ІНТЕРВ’Ю
Спеціальний доповідач ООН *Айрін Хан про обмеження свободи слова в усьому світі, напади на журналістів і можливі причини для надії …
Які глобальні тенденції зараз становлять найбільшу загрозу свободі слова?
Найбільшою загрозою сьогодні є відкат демократій. Авторитарні держави протягом тривалого часу зберігали тоталітарну позицію, систематично придушуючи та цензуруючи інакомислення. Однак зараз особливо тривожно те, що навіть усталені демократії починають звужувати простір для свободи слова. Це очевидно у прийнятті обмежувальної політики щодо свободи ЗМІ та збільшенні кількості нападів на журналістів. Такі тенденції викликають глибоке занепокоєння, оскільки свобода ЗМІ є водночас наріжним каменем демократії та фундаментальним правом людини.
Яке ваше бачення дискусії про свободу слова в західних демократіях?
У західних демократіях і демократіях загалом ми все частіше спостерігаємо поляризацію точок зору, яка створює атмосферу страху для тих, хто висловлює думки, які відхиляються від точки зору більшості. Хоча законна цензура не завжди існує, соціальний остракізм і неформальний тиск часто спонукають людей до самоцензури. Це, по суті, звужує простір для свободи слова.
Крім того, існують хитрі, але суттєві способи придушення свободи ЗМІ без фізичних нападів на журналістів. Деякі демократичні країни приймають політику, спрямовану на обмеження, менш різноманітний медіа-простор. Угорщина є яскравим прикладом: хоча ЗМІ є технічно вільними, їхня власність значною мірою монополізована правлячою партією. Незалежна журналістика існує переважно в Інтернеті, а за межами таких міських центрів, як Будапешт, доступ людей до різноманітної та критичної інформації суворо обмежений. Це особливо хвилює, враховуючи статус Угорщини як члена Європейського Союзу.
Платформи соціальних медіа дозволили більше висловлюватись, але також сприяли дезінформації. Як міжнародне співтовариство має керувати цією напругою?
Коли соціальні медіа вперше з’явилися, вони розглядалися як інструмент демократизації мови, що дозволяє людям ділитися своїми поглядами без доступу до великих ЗМІ. Однак з часом це також сприяло дезінформації, дезінформації, розпалюванню ненависті та різним формам маніпулювання інформацією. Згідно з міжнародним правом, інформація може бути обмежена, лише якщо вона загрожує правам і репутації інших осіб або національній безпеці, громадському порядку чи здоров’ю. Це має бути заборонено, якщо воно є мовою ненависті. Але брехня сама по собі не є достатньою причиною для заборони слова. Це тому, що межа між правдою та брехнею часто є суб’єктивною і настільки відкритою для зловживань. Це ускладнює визначення дезінформації.
Уряди часто зловживають ярликом дезінформації, щоб придушити критику на свою адресу. Це підриває довіру громадян до влади. Цензурування неправдивої або маніпульованої інформації не обов’язково змінює переконання тих, хто її поширює або споживає. Натомість такі дії можуть підштовхнути теорії змови в підпілля, ускладнюючи протидію їм.
Ефективніша стратегія протидії дезінформації передбачає перевірку фактів і підтримку надійних, різноманітних джерел інформації. Уряди також повинні самі припинити поширення неправди та натомість активно надавати точну інформацію. Сприяння медіаграмотності має важливе значення для того, щоб суспільство могло розрізняти надійні джерела та маніпульовані наративи. Це зміщує фокус з цензури на зміцнення довіри до інформаційних екосистем.
Шкідлива інформація та дезінформація – це дуже вільні терміни. Хто перевіряє фактчекерів і хто має вирішувати, що є дезінформацією?
Головне — не зосереджуватися на класифікації чи позначенні конкретного контенту як дезінформації, а радше побудувати здорову інформаційну екосистему. Це означає заохочення різноманітних точок зору, забезпечення присутності вільних і професійних ЗМІ та підтримку різноманітних незалежних ЗМІ. Перевірка фактів має виникати органічно з наявності різних точок зору, а не як реакція на те, що одну точку зору називають неправильною.
Наявність кількох точок зору дозволяє людям, за умови, що вони мають необхідну медіаграмотність, визначати надійні джерела та відрізняти достовірну інформацію від недостовірних тверджень. Кінцевою метою має бути зміцнення суспільної довіри до інформаційного простору, а не участь у реактивній боротьбі з дезінформацією.
Ви спостерігаєте за різними ситуаціями в усьому світі. Які регіони зараз викликають найбільше занепокоєння щодо обмежень свободи слова?
Майже кожен регіон стикається з проблемами щодо свободи слова. В авторитарних державах, таких як Китай, Росія, Куба, Венесуела та Іран, взагалі немає незалежних ЗМІ. Однак питання не обмежується цими режимами. Як згадувалося раніше, навіть у межах ЄС Угорщина є прикладом того, як дезінформація та контроль над ЗМІ можуть підірвати свободу преси. Навіть такі демократичні країни, як Сінгапур та Індія, дедалі більше обмежують незалежну журналістику, яка цікавить громадськість.
Це глобальна проблема з далекосяжними наслідками. Це підриває демократію, розмиває суспільну довіру до інформації, пригнічує інновації та перешкоджає розвитку. Без негайної уваги ці тенденції становлять значну загрозу глобальній інформаційній екосистемі та демократичним цінностям.
Напади на журналістів почастішали у всьому світі. Які конкретні кроки можуть вжити держава та громадянське суспільство, щоб гарантувати безпеку працівників ЗМІ?
Головний обов’язок держав – захищати журналістів, а не ставитися до них як до ворогів. Журналісти – шукачі правди, і їхня безпека має вирішальне значення для демократії. Проте безкарність злочинів проти журналістів залишається серйозною проблемою: ЮНЕСКО повідомляє, що майже дев’ять із десяти випадків убивств журналістів залишаються нерозслідуваними. Це надсилає небезпечний сигнал: змусити журналіста замовкнути можна без наслідків. Законодавче переслідування також зростає, коли закони про боротьбу з тероризмом зловживають проти журналістів та інших осіб у медіа-секторі, як це видно в Китаї з Законом про національну безпеку в Гонконзі та у справі Джиммі Лая. Стратегічні позови — ще одна тактика, коли позови про наклеп подаються не для того, щоб виграти, а для того, щоб змусити журналістів замовкнути за допомогою фінансового та психологічного тиску.
Цифрові загрози також зростають. Онлайн-кампанії гендерного насильства та наклепницькі кампанії, особливо проти жінок-журналістів, є повсюдними. Крім того, відсутність різноманітності медіа посилює ці проблеми. У багатьох країнах медіа-монополії домінують, підриваючи плюралізм. Фінансова нестабільність у традиційному медіа-секторі, посилена зниженням доходів від реклами через соціальні медіа, ще більше загрожує свободі преси.
Щоб покращити безпеку журналістів, держави повинні покінчити з безкарністю, припинити юридичне переслідування та створити сприятливе медіа-середовище з різними власниками. Громадянське суспільство має виступати за підзвітність, звітність на основі фактів і кращі механізми захисту для журналістів, як онлайн, так і офлайн.
Нещодавно ви привернули увагу журналістів у Газі та Лівані. Наскільки там погана ситуація?
Газа виділяється як найбільш смертоносний конфлікт для працівників ЗМІ та журналістів за понад 30 років історії ООН із найбільшою кількістю жертв. Багато журналістів були вбиті через саму інтенсивність війни, а також мали місце цілеспрямовані вбивства. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, журналісти є цивільними особами і мають право на захист. Умисне вбивство журналіста є військовим злочином. Тим не менш, у Газі навмисно вбивали журналістів. Ця проблема не вирішиться, поки безкарність не буде подолана, а винні у вбивствах не будуть притягнуті до відповідальності. У більшості випадків це означає притягнення Ізраїлю до відповідальності.
Ставлення Ізраїлю до журналістів у Газі, на Західному березі річки Йордан і навіть у межах його власних кордонів відображає тривожну модель прагнення змусити замовчати повідомлення про військові злочини. Такі заходи, як вбивства та затримання журналістів, заборона Аль-Джазіри , відмова міжнародним журналістам у доступі до Гази та тиск на незалежні ізраїльські ЗМІ, як-от Haaretz, дедалі більше перешкоджали критичним репортажам і обмежували медіа-простір. Це викликає глибоке занепокоєння. Оскільки Ізраїль не зміг розслідувати вбивство журналістів на окупованій палестинській території, має бути розпочато незалежне міжнародне розслідування.
Журналісти відіграють незамінну роль у зонах конфлікту. Без їхньої звітності світові бракувало б критичного розуміння реальності на місцях. Мирні зусилля в Газі не можуть прогресувати без точної інформації про ситуацію. Згідно з міжнародним правом журналісти є не лише цивільними; багато в чому вони схожі на основних працівників. Як водії швидкої допомоги, вони рухаються назустріч небезпеці, а не від неї. З цієї причини вони потребують захисту не просто нарівні з цивільними особами, але навіть більших гарантій, щоб гарантувати, що їх життєво важлива роль в інформуванні світу буде дотримана.
Чи бачите ви також якісь позитивні зміни щодо свободи слова в усьому світі?
Так, є позитивні зрушення. Наприклад, причина, чому я тут, у Берліні, – церемонія вручення премії за права людини PCIN, журналістської мережі з Нікарагуа – є яскравим прикладом. Незважаючи на те, що незалежні ЗМІ в Нікарагуа були майже повністю знищені режимом Ортеги, журналісти виявили дивовижну солідарність, створивши мережу підтримки своїх колег у вигнанні. Це свідчить про те, що навіть у найсуворіших умовах люди знаходять способи посилити свободу слова.
Свобода слова стосується не лише свободи ЗМІ; це фундаментальне право, яке забезпечує багато інших прав. Воно включає право на інформацію, яка є важливою для освіти, наукового прогресу, інновацій, демократії та навіть розбудови миру. На масовому рівні свобода вираження думок розширила можливості маргіналізованих груп, включаючи жінок і корінне населення. Хоча дезінформація на платформах соціальних медіа має негативний вплив, цифрові інструменти також об’єднали людей у віддалених районах, дозволяючи їм організовувати та стимулювати значні зміни через протестні, соціальні та молодіжні рухи. Ці форми активізму мають вирішальне значення для побудови кращого світу і неможливі без свободи слова.
Так, існують бар’єри та негативні тенденції, спричинені силами, які намагаються обмежити простір для свободи слова. Однак опір сильний. Люди продовжують відбиватися, і ця стійкість є потужною причиною для надії.
*Айрін Хан – є спеціальним доповідачем ООН з питань свободи вираження поглядів і думок в Управлінні Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ). З 2001 по 2009 рік вона була першою жінкою-генеральним секретарем Amnesty International і запустила першу глобальну кампанію «Зупинимо насильство щодо жінок».
Це інтерв’ю провів Ніколаос Гавалакіс .
Джерело: IPS–Journal, ЄС