Як ЄС повинен діяти, щоб вижити в умовах зростаючих глобальних загроз.
На початку грудня, коли нова Європейська комісія розпочала свою каденцію, у Валле-д’Аоста, Італія, відбулася зустріч, організована виданням Le Grand Continent, що спеціалізується на Європі та її майбутньому. Ця зустріч дала можливість оцінити основні виклики, що стоять перед континентом з наближенням 2025 року. Настрій, однак, був виразно похмурим.
Між ескалацією агресивної війни проти України, загостренням кризи на Близькому Сході, де Європа все більше дискредитується за свою бездіяльність так званим “глобальним Півднем”, і поверненням Дональда Трампа до влади з його потенційно жахливими наслідками для Європи, перспективи видаються похмурими. Однак несподіваний крах злочинного режиму Башара Асада може дати Європейському Союзу шанс змінити цю тенденцію, за умови, що він діятиме рішуче.
Майже через три роки після того, як Владімір Путін розпочав свою агресивну війну проти України, Росія продовжує свій наступ, сіючи руйнування в країні за підтримки Ірану, Китаю та Північної Кореї. Ситуація може погіршитися, якщо Дональд Трамп, повернувшись на посаду після 20 січня, вирішить припинити американську допомогу Україні.
Хоча Європейський Союз продемонстрував стійкість у 2022 році, скоротивши свою енергетичну залежність від Росії та вперше надавши військову допомогу країні, що перебуває у стані війни, відтоді він намагається зберегти необхідний імпульс для забезпечення перемоги України над Путіним. Наприклад, країнам ЄС знадобилося понад вісімнадцять місяців, щоб доставити мільйон артилерійських снарядів, обіцяних Україні в березні 2023 року, тоді як Росія витратила аналогічну кількість лише за три місяці. Тим часом обструкціонізм Віктора Орбана дедалі більше перешкоджає зусиллям ЄС, підкріпленим підтримкою інших глав держав та урядів.
Перемога Путіна в Україні, навіть у формі замороженого конфлікту в корейському стилі, який дозволить йому зберегти свій режим, закріпити територіальні завоювання і підготуватися до нових імперських авантюр в Україні чи деінде, становитиме екзистенційну загрозу для Союзу.
Водночас, через внутрішні розбіжності Європейський Союз не зміг вплинути на події на Близькому Сході після терористичної атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року, незважаючи на те, що ця криза може мати далекосяжні наслідки для Союзу. Чи то через зростаючу залежність від поставок викопного палива з Близького Сходу, чи то через потенційну хвилю біженців, що прибувають до Європи, чи то через дестабілізуючий вплив конфлікту на європейські суспільства – ставки дуже високі.
Контраст між прихильністю Європи до України – попри її недоліки – та її бездіяльністю у відповідь на десятки тисяч жертв серед палестинського цивільного населення, а також численні воєнні злочини та порушення міжнародного права, скоєні урядом Беньяміна Нетаньягу протягом минулого року, підживлює уявлення про європейські “подвійні стандарти”. Цей наратив, який широко експлуатується путінською пропагандою, має значний резонанс на “глобальному Півдні”, далеко за межами країн з мусульманською більшістю, оскільки європейська політика піддається такій критиці.
Ця недовіра до Європейського Союзу ще більше посилюється його підходом до міграції як до “Європи-фортеці”, його нерішучістю щодо реформування міжнародних фінансових інституцій, таких як Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, з метою надання “глобальному Півдню” більшого представництва, а також небажанням фінансувати “зелений перехід” у країнах, що розвиваються, незважаючи на історичну відповідальність Європи за зміну клімату.
Нещодавні події в Сахелі підкреслюють потенційно руйнівні наслідки цієї зростаючої ворожості до ЄС. Зараз існує серйозний ризик створення консолідованого альянсу “решти проти Заходу”, прикладом якого став саміт БРІКС у Казані, Росія, в жовтні минулого року.
У світі, сформованому Трампом і Путіним, Європейський Союз не має майбутнього, якщо не перебудує свої відносини з “глобальним Півднем”. На відміну від Сполучених Штатів, які можуть дозволити собі підхід, спрямований всередину, завдяки своїм величезним ресурсам і відносно невеликій кількості сусідніх країн, ЄС не може ізолювати себе. Якщо загроза з боку путінської Росії на Сході поєднається зі зростаючою ворожістю в Середземномор’ї, на Близькому Сході та в Африці на південь від Сахари – в той час як Сполучені Штати вирішать залишити Європу – саме виживання Союзу буде поставлено під загрозу.
Однак поки що це критично важливе питання відносин з “глобальним Півднем”, схоже, вислизає з поля зору більшості європейських лідерів, включно з Урсулою фон дер Ляєн та коаліцією правих і ультраправих партій, які зараз її підтримують. Навпаки, їхня політика, особливо щодо міграції, ризикує поглибити ізоляцію Європи.
На цьому тлі несподіваний крах режиму Башара Асада дає Європейському Союзу шанс відновити втрачені позиції. Він значно послаблює Росію та її союзників не лише в Україні та на Близькому Сході, але й в Африці на південь від Сахари.
Те, як ЄС підійде до епохи після Асада, матиме вирішальне значення. Якщо він розглядатиме цей момент лише як можливість прискорити повернення сирійських біженців з Європи, то цей шанс буде змарновано. Однак, якщо ЄС готовий взяти на себе повну відповідальність – фінансову та іншу – за допомогу сирійцям і ліванцям у відновленні їхніх держав, він може пом’якшити шкоду для своєї репутації, завдану конфліктом у Газі.
Такий підхід не звільнить ЄС від необхідності переоцінити свої відносини з Ізраїлем, де ультраправа, супрематична більшість має намір і надалі нехтувати міжнародним правом. Він також не звільняє ЄС від того, щоб нарешті використати наявні важелі для нав’язування створення палестинської держави поряд з Ізраїлем.
Це матиме вирішальне значення для майбутнього Союзу і його здатності протистояти амбіціям Владіміра Путіна, з підтримкою Сполучених Штатів чи без неї.
Вперше опубліковано французькою мовою в Le Nouvel Obs
Автор: Гійом Дюваль – колишній головний редактор Alternatives Economiques та колишній спічрайтер HRVP Хосепа Бореля.
Джерело: Social Europe, ЄС