ПРІНСТОН – 1987 року історик Пол Кеннеді опублікував свій епохальний бестселер «Злети і падіння великих держав», у якому він розглядав тему імперського перенапруження, а фінал присвятив СРСР і США – двом великим державам того часу. Не минуло й п’яти років, як СРСР розвалився, давши США можливість стати єдиною панівною державою світу. Але після нещодавніх подій, можливо, настав час здути пил із книги Кеннеді і знову замислитися над її висновками.
У липні 2020 року, у розпал пандемії, я написав сповнену тривог статтю «Пізньорадянська Америка». Ми наближалися до кінця першого терміну президента Дональда Трампа, і я побоювався, що США застрягли в колії безнадійності. Незважаючи на величезний потенціал талановитих кадрів і енергії в країні, її політична система перестала нормально функціонувати. Дві головні партії обирали своїх кандидатів недемократичним шляхом (оскільки процедура праймеріз багато в чому атрофувалася), а виплати в рамках масштабної політики стимулювання стали кращим способом завоювання політичної популярності.
У цьому сенсі заміна Трампа на президента Джо Байдена мало що змінила. Америка не була однопартійною радянською державою, але при цьому у неї не було сильної міжпартійної або внутрішньопартійної демократії. Виборці, як і раніше, відчували себе обдуреними, а великі витрати, як і раніше, вважалися ключем до електорального успіху і соціальної стабільності. Здавалося, що Америка приречена залишатися на пізньорадянській стадії розвитку.
Розвал СРСР відбувався у два етапи: спочатку малорухома геронтократія поступилася місцем погано продуманим спробам радикальних і руйнівних реформ. Коли 1984 року Костянтин Черненко став генеральним секретарем КПРС, йому було вже 72 роки. Він прийшов на зміну старезному Леоніду Брежнєву і хворому Юрію Андропову, але сам був настільки немічним, що ледве зміг прочитати промову на похоронах Андропова. Потім з’явився Михайло Горбачов, який обіцяв омолодити СРСР, зламавши кайдани старої бюрократії за допомогою політики перебудови (тобто економічних реформ) і гласності (тобто відкритості та прозорості). Однак ця спроба зламати старе мислення вивільнила відцентрові сили (насамперед придушуваний націоналізм), які незабаром зламали сам СРСР.
Сьогодні, особливо в Росії, багато аналітиків приміряють цей аналіз радянського занепаду до США. Відомі фігури порівнюють Трампа з Горбачовим, чиї реформи зруйнували СРСР. Хоча Трамп набагато старший, ніж тоді був Горбачов, він також є інсайдером, що вдає з себе аутсайдера, який готовий зламати систему.
Під час передвиборчої кампанії Трамп маскував свій революційний проєкт, але тепер його наміри стають зрозумілими. Як і будь-який успішний політичний рух, рух Трампа «Зробимо Америку знову великою» (MAGA) переміг завдяки створенню коаліції. Американцям з робітничого класу (включно з чималим числом азіатських, іспаномовних і афроамериканських виборців) сподобалися трампівські ідеї боротьби з системою, а вкрай впливові та надбагаті технопідприємці приєдналися до них, тому що в них є власні ідеї, як треба перебудувати країну.
Не дивно, що в цій коаліції вже спостерігаються ознаки напруги. Найбільш очевидна проблема в тому, що багато пропонованих Трампом «ліків» неминуче призведуть до інфляції – а це та сама проблема, яка потопила президента Джо Байдена. Введення нових і підвищення старих мит негайно збільшить вартість життя, а будь-яка серйозна спроба схопити і депортувати 11 млн іммігрантів, які не мають документів, створить хаос і новий дефіцит робочої сили в сільському господарстві, будівництві та найважливіших центрах дистрибуції товарів.
Крім того, знищення бюрократії так, як це збираються робити Ілон Маск і Вівек Рамасвамі за допомогою нового міністерства урядової ефективності (DOGE), призведе до того, що багато американців опиняться на вулиці. (І малоймовірно, що ці службовці, які залишилися без роботи, побіжать займати низькооплачувані робочі місця в сільському господарстві). У підсумку, світле майбутнє залишається лише туманною обіцянкою, а ось насуваються витрати і біль уже цілком очевидно.
Представники Кремнієвої долини мріють випустити на свободу штучний інтелект (ШІ), щоб підвищити продуктивність праці. Формально ця ідея не позбавлена підстав. Є емпіричні дані, що ШІ вже сприяв зростанню продуктивності, наприклад, у колл-центрах. Приріст продуктивності в інших сферах (охорона здоров’я, догляд за літніми тощо) теж явно можлива. Але ця революційна філософія «прискорення» та її потенційні способи застосування не були протестовані у великих масштабах. Крім того, концепція, пропонована Кремнієвою долиною, спирається на глобально взаємопов’язаний світ, у якому Америка відіграє домінуючу роль.
Маск повністю підтримує трампівський проєкт повного руйнування, але його власна концепція – парадоксальним чином – поєднує технології з «глобалістським» статус-кво. Він стверджує, що, «якщо все залишити, як є, Америка збанкрутує, тому нам у будь-якому разі потрібні зміни». Маск справедливо аплодує політиці шоковою терапією, яку проводить президент Аргентини Хав’єр Мілей (скасування всіх мит і відкриття аргентинської економіки), але ми прекрасно знаємо, що «мита» – це улюблене слово Трампа. Ще належить побачити, як буде врегульовано це явно протиріччя.
Втім, є і більш оптимістичні нотки. Самоізоляція США сама по собі не може спровокувати крах світової торгівлі в масштабах Великої депресії, тому що на частку Америки припадає лише 13,5% світового імпорту. Так, інші країни можуть вживати заходів у відповідь або просто намагатимуться наслідувати Трампа. Але чим хаотичнішими будуть дії Трампа, тим менше у нього буде наслідувачів. Просто погляньте, як Брекзит вплинув на євроскептиків, створивши стримувальний ефект, або з яким ентузіазмом більшість пострадянських держав обрали інший менталітет.
Частина трампівської коаліції хоче глобалізму, а інша – його відкидає. Іронія в тому, що саме остання група відчує найбільший біль через спроби самоізоляції. Політична програма Трампа (якщо її буде реалізовано) неминуче посіє насіння нової хвилі невдоволення, протестів і теорій змови.
Цей опис можна застосувати і до пострадянського життя в останні роки ХХ століття. Раптові, швидкі зміни призвели до різкого порушення звичного життя, а ті, хто через це постраждав, поповнили лави відчужених. Схожі тенденції, схоже, набирають сили у США. І сучасна Росія, безумовно, на це сподівається.
Автор Гарольд Джеймс – професор історії та міжнародних відносин Прінстонського університету. Фахівець з економічної історії Німеччини та глобалізації.