Що таке Німеччина зараз? Це стабільний ТОП-5 економік світу, яка від кризи до кризи знаходить рішення, які тримають її у впевнених світових технологічних і індустріальних лідерах. Найбільш приваблива країна для трудової міграції. Країна з впевнених ТОП-10 за якістю життя, освіти й будь-чого ще.
Зараз у Німеччини вистачає викликів, але більшість людей розуміє, що німці намацають рішення і ще всіх нас здивують. Хоча три покоління тому, в 1945, країна була вщент зруйнована, фактично знищена, а на додачу до цього розділена.
Україна, яку незалежно від результатів війни чекає важкий період відновлення і морального, і економічного, яку чекає фактичне будівництво нової економіки, перезбирання суспільства і держави, до німецького досвіду має звертатися. Не для того, щоб скопіювати, а щоб отримати свої уроки. Сьогодні у нас перша частина розповіді про Німеччину післявоєнного періоду. І вона буде про наслідки війни.
Глава 1. Німецьке питання. Фізичні збитки.
8 травня 1945 року Німеччина лежала у руїнах. Людські втрати. Депортовані німці. Фізичні руйнування. Але ще до того, як німецька нація зіткнеться з усіма викликами, її долю вирішували союзники. Бо не було зрозуміло, що робити з Німеччиною як такою. Для початку Німеччину розділили на 4 зони окупації, а Саарланд був організований як номінально незалежна держава, яку Франція розглядала як свою зону впливу.
Щодо подальшого існування пропонувалися різні екстравагантні плани. СРСР пропонував створення нейтральної Німеччини (з наміром пізніше зробити її соціалістичною), окремі діячі наполягали на ще більш жорсткому покаранні у порівнянні з Першою світовою.
Але спочатку базою став план американського міністра фінансів Генрі Моргентау. Він передбачав розділення Німеччини на південну та північну, її деіндустріалізацію і перетворення на аграрну країну. Щоб вона більше ніколи не змогла почати нову світову війну.
План був запропонований у 1944 році й отримав широку увагу через свою радикальність. План передбачав розділення країни на кілька незалежних держав, щоб унеможливити централізоване управління, здатне до мілітаризації. Промислові потужності Німеччини, особливо ті, що підтримували військову промисловість, мали бути знищені. Індустріалізовані регіони, такі як Рурський басейн і Саар, пропонувалося вивести з-під контролю Німеччини та використовувати їхню продуктивність для відновлення інших європейських країн.
Німеччина мала бути перетворена на аграрну країну. Це передбачало заборону на відновлення важкої промисловості та перенаправлення економіки на сільське господарство. Союзники повинні були взяти під контроль німецькі природні ресурси, щоб запобігти їх використанню для відродження військової економіки. Значна частина ресурсів Німеччини мала бути використана для виплати репарацій країнам, які постраждали від агресії Третього Рейху.
На останніх етапах війни план Моргентау активно використовувався нацистською пропагандою як лякалка. Що логічно. Але найжахливіше — його почали реалізовувати в окупованих союзниками шматках країни. Союзники почали вивозити промислове обладнання в рамках репарацій, які склали близько 14 мільярдів доларів в цінах 1945. На фоні й так зруйнованої країни це призвело до голоду маси німців і — місцями — голодним бунтам. І це все при краху грошової системи, країна два роки жила фактично в умовах бартерної економіки.
Проблему голоду трохи вирішили гуманітаркою, але проблемність плану була ширшою.
По-перше, деіндустріалізація руйнувала і товарне вже механізоване сільське господарство. Тобто відкрився “парадокс”: немає промисловості — і сільське господарство деградуватиме. Тим більше це було невідворотно у зруйнованій війною країні.
По-друге, вже в кінці 45 стало зрозуміло, що головний ризик нової світової війни сформується явно східніше Німеччини. І розорення німців могло легко штовхнути їх в обійми комунізму. А сильна і демократична Німеччина (пізніше зʼясується, що Західна) була б сильним бастіоном проти СРСР.
По-третє, Німеччина була ключовим економічним вузлом Європи. Її індустріальна деградація могла мати серйозні наслідки для сусідніх країн, залежних від торгівлі з Німеччиною. Кейнс ще 1945 попереджав, що ослаблення німецької економіки призведе до нестабільності на всьому континенті.
Вже в кінці 1946 року було вирішено від плану Моргентау відмовитися, а в 1948 його замінив план Маршалла. Але головним було навіть не це — 1947 став роком початку реформ, які були набагато глибшими й важливішими за будь-які плани союзників. Але… Але давайте для початку поговоримо не про реформи й не про реформаторів. А про те, з якою країною їм довелося мати справу.
Глава 2. Фізичні наслідки війни. Демографічні зсуви.
Друга світова війна залишила країну в стані тотального спустошення, знищивши економіку, інфраструктуру та значну частину населення.
До кінця війни промислове виробництво Німеччини становило лише третину від рівня 1938 року. Військові дії, бомбардування та систематичне вивезення обладнання союзниками залишили промислові потужності в жалюгідному стані. Заводи, які пережили руйнування, були зупинені через брак ресурсів, електроенергії та кваліфікованих працівників.
Виробництво сталі зменшився у 7 разів. Ця галузь, яка була основою для військової та важкої промисловості, стала практично недієздатною. Виробничі потужності, що залишалися, були або демонтовані, або втрачали конкурентоспроможність через застарілі технології. Видобуток вугілля, ключового ресурсу для енергетики й металургії, скоротився на 50%.
Війна знищила 25% житлових будинків і міських споруд. Мільйони німців втратили домівки. Мости, залізниці, шосе й порти були знищені або виведені з ладу. Телекомунікаційна інфраструктура, включаючи телефонні та телеграфні лінії, була повністю зруйнована, що ізолювало регіони один від одного. Країна фактично повернулася у першу половину 19 століття. Німці, особливо в містах, стикалися з постійною нестачею харчів, переважно через зламану логістику і відсутність нормальної грошової політики.
У війні загинуло близько 7 мільйонів німців, переважно чоловіки працездатного віку і кваліфіковані працівники, що створювало дефіцит робочої сили в окремих галузях. На 100 жінок припадало лише 70-80 чоловіків у післявоєнні роки. Після війни країна стикнулася зі значним зниженням рівня народжуваності, спричиненим втратою чоловіків, економічною нестабільністю та травматичним досвідом війни. Народжуваність поступово відновлювалася лише у 50-х роках, під час періоду економічного зростання. Голод, хвороби та відсутність медичної допомоги під час і після війни суттєво зменшили середню тривалість життя.
Також після Потсдамської конференції близько 12 мільйонів німців, яких було інтерновано і депортовано з Польщі, Чехословаччини, Румунії, СРСР, Югославії, Угорщини, опинилися у Західній Німеччині. Депортації були спрямовані на зміну етнічної карти регіону, щоб запобігти майбутнім територіальним претензіям. Виселення часто супроводжувалося насильством, позбавленням майна та відсутністю належних умов для транспортування. Тисячі людей загинули в дорозі від голоду, холоду та хвороб.
Більшість з цих 12 млн опинилися у Західній Німеччині. Довгостроково це зіграє країні в плюс. Але поки ці люди, які втратили свої домівки, майно й засоби до існування, посилили гуманітарну кризу в країні, де і так не вистачало їжі та житла. Як підсумок, 50% населення було без роботи, а окремим галузям не вистачало людей відповідної кваліфікації.
Вже у середньостроковій перспективі зменшення працездатного населення і демографічна яма створили дефіцит робочої сили, що стало однією з причин залучення трудових мігрантів у 50-60-х роках.
Глава 3. Криза ідентичності та проблема денацифікації.
Німецька нація була виснажена і принижена. Десятки мільйонів німців не сумували за Гітлером та війною, за яку тою чи іншою мірою відповідала уся німецька нація. Але нацистська диктатура привчила до простих рішень, зрозумілої картини світу і віри в надприродну потужність німців.
Поразка у війні спричинила величезний травматичний досвід. Німці були зламані. Постраждала від війни країна, яка крім фізичного занепаду знаходилася в стані глибокої травми й від нацистського режиму, і внаслідок війни.
Люди втратили довіру до інституцій, сусідів і навіть до самих себе. Крах нацистської ідеології залишив вакуум, який потребував нового наповнення. Першою реакцією, звісно, був сплеск містицизму і пошуку “простих рішень” у сфері духовного. Секти, віщуни, тоталітарні проповідники, усе оце — у повний зріст. Новий Ісус зʼявався в Німеччині мінімум тричі, а пророків були десятки. Була, звісно, і політична радикалізація. Зростання популярності комунізму — обовʼязково. Екстремістські праві кружки — звісно.
Нацистська диктатура залишила спадок приниження і суспільного розділу. Поразка у війні сприймалася як національна трагедія, а провина за злочини нацизму розподілялася на всіх німців. Більшість німців зіткнулися з глибокими психологічними проблемами, пов’язаними з війною, бідністю та втратами близьких.
Виявлення злочинів Голокосту і нацистського режиму стало важким ударом для німців. Численні документи й свідчення, представлені на Нюрнберзькому трибуналі, залишили мало простору для заперечення. Одночасно багато громадян відчували сильний когнітивний дисонанс: як усвідомлення злочинів, так і бажання зберегти власну гідність.
Частина населення сприймала себе як «жертв» війни, зосереджуючись на власних втратах і ігноруючи провину за агресію проти інших націй. Ідея «колективної жертви» дозволяла уникнути відповідальності, перекладаючи провину на нацистське керівництво. Багато німців уникали розмов про злочини нацистів, надаючи перевагу мовчанню. Але тут денацифікація все ж зробила свою справу.
Денацифікація, яка розгорнулася особливо у західних регіонах, була в ці роки спрямована на викорінення спадщини нацизму. Хоча багато німців сприймали процес денацифікації як покарання нації, все ж це не дуже справедливо. Особливо коли було скасовано людожерський економічний план Моргентау.
Денацифікацію 40-х можна розділити на три компоненти: культурну, юридичну й економічну.
Культурна була спрямована на зміну в освіті та пропаганді. У школах і університетах радикально переглядалися навчальні програми, які за часів Третього рейху були підпорядковані нацистській пропаганді (були виключені расова теорія, повернута теорія еволюції здорової людини тощо). Історію, соціологію та літературу очищали від ідей расової переваги, мілітаризму та культу фюрера. Деякі університети та дослідницькі інститути, які підтримували нацистські експерименти, закривалися або реорганізувалися.
Заборонялися книги, які пропагували нацистські ідеї, включаючи твори Адольфа Гітлера, Альфреда Розенберга та інших провідних діячів Третього рейху. У кінематографі та театральному мистецтві активно висвітлювалися теми війни, репресій та відповідальності. Було “реабілітовано” класичну німецьку культуру, особливо діячів-антифашистів.
Юридична компонента була найбільш суперечливою. Вона передбачала судові процеси над нацистами (Нюрнберзький, процеси лікарів, суддів тощо) і роботу денацифікаційних комісій для розгляду причетності громадян до нацистського режиму. Більшість суддів (близько 70%) і університетських викладачів (близько 60%) було денацифіковано і позбавлено права на професію, що спричинило брак кадрів у цих сферах. Але на практиці багато нацистів уникнули покарання через брак доказів, політичну доцільність або потребу в їхній експертизі для відбудови країни. У 50-х роках багато обвинувачених реабілітувалися або повернулися на посади.
А ось економічна компонента — крім заходів по “деіндустріалізації” — виявилася довгостроково надкорисною. Підприємства, що працювали на нацистський військовий комплекс, були закриті або перепрофільовані. Деякі з них перейшли під управління союзників. Щоб уникнути формування олігархічних структур, які радо підтримували Гітлера, окупаційні адміністрації пізніше підтримують закони, спрямовані на вільну конкуренцію, що стане базою для економічного зростання.
Союзники теж місцями виявляли гуманність: наприклад, документалку Хічкока про концтабори й інший подібний контент німцям зрештою не стали демонструвати. Щоб додатково не травмувати зламану націю. Повнота правди про концтабори німцям відкриється вже переважно у 60-ті та 70-ті роки стараннями соціал-демократичних урядів.
Тривале існування під диктатурою Гітлера знищило звичку до самостійності. Люди звикли до простих відповідей, чіткої ієрархії та ілюзії контролю. Тепер це все зламалося. Повернення солдатів із фронту, які стали свідками або учасниками жахливих злочинів, накладало психологічний відбиток на все суспільство. Жінки, що залишилися вдома, не лише пережили бомбардування, голод і хаос, а й часто ставали жертвами насильства, зокрема з боку й окупаційних союзних військ.
Відсутність нормальної економіки, бартер, необхідність боротьби за базові потреби. Це поглиблювало почуття безпорадності та ізоляції. Повоєнна Німеччина була нацією, що опинилася в руїнах не лише фізично, а й духовно: руйнування системи цінностей викликало у суспільства стан відчаю і розгубленості. Перші два-три роки суспільство провело у стані глибокої фрустрації.
Денацифікація теж залишила глибоку травму у свідомості нації, яка стикнулася з необхідністю перегляду своїх цінностей і ролі у війні. У 60-70-х роках молоде покоління активніше порушувало питання відповідальності за нацистські злочини, що створювало нові конфлікти між поколіннями. Це призведе до розквіту “лівого тероризму” після подій 1968 року.
Загалом, моральний стан німецького суспільства після Другої світової війни був жахливим і не менш зламаним, ніж стан матеріальний. І тому і союзникам, і німецьким політикам, більшість яких повиходила з концтаборів або університетських кафедр, доведеться шукати в першу чергу нові точки опори для німецького суспільства, яке дозволить йому перезібратися наново морально. Щоб перезібратися соціально, економічно і політично.
P.S. Назва цієї частини — пряма відсилка до фільму Роберто Росселліні “Німеччина: рік нульовий”, визнаній вершині італійського неореалізму. Який ставить не тільки ніцшеанські питання, але й дуже актуально зображує повоєнну Німеччину. Бо знятий він у повоєнній Німеччині, Берліні 1947 року.
Юрій Богданов