Після Мюнхена трансатлантичний зв’язок здається слабкішим, ніж будь-коли. А реакція Європи? Багато в чому та сама стара історія
Мюнхенська конференція з безпеки завершилася, але хвилі, які вона викликала, відбиватимуться ще деякий час. Як правило, зібрання в південній Німеччині слугувало щорічною високою масою трансатлантичної спільноти. Саме тут вже більше 60 років святкують єдність між США та Європою. У цьому процесі також була різка критика один одного, особливо коли мова йде про розподіл тягаря всередині альянсу. Водночас конференція стала платформою для інтенсивного діалогу щодо спільних викликів.
Але замість святкування – або принаймні підтвердження – трансатлантичного альянсу, обговорення спільного курсу проти Володимира Путіна в Україні та планування підтримки заснованого на правилах міжнародного порядку, все, що залишилося від цьогорічної конференції, це зміна напрямку, новий розклад місць і європейський ефір.
Трансатлантичний Zeitenwende
У місті новий шериф, це стало зрозуміло після виборів у США. Політика Дональда Трампа торкається широкого кола питань, особливо європейської безпеки. Таким чином, велике питання перед Мюнхенською конференцією з безпеки полягало в тому, як нова людина на посаді впорається з центральним конфліктом Європи — російською агресійною війною проти України.
Зрештою, Трамп давно обіцяв покласти край цій війні в одну мить. Тільки було незрозуміло, як він на це піде. Мюнхен мав внести ясність у це питання. Але оголошення про Україну на початку конференції не було; натомість віце-президент США Дж. Д. Венс відкрив набагато більшу банку з хробаками. У своїй промові він майже не торкнувся політики безпеки, але фундаментально поставив під сумнів спільні трансатлантичні цінності. Його критика європейських демократій, які дедалі більше закриваються від справжньої волі народу, що призвело до порівняння Європи з пізнім Радянським Союзом, була барабанним дрібом, який лунатиме ще довго. Тон був заданий: трансатлантичний альянс уже не той, яким був. У цьому сенсі легше було зрозуміти повідомлення, які пролунали в Мюнхені напередодні зустрічі НАТО в Брюсселі щодо політики щодо України.
Промовою міністра оборони США Піта Хегсета в НАТО, телефонною розмовою між Трампом і Путіним за кілька днів до конференції з безпеки та появою в Мюнхені спеціального представника з питань України генерала Кіта Келлога адміністрація Трампа дала зрозуміти, що вона відмовляється від двох принципів своєї попередньої політики. Максиму «нічого про Україну без України» викидають у вікно, як і принцип формування єдиного західного фронту проти Путіна. Таким чином, уряд США робить поворот у своїй політиці щодо України, яку чудово підсумовує відома крилата фраза «Америка перш за все». У той час як президент Джо Байден намагався демонстративно залучити всіх союзників і, перш за все, уряд у Києві, щонайбільше висловлюючи власні вподобання за лаштунками, його наступник відкрито й відверто приєднується до американських інтересів.
Жорстокий підхід США «Америка перш за все» таїть в собі ризик того, що європейські союзники по НАТО не знайдуть спільної відповіді, але в кінцевому підсумку спробують забезпечити принаймні місце якомога ближче до Вашингтона.
Цей поворот має прямі наслідки для переговорів, які зараз починаються в Саудівській Аравії. Початку дипломатичного процесу, окрім участі Росії в переговорах, поки що заважали розбіжності на Заході. У групі прихильників і в самій Україні точилися суперечки щодо того, які цілі слід переслідувати і, отже, на які поступки можна піти. Трамп і його команда розрубали цей вузол. Хегсет уже зняв з розгляду в Брюсселі майбутнє членство в НАТО та відвоювання окупованих територій. Можна було б витлумачити це як момент «голого імператора», оскільки протягом деякого часу було зрозуміло, що обидва були значною мірою нереалістичними. Але з точки зору переговорів, це була помилка, оскільки дві важливі фішки були зняті зі столу без потреби.
Але дії Вашингтона показують, як він трактує переговорну ситуацію. Генерал Келлог також знову наголосив на цьому в Мюнхені. Буде стіл для «великих гравців», за яким США та Росія будуть вести прямі переговори між собою та приймати ключові рішення. Україну та Європу, якщо пощастить, посадять за столик у кімнаті чи навіть надворі, але тоді їм дозволять виконувати та дотримуватися рішень. Це сигналізує про відхід від систем безпеки, таких як ОБСЄ, де кожен має місце за столом. Натомість це більше нагадує Ялту, де великі держави окреслюють контури нового порядку та приймають рішення за всіх інших. Залишається побачити, наскільки це відповідає складності ситуації.
Реакція на виступ Венса та односторонні рішення Америки щодо України? Задихи, європейці бліді як сир і реакція непокори, особливо спільний спів «Європейських вечнозелених». Сцена майже нагадувала карнавал — адже кожен, хто хоч раз стикався з політикою європейської безпеки, знає напам’ять відому класику. Одразу ж заговорили про «європейську годину», європейську армію змахнув пил і витягнув із коробки від молі сам президент України Володимир Зеленський, і, звісно, «дзвінок для Європи» був у всіх на вустах, навіть якщо це не було новиною ще у 2019 році. Це завжди означає одне й те саме: Європа повинна взяти на себе більше відповідальності за власну безпеку, більше інвестувати у свій захист і таким чином звільнити США від ролі гаранта безпеки континенту. По суті, такі самі висновки, як і в контексті переломного моменту після початку загарбницької війни Росії проти України.
Щоб було зрозуміло, що цього разу це справді серйозно, президент Франції Еммануель Макрон призначив європейський кризовий саміт. Наступного дня після «європейського кошмару», як було названо Мюнхенську конференцію з безпеки 2025 року, ряд важливих глав європейських урядів збираються в Парижі. Короткострокова мета – знайти спільну стратегію для України і все-таки сісти за великий стіл. Тому що жорстокий підхід США «Америка перш за все» таїть в собі ризик того, що європейські союзники по НАТО не знайдуть спільної відповіді, а в кінцевому підсумку спробують забезпечити принаймні місце якомога ближче до Вашингтона. Результатом буде «Америка спочатку — ЄС останнім», і є підстави підозрювати, що це також є однією з цілей нової адміністрації США.
Автор: Наразі Христос Каціуліс очолює регіональний офіс співробітництва та миру в Європі Фрідріха Еберта (FES), розташований у Відні. Раніше він був директором офісів FES у Лондоні, Брюсселі та Афінах і працював експертом із закордонних справ і питань безпеки в штаб-квартирі FES у Берліні. Вивчав політологію та історію в Трірі та Салоніках.
Джерело: IPG–Journal, ЄС