Падіння Башара Асада було майже немислиме лише тиждень тому, коли повстанці почали наступ проти режиму зі своєї бази в провінції Ідліб на північному заході Сирії. Кореспонденти Бі-бі-сі аналізують, чого очікувати від ситуації в Сирії та регіоні загалом найближчими днями та тижнями.

Росія та Іран покинули Асада через власні проблеми

Х’юго Бачега, кореспондент Бі-бі-сі на Сирійсько-турецькому кордоні

Зараз для Сирії настав поворотний момент. Асад прийшов до влади у 2000 році після смерті батька Хафеза, який керував країною 29 років — і робив це за допомогою залізного кулака, як і його син.

Асад-молодший успадкував жорстко контрольовану та репресивну політичну структуру, де опозиції не було місця.

Хоча спочатку й залишалися надії, що Башар Асад зможе стати іншим правителем більш відкритим і менш жорстоким. Але ці надії виявилися недовгими.

Асад назавжди залишиться в пам’яті як людина, яка жорстоко придушила мирні протести проти свого режиму в 2011 році, що призвело до громадянської війни. Понад півмільйона людей було вбито, ще шість мільйонів стали біженцями.

Асад придушив повстанців та зберіг владу за допомогою Росії та Ірану. Москва використовувала потужну авіацію, Тегеран направив до Сирії військових радників, а «Хезболла», угруповання із сусіднього Лівану, задіяло своїх добре підготовлених бійців.

Але цього разу такої підтримки не було. Союзники Асада, по суті, кинули його через власні проблеми. Без їхньої допомоги сирійські війська не змогли, а подекуди й не захотіли, зупинити повстанців, очолюваних ісламістським угрупуванням «Хайят Тахрір аш-Шам» (ХТШ).

Спочатку минулого тижня повстанці майже без опору захопили Алеппо, друге за величиною місто країни. Потім під їхній контроль перейшла Хама, а через кілька днів — ключовий центр Хомс. Таким чином Дамаск виявився ізольованим, і за лічені години після цього опозиція увійшла до столиці.

Кінець п’ятдесятирічного правління сім’ї Асада змінить баланс сил у регіоні.

За впливом Ірану буде завдано ще одного потужного удару. Адже Сирія при Асаді служила сполучною ланкою між іранцями та «Хезболлою» та відігравала ключову роль у постачанні зброї та боєприпасів цьому угрупованню.

Сама «Хезболла» сильно ослабла після року війни з Ізраїлем, та її майбутнє туманне.

Інше підтримуване Іраном угруповання — єменські хусити — неодноразово зазнавало авіаударів.

Усі ці групи, а також ополченці в Іраку та ХАМАС у Газі утворюють те, що Тегеран називає «віссю опору», але тепер їй завдано серйозної шкоди.

В Ізраїлі, де Іран розглядається як екзистенційна загроза, будуть раді цій новій картині регіону.

Багато хто вважає, що цей наступ не міг би відбутися без благословення Туреччини. Хоча Туреччина справді підтримує деяких повстанців у Сирії, вона заперечує, що сприяє Хайят Тахрір аш-Шам.

Останнім часом Реджеп Тайіп Ердоган наполягав на тому, щоб Асад вступив у переговори, спрямовані на пошук дипломатичного вирішення конфлікту, що дозволило б повернутися додому сирійським біженцям. Адже не менше трьох мільйонів із них перебувають у Туреччині, а це дуже чутливе питання для місцевих мешканців.

Але Асад відмовився йти на такі переговори.

Багато людей раді, що Асад пішов.

Але що буде далі? Коріння ХТШ сягає «Аль-Каїди» (у Росії та інших країнах світу угруповання визнане терористичною і заборонено), у неї за плечима жорстоке минуле.

В останні роки ця група намагалася зробити з себе націоналістичну силу, і їх останні повідомлення звучать дипломатично та примирливо.

Але багато хто це не заспокоює, адже незрозуміло, що ХТШ збирається робити після повалення режиму.

Водночас різкі зміни можуть призвести до небезпечного вакууму влади в Сирії і, зрештою, до хаосу та ще більшого насильства.

Асад був останнім диктатором “Арабської весни”

Френк Гарднер, кореспондент Бі-бі-сі з питань безпеки

Муаммар Каддафі у Лівії, Бен Алі у Тунісі, Алі Абдулла Салех у Ємені, Хосні Мубарак у Єгипті, а тепер і Башар Асад у Сирії.

Усі близькосхідні правителі, яких протестуючі «Арабської весни» у 2011 році називали «диктаторами», тепер пішли у минуле та увійшли до підручників історії разом із іракським Саддамом Хусейном — жертвою не «арабської весни», а нещасного вторгнення США.

З усіх, проти кого виступали протестувальники, уцілів тільки король Бахрейну Хамад, частково тому, що він очолює арабську монархію Перської затоки, а не «революційну республіку», як решта.

А також тому, що він пішов на поступки та погодився на деякі реформи, запропоновані міжнародними юристами. «Я міг би піти шляхом Сирії, — сказав він мені тоді, 2011 року, — але натомість я прислухався до їхніх вимог».

Але зробив це лише частково. Бахрейн все ще далекий від ідеальної демократії, проте це набагато щасливіше місце, ніж Сирія Башара Асада.

Угруповання, що називає себе «Ісламською державою» (у Росії та інших країнах світу заборонене як терористична — Ред.), можливо, і не йшло з газетних заголовків під час свого п’ятирічного «царства терору».

Але, безумовно, найбільше жертв серед сирійців принесли дії самого режиму.

За добре зшитими костюмами Башара Асада, афішами і членами сирійського «парламенту», що плескаються в долоні, тягнеться кривавий слід, що ввібрався в стіни підземних в’язниць.

Чи зуміють повстанці створити стабільність у Сирії?

Джеремі Боуен, міжнародний редактор Бі-бі-сі

Це момент сейсмічних змін у регіоні. До Башара Асада Сирією правив його батько, а його сім’я ставилася до країни як свого приватного бізнесу. Наразі їх у Сирії більше немає.

Оскільки Сирія займає стратегічно важливе становище в самому серці регіону, те, що відбувається в ній, впливає на всіх її сусідів і, як наслідок, на весь світ.

Тепер питання у тому, чи зможуть сирійські повстанці виявити розсудливість? Чи зможуть вони спробувати забезпечити стабільність?

Вони заявили, що не збираються помститися меншостям, але спочатку дочекаємося виконання цих обіцянок.

В іншому випадку події можуть розвиватися за сценарієм схожі на те, що сталося в Лівії після падіння Каддафі в 2011 році і в Іраку після падіння Саддама Хусейна в 2003 році: це роки мук, кровопролиття та громадянської війни.

Все це у Сирії вже було. Можливо, цього виявилося достатньо, і сирійці захочуть налагодити своє життя.

Після багатьох років диктатура закінчується, і неможливо передбачити, що відбуватиметься тепер: можливо люди захочуть помститися, або інші угруповання захочуть захопити владу — наближається справді нестабільний період.

Ізраїль має вирішити, чого він хоче у Сирії

Джон Доннісон, кореспондент Бі-бі-сі в Єрусалимі

Ізраїль стурбований тим, що відбувається. Він уже направив підкріплення на окуповані Голанські висоти, що межують із Сирією.

Наскільки нам відомо, ізраїльські війська просунулися в буферну зону, яка знаходиться з іншого боку Голанських висот, і минулої доби завдавали ударів по деяких повстанських групах, які, за їхніми словами, просунулися до цієї буферної зони.

Таким чином ізраїльтяни надсилають їм сигнал, пропонуючи відступити.

Той факт, що Ізраїль межує із Сирією, викликає в ізраїльтян занепокоєння, і є побоювання, що хімічна зброя, яку має Сирія, потрапить до рук повстанців, деякі з яких пов’язані з «Аль-Каїдою».

Коли у 2011 році у Сирії відбулося повстання, Ізраїль хотів стабільності. Він виступав за те, щоб Башар Асад залишився при владі. І це незважаючи на те, що на той час Асада підтримувала «Хезболла», а «Хезболла» та Іран — два головні ворога Ізраїлю.

Тепер Ізраїлю належить вирішити, чого він хоче досягти в Сирії.