Британія готова відправити війська до України в рамках європейського контингенту, який може бути розміщений там після закінчення війни, заявив прем’єр-міністр Кір Стармер.
Якою може бути така ініціатива, як це узгоджується з планами країн ЄС і які ризики її супроводжують? BBC з’ясувала думку ветерана британських військових місій на Балканах та інших військових експертів.
Лондон готовий відігравати провідну роль у розробці гарантій безпеки для України в рамках майбутнього мирного договору, заявив Кір Стармер у колонці для газети Daily Telegraph. Це означає, окрім військової та фінансової допомоги, “розміщення за потреби наших військ на землі” в рамках європейської місії.
Після зустрічі в Парижі з низкою європейських колег він додав, що “гарантії безпеки з боку США є єдиним способом ефективно утримати Росію від повторного нападу на Україну”.
Невідомі ні потенційний розмір, ні мандат британського та європейського контингенту, але опитані BBC експерти сходяться на тому, що такі проєкти з Лондона та європейських столиць частково адресовані президентові США Дональду Трампу.
Європейські лідери хочуть забезпечити собі місце за столом переговорів, у якому їм зараз відмовляє не лише Москва, а й Вашингтон, зважаючи на останні заяви радників американського президента.
Перші відгуки у Трампа показують правильність цього розрахунку.
“Той факт, що Британія готова відправити миротворців, – неймовірний внесок. Це неймовірно щедра пропозиція від вашого прем’єр-міністра”, – сказав у понеділок близький до американського президента аналітик Фред Флейтц у передачі Today на радіо BBC.
Адміністрація Трампа виключає участь американських військ у такому контингенті та наголошує, що гарантії безпеки Україні має надати Європа.
Але реакція самого Трампа на британську ініціативу стане відомою наступного тижня, коли він прийме Стармера у Вашингтоні. А поки що одне з найбільш обговорюваних питань: скільки військових європейські члени НАТО можуть розгорнути в Україні?
Колишній британський військовий розвідник Френк Ледвідж брав участь у миротворчих місіях НАТО у Боснії та Герцеговині й Косові. Його польовий досвід включає відрядження до Іраку, Афганістану та Лівії. Нині він викладає військову стратегію у Портсмутському університеті.
Ледвідж зазначає, що після закінчення конфлікту в Боснії, площа якої в 11 разів менша за територію України, було розміщено 60 тис. миротворців НАТО, з них майже половина – американці. На піку операції у 1995-1996 роках британський контингент там сягав максимальних 11,5 тис. військових.
Але з початку 1990-х розмір британської армії загалом зменшився вдвічі, до 70 тисяч, і вона набагато гірше озброєна, каже експерт.
В Україні “ми могли б розгорнути та підтримувати одну бригаду, що становило б близько 5 тис. людей”, сказав Ледвідж в інтерв’ю Російській службі BBC.
Колишній військовий аташе британського посольства у Москві Джон Форман припускає, що британська армія може відправити в Україну до 10 тис. солдат.
Обидва фахівці вказують, що з урахуванням ротацій та відновлення після відряджень відправлення навіть однієї бригади означає участь як мінімум 15 тис. людей.
Поки що неясно, що можуть запропонувати інші європейські члени НАТО. Найменше сумнівів щодо участі Франції, яка першою з європейських країн заговорила про відправку військ до України. У Німеччині в неділю відбудуться вибори, і до їхнього результату позицію Берліна передбачити неможливо.
США та Польща вже виключили розміщення своїх військ, а в Туреччині поки що не повідомляли про намір брати участь у місії. Без трьох найбільших армій НАТО члени альянсу, що залишилися, зможуть відправити в Україну не більше 30 тис., вважає Ледвідж. Таку оцінку наводять джерела газети Washington Post.
Це набагато менше, ніж контингент 100-200 тис. військових, про необхідність якого говорили президент України Володимир Зеленський та інші політики. Однак американський військовий експерт Майкл Кофман, який багато разів відвідував лінію фронту з української сторони, вважає, що ці оцінки робилися з урахуванням лінії зіткнення понад тисячу кілометрів завдовжки.
Кофман пише, що насправді порушення вогню російською армією очікується на кількох заздалегідь відомих ділянках фронту, і щоб підтримати розміщені на них збройні сили України, достатньо направити 45-50 тис. людей.
Іншим ключовим питанням залишається мандат європейського контингенту в Україні: де його буде розміщено, що цей контингент робитиме і де проходитимуть межі його повноважень? Відсутність чітких правил може коштувати життя британських солдатів і може коштувати Британії її репутації та здатності підтримувати світ, сказав сер Джон Соерс, колишній глава Служби зовнішньої розвідки (МІ-6), в ефірі програми Today.
“Ми маємо дуже чітко розуміти, яка місія та які правила застосування сили. Якщо росіяни нападуть, чи будемо ми відповідати чи просто повідомляти про це якомусь іншому органу?” – казав Соерс у програмі Today.
Френк Ледвідж нагадує, що сили НАТО з підтримки миру в Боснії і Герцеговині та Косові мали право на самооборону: якщо вони потрапляли під вогонь, то відповідали вогнем. Цим вони відрізнялися від миротворців ООН, так званих блакитних касок, які мали вимагати дозволу згори й загалом були обмежені у своїх діях.
“У всіх наших миротворчих місіях нас боялися, а нам боятися не було чого”, – згадує розвідник про службу на території колишньої Югославії. Там він завжди почував себе у повній безпеці, знаючи, що його загін завжди може захистити себе.
“По-перше, американці прикривали нас. По-друге, наші військово-повітряні сили могли втрутитися за потреби”, – зазначає Ледвідж.
Але відправка британських і європейських військ в Україну, що зараз обговорюється, не передбачає участі американських військ. Більше того, ця місія може не мати і надійної протиповітряної оборони через ризик зіткнення з Росією або через те, що Росія не погодиться на такий варіант.
Втім, і згода Москви на розміщення в Україні європейського контингенту без прикриття з повітря викликає не менший сумнів. Постпред РФ в ООН Василь Небензя заявив, що без мандату ООН вони будуть “звичайними комбатантами та легітимною військовою метою” для російської армії.
Інший ризик – європейські сили будуть атаковані дронами, але цю атаку буде неможливо швидко та з упевненістю атрибутувати однією зі сторін конфлікту.
Нарешті, Ледвідж зазначає, що, крім основних функцій, такий контингент матиме справу з цивільними питаннями, такими як повернення біженців і внутрішньо переміщених осіб і суперечками, що виникають через це. Величезною проблемою будуть і міни, що не розірвалися, і снаряди.
“Це буде набагато ворожіше і небезпечніше середовище, ніж усе, з чим ми мали справу в Боснії, Косово і, як я підозрюю, навіть в Іраку чи Афганістані, – каже колишній розвідник. – На мій погляд, ми не повинні розгортати війська, якщо ми не маємо надійних і твердих правил застосування сили для захисту від безпілотних літальних апаратів і якщо розгорнутого контингенту недостатньо для того, щоб забезпечити безпеку наших військ”.
Але колишній військовий аташе Форман вважає, що ініціатива Лондона може відіграти символічну роль локомотива, який потягне континентальну Європу: “Ми повинні взяти на себе це зобов’язання, щоб більш слабкі європейські країни змогли взяти участь”.
Цю думку розвиває у своїй колонці для газети Telegraph українська політолог Олена Глівко. Вона пише, що Європа зараз не має неформального лідера, і Британія може зайняти це місце і тим самим заслужити шанування США.
“Пропонуючи експертизу в галузі безпеки та спираючись на вікові традиції у галузі військово-морського флоту, дипломатії та розвідки, Британія може знову стати стратегічним лідером”, – вважає Глівко.
Втім, міністр оборони США Піт Гегсет говорив про майбутній контингент як обʼєднання європейських та неєвропейських сил. Це змушує спостерігачів припускати, що Вашингтон відкритий до розміщення сил нейтральних держав, що може бути прийнятнішим для Москви, ніж війська країн НАТО.
Йдеться про бразильських чи китайських миротворців, пише журнал Economist. За інформацією видання, віцепрезидент США Джей Ді Венс попередив європейців, що європейські війська не будуть таким самим ефективним стримуванням для нової російської агресії, яким може стати контингент з неєвропейськими силами.
Григор Атанесян
