканської та Демократичної партій, в інтерв’ю Bloomberg News, зняття санкцій краще було б притримати, щоб стимулювати Росію дотримуватися можливого припинення вогню.
Результати зустрічі у вівторок в Ер-Ріяді також збігаються з тим, що Україна розглядається як пішак у набагато ширших переговорах, а не як їхня головна тема. Рубіо заявив, що сторони домовилися відновити дипломатичні та економічні зв’язки, а також сформувати переговорні групи, щоб почати обговорювати Україну, і саме в такому порядку. Він наголосив на “неймовірних можливостях, які існують для партнерства з росіянами, геополітичного з питань, що становлять спільний інтерес, і, відверто кажучи, економічного”, які створить завершення війни.
Рубіо, звісно, не говорив про джекпот для українців. Під час його перебування в Ер-Ріяді Київ перебував під тиском США і був змушений погодитися на вимогу Трампа підписати угоду про безстрокову передачу Україні понад 50% усіх доходів від мінеральних ресурсів, портів та іншої інфраструктури в якості компенсації за американську допомогу, надану Україні у військовій сфері, і не запропонувавши нічого взамін. Це ті умови, які переможці нав’язують переможеним ворогам як військові репарації, і вони, без сумніву, були розраховані на те, що їх відкинуть. Це створює для Трампа підґрунтя для того, щоб зобразити Україну і Зеленського, якого він тепер гротескно називає диктатором, як проблему.
Якщо ви не вірите, що сильніші країни повинні мати право вторгатися в менші, спустошувати міста, вбивати і катувати цивільне населення, то Трамп на своїй прес-конференції в Мар-а-Лаго у вівторок сягнув нової вершини аморальності. Він не лише подвоїв знущання над зниженням підтримки Зеленського після трьох років конфлікту, коли він закликав Київ провести вибори, але й звинуватив його у розв’язанні війни.
Доречно нагадати, що, як я вже писав після того, як віце-президент США Джей-Ді Венс минулого тижня в Мюнхені розправився з Європою, Росія в жодному разі не є ворогом в очах Трампа чи його однодумців з ультранаціоналістичних політичних партій на демократичному Заході. Путінська Росія для них радше брат по зброї у боротьбі з лібералізмом – внутрішнім чи міжнародним – який об’єднує їх усіх. Україна, тим часом, виступає як борець за ліберальний світовий порядок.
Якщо все це полегшує дії Трампа, це ніяк не впливає на ганебний і брехливий характер прийнятих ним кремлівських наративів. Україна не починала цю війну; Путін вторгся не тому, що йому загрожувала агресія з боку НАТО, як я детально доводив тут; і вибори в умовах воєнного стану не є демократичною необхідністю для України, а скоріше були б неконституційними, дестабілізуючими і логістично неймовірними. Хоча рейтинги схвалення Зеленського, безумовно, впали з висот, на яких вони були на початку війни, заява Трампа про 4% – це нонсенс. На рівні 57% цього місяця показники українського президента все ще кращі, ніж у багатьох глав держав, включно з Трампом (близько 46%).
Що стосується заяви президента США про те, що Америка потребує 500 мільярдів доларів компенсації за свою підтримку, то і тут вона ґрунтується на чистій дезінформації. США не надали Україні 350 мільярдів доларів, про що Трамп написав у середу на своїй сторінці в соціальній мережі Truth Social. На папері вони виділили вдвічі менше, а реально – лише €114 млрд ($119 млрд) до кінця 2024 року, згідно з даними німецького Інституту світової економіки в Кілі, який скрупульозно відстежує всю підтримку, надану Україні. З цієї суми 64 мільярди євро були надані у формі військової підтримки, переважна більшість якої або надійшла зі складу, або була виплачена американським виробникам озброєнь.
США також не взяли на себе особливо важкого тягаря порівняно з іншими союзниками України, про що не втомлюються повторювати Трамп і його помічники, не кажучи вже про те, що вони виділили на 200 мільярдів доларів більше, ніж Європа, як стверджувалося в його дописі. США постійно витрачають менше, ніж Європа, і у відсотковому відношенні до валового внутрішнього продукту посідають лише 15-те місце серед 20 найбільших донорів України у воєнний час.
Тим не менш, Трамп має рацію щодо цього: США залишаються критично важливим гравцем для Києва як через класи озброєнь, які вони надають, так і через їхній потенціал стримування як найбільшої військової та ядерної держави світу.
Цілком можливо, що Трамп здивує всіх, уклавши справедливу угоду для України в рамках свого перезавантаження. Я щиро сподіваюся, що він це зробить. Однак ніщо з того, що лідер вільного світу сказав чи зробив до цього часу, не дає впевненості в тому, що це станеться.
Швидше за все, і це трагічно як для народу України, так і для майбутньої стабільності Європи, ми є свідками розгортання угоди, яка буде укладена за їхній рахунок двома надзвичайно цинічними лідерами, кожен з яких розглядає слабких як об’єкти для експлуатації, а сильних – як єдиних людей, з якими варто вести переговори.
Автор: Марк Чемпіон – колумніст Bloomberg Opinion, який висвітлює події в Європі, Росії та на Близькому Сході. Раніше він був керівником стамбульського бюро Wall Street Journal.
Джерело: Bloomberg, США
