2024-й був одним із найбільш насичених подіями років, відтоді як я почав висвітлювати глобальну безпеку для BBC після терактів 11 вересня 2001.
Раптове повалення президента Сирії Башара Асада, північнокорейські солдати, які воюють на боці Росії, обстріли РФ британськими та американськими ракетами, які відправили в Україну, оснащені США ізраїльські удари по Лівану та Газі, обстріл єменськими ракетами Ізраїлю.
Це складне і заплутане павутиння конфліктів, і воно змушує ставити неминуче запитання: а чи не стають лінії бойових дій у світі дедалі більше взаємопов’язаними?
Ні, це не Третя світова війна, хоч президент Путін і любить порозмахувати цією загрозою, щоб відлякати Захід від надсилання потужнішої зброї в Україну.
Але зрозуміло, що багато конфліктів на нашій планеті мають міжнародний вимір, тож як вони поєднуються?
Ми можемо почати з війни, яка вирує на сході Європи, в Україні, з 24 лютого 2022 року, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в невдалій спробі захопити всю країну.
2024-й був одним із найбільш насичених подіями років, відтоді як я почав висвітлювати глобальну безпеку для BBC після терактів 11 вересня 2001.
Раптове повалення президента Сирії Башара Асада, північнокорейські солдати, які воюють на боці Росії, обстріли РФ британськими та американськими ракетами, які відправили в Україну, оснащені США ізраїльські удари по Лівану та Газі, обстріл єменськими ракетами Ізраїлю.
Це складне і заплутане павутиння конфліктів, і воно змушує ставити неминуче запитання: а чи не стають лінії бойових дій у світі дедалі більше взаємопов’язаними?
Ні, це не Третя світова війна, хоч президент Путін і любить порозмахувати цією загрозою, щоб відлякати Захід від надсилання потужнішої зброї в Україну.
Але зрозуміло, що багато конфліктів на нашій планеті мають міжнародний вимір, тож як вони поєднуються?
Ми можемо почати з війни, яка вирує на сході Європи, в Україні, з 24 лютого 2022 року, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в невдалій спробі захопити всю країну.
Це значно більше, ніж просто локальна подія в одній країні, тут є кілька міжнародних аспектів.
Востаннє, коли сирійські повстанці, здавалося, загрожували правлінню Асада в 2015 році, Іран, Хезболла і Росія прийшла йому на допомогу і відкинули повстанців.
Але не на цей раз. Росія зайнята боротьбою з Україною, Хезболла була знищена у своїй короткій війні з Ізраїлем, а Іран вражений, побачивши, як легко ізраїльські літаки змогли проникнути в його повітряний простір цієї осені.
У результаті союзники Асада не змогли чи не схотіли прийти йому на допомогу, в той час як Туреччина, яка підтримує повстанців, побачила можливість змінити ситуацію на свою користь.
Газа: конфлікт без кінця?
Ситуація в Газі – не що інше, як трагедія.
Останній конфлікт там (а до цього було багато коротших) спровокував рейд ХАМАС (бойовики, заборонені багатьма урядами як терористична група) на південь Ізраїлю 7 жовтня 2023 року. Тоді вбили понад 1100 людей, а близько 250 людей вивезли в Газу як заручників.
Відтоді війна Ізраїлю проти ХАМАС призвела до вбивства 44 тисяч палестинців. Це в основному цивільні, і хоча це цифра від міністерства охорони ХАМАСу, з цими оцінками переважно погоджуються незалежні організації.
Сьогодні, через 15 місяців цієї війни, значна частина Гази лежить у руїнах. Більше мільйона людей із 2,4 мільйона населення були переміщені, часто кілька разів. Багато з них живуть у жалюгідних умовах.
Численні спроби домогтися припинення вогню між Ізраїлем і ХАМАС провалилися, незважаючи на зусилля Катару, Єгипту, США та інших. Ізраїль пообіцяв знищити ХАМАС як військову силу, і, хоч його ряди сильно виснажені, бойові дії ще не закінчені, а нищівні ізраїльські авіаудари по населених пунктах тривають.
Здається, немає узгодженого плану про те, що буде після припинення бойових дій, і хто керуватиме сектором Газа після більш ніж 18 років правління ХАМАС.
Багато в чому Газа є джерелом інших конфліктів у цьому регіоні – це призвело до перестрілок між Ізраїлем та Ліваном, Єменом, Іраном і Сирією.
Іран та його проксі
Іран підтримує низку союзних чи “проксі” збройних угрупувань по всьому Близькому Сходу, забезпечуючи їх грішми, зброєю і навчанням. Усі вони відкрито ворожі до Ізраїлю.
У Лівані вже багато років найсильнішою військовою силою є не національна армія і не миротворці ООН на півдні країни, а Хезболла – їй Іран дає передові ракети та снаряди.
8 жовтня 2023 року Хезболла почала обстрілювати північ Ізраїлю ракетами та безпілотниками в знак солідарності, заявила вона, зі своїми братами по зброї в Газі. У вересні 2024 року Ізраїль змінив свої військові цілі, включивши в них зачистку Хезболли від кордону, щоб більш ніж 60 тисяч ізраїльтян змогли повернутися в свої будинки на півночі країни.
Ізраїль, поєднуючи приховані диверсії з боку Моссаду, його зовнішнього шпигунського агентства, та Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), завдав Хезболлі низку нищівних ударів, убивши її давнього лідера, підірвавши її комунікації та знищивши тонни озброєння. Тисячі людей були вбиті під час короткої ізраїльсько-ліванської війни, яка передувала припиненню вогню наприкінці листопада.
Ізраїль у стані війни з ХАМАС у Газі, з Хезболлою в Лівані та запускав ракети по Ірану, Ємену, Сирії та Іраку, а також зазнавав атаки з їхнього боку.
Попри вбивство десятків тисяч палестинців у Газі та загальний осуд у світі, США продовжують надавати Ізраїлю колосальні обсяги військової допомоги – як оборонного типу, от як системи ППО THAAD, так і наступальну зброю, от як деталі для літаків F35.
Це робить США – і, відповідно, Захід в цілому – непопулярними в арабському світі, збільшуючи ризики вербування людей такими терористичними групами, як Ісламська держава і Аль-Каїда. Це призводить до того, що західні співробітники служб безпеки називають зростанням транснаціонального тероризму.
Через ізраїльські атаки так звана “вісь спротиву” Ірану – Хезболла, ХАМАС, хусити і т.д. – цього року ослабла, але не зламалася.
Іран, крім забезпечення своїх проксі в регіоні, відправляє ще і озброєння Росії для їх використання проти України.
Надходять повідомлення про те, що у відповідь російські супутникові розвіддані передаються хуситам в Ємені через Іран. Це допомагає їм відстежувати західні судна, які пливуть з Індійського океану в Червоне море.
Африка: новий задній двір Москви
Можливо, Росія втратила свого ключового середземноморського союзника, Сирію, але вона все ще має великого союзника у вигляді лівійського “маршала” Халіфи Хафтара в Бенґазі.
Недавно помітили, що вантажні літаки ВПС Росії залітали на злітно-посадкові смуги Лівії, як на узбережжі, так і всередині країни в місці під назвою Брак. Москва чітко розглядає Лівію як плацдарм для проєкції свого глобального впливу в Середземномор’ї, а також як плацдарм для своєї найманської діяльності далі на південь у Судані та Сахелі.
Російська група найманців, раніше відома як “Вагнер”, а тепер перейменована в “Африканський корпус”, успішно витіснила французькі та інші західні сили в країнах Сахелю та колишніх французьких колоніях Малі, Буркіна-Фасо, Нігері та Центральноафриканській Республіці.
Це означає, що Росія фактично успадкувала проблему джихадистів Ісламської держави в цих країнах, але в той же час збагачується за рахунок прибуткових угод.
Недавно Україна, можливо, зробила неправильний поворот у цьому регіоні, допустивши напад на урядові сили Малі та їх російських наставників у липні. За повідомленнями, українські спецпідрозділи доставляли безпілотники та проводили навчання повстанців-туарегів, що призвело до засади, в якій загинули 84 російських найманців і 47 малійських солдатів.
Київ, ймовірно, намагається “перенести бій на ворога”, але якщо українці були відповідальні за постачання безпілотників, цей крок, як вважають, мав зворотний ефект.
Україна свою причетність до цього заперечує.
Північна Корея: партнерство з порушення санкцій
Південна Корея занепокоєна. Як кажуть, безплатних обідів не буває, тож Сеул міркує над тим, що отримує Пхеньян від Москви в обмін на відправлення тисяч північнокорейців для боротьби з Україною?
Буде це ракетна технологія? Ядерне ноу-хау? Допомога в створенні підводних човнів чи супутників?
Досі Південна Корея ретельно уникала відправлення будь-якого військового пакету напряму в Україну, хоч допомагала їй опосередковано – через США. Але тепер, маючи розвинуту військово-промислову базу, Південна Корея розглядає можливість знаття цієї заборони і відправлення озброєння напряму в Київ.
Усе це посилює і без того гарячу напругу на Корейському півострові, де параноїдальна ядерна держава зіштовхується із прозахідним демократичним сусідом. Дві країни офіційно так і не закінчили свою війну – вона припинилася з перемир’ям в 1953 році.
Тайвань і Китай: коли, а не якщо
Це ще не конфлікт, але велика потенційна точка спалаху.
Пекін неодноразово обіцяв “повернути” собі цю самоврядну демократію, хоч навіть ніколи не керував нею з тих пір, як до влади в Китаї прийшли комуністи і в 1949 році утворилася Китайська Народна Республіка.
Президент Сі Цзіньпін публічно заявив, що цього буде досягнуто “силою, якщо необхідно” до сторіччя Комуністичної партії Китаю (КПК) у 2049 році.
Тайвань не хоче, щоб ним керувала Комуністична партія Китаю. Він обрав продемократичного, антипекінського президента Вільяма Лая, якого політбюро в Пекіні просто ненавидить. Вони звинувачують його в прагненні до незалежності Тайваню (а це червона лінія для Китаю) і відповіли на його недавню різку промову серією загрозливих військових навчань навколо острова.
Головне питання: якщо Китай вторгнеться – чи, що більш ймовірно, почне блокаду Тайваню – чи прийдуть на його захист США, задіявши власні збройні сили? Чи розгляне це президент Трамп як виклик життєво важливим інтересам Америки в Тихому океані? Чи кине Тайвань напризволяще?
Це може призвести до воістину катастрофічного конфлікту з глобальними економічними наслідками.
То що далі
Ймовірно, адміністрація Трампа докладе зусиль, щоб змусити Україну укласти мирну угоду.
Але це цілком може наштовхнутися на першу ж перешкоду.
Президент Путін уже ясно окреслив свої умови, і вони рівносильні фактичній капітуляції для Києва, тому вони значною мірою будуть неприйнятні навіть для виснаженого населення України.
Але якщо Трамп перекриє кран американської зброї, то Європа, можливо, не зможе поповнити дефіцит, зробивши Україну слабшою і ще більше вразливою для російських атак в повітрі та на землі. Якась хаотична угода про припинення вогню може бути менш болючим з усіх варіантів для України, навіть якщо вона не вірить на слово Путіну.
Близький Схід все ще в стані нестабільності. Іран та Ізраїль мають незакінчені справи, але Тегеран добре знає про свої слабкості та про все агресивніші позиції Ізраїлю в регіоні. Не треба буде надто багато провокацій, щоб сталася нова серія ізраїльських авіаударів по Ірану.
Вже широко поширені припущення, що Дональд Трамп, який санкціонував вбивство командуючого силами “Кудс” Корпуса вартових ісламської революції Ірану в 2020 році, може співпрацювати з Ізраїлем, щоб завдати удару по ядерній програмі Ірану.
Сирія може піти будь-яким шляхом. Вона може стати успішною, плюралістичною країною, що протистоїть трендам інших революцій в регіоні. Або може скотитися до міжфракційної боротьби. Захід і далі боротиметься, щоб стримати Туреччину від удару по сирійських курдах, головному союзнику Заходу проти Ісламської держави.
Не дивлячись на це, що глобальна коаліція проти Ісламської держави скорочує свій військовий компонент на Близькому Сході, ІД-ХП (Ісламська держава Провінція Хорасан) цього року показала, наскільки вони небезпечні, здійснивши атаку на московський Крокус Холл, де в результаті загинуло 145 людей.
Західна розвідка вважає, що ІД продовжує користуватися гнівом через Газу та вербувати собі добровольців для атак у Європі, включаючи Велику Британію.
З усіх сторін відновиться тиск для серйозної мирової угоди в Газі, яка поверне додому заручників і покладе край атакам Ізраїлю на цю територію. Але Ізраїль не хоче повністю виходити з неї, в той час як ХАМАС, який тримає заручників, завжди наполягав на тому, щоб це сталося.
Ходять розмови про велику угоду, в рамках якої Саудівська Аравія нарешті визнає державу Ізраїль в обмін на зобов’язувальні угоди про безпеку з Вашингтоном.
Але саудівці вочевидь дали зрозуміти, що це станеться тільки в тому разі, якщо буде “зрозумілий, безповоротний шлях до незалежної палестинської держави”. А це саме те, проти чого категорично виступає прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, тим часом як ізраїльські поселенці швидкими темпами захоплюють палестинські землі, а з президентом Трампом це, ймовірно, триватиме і далі.
Його повторний вихід на міжнародну арену є однією з причин, чому 2025 рік може бути не менш насиченим подіями, ніж 2024-й.
Френк Гарднер