Конституційний суд Румунії 6 грудня виніс рішення про скасування президентських виборів. Власне, скасований перший тур президентських виборів. Другий раунд президентських виборів мав відбутися 8 грудня. Тепер його не буде. Уряд же має провести вибори по-новому.

Фактично, причиною цього рішення стало втручання Росії у виборчий процес, зокрема, використання російськими структурами соціальної мережі ТікТок. Згідно з оприлюдненими даними розвідки, сервіс TikTok повідомив румунській владі про виявлення мережі акаунтів, пов’язаних з російським державним ЗМІ Sputnik. Їхньою цільовою аудиторією були користувачі в Румунії та Молдові.

У результаті цієї маніпуляції лідером президентських виборів у Румунії в першому турі, що відбувся 24 листопада, став ультраправий кандидат Келін Джорджеску, який демонструє проросійську й пропутінську орієнтацію.

Популісти – загроза демократії

Здавалося, таке рішення Конституційного суду Румунії є недемократичним. Адже воно ніби зневажує волю виборців. А що ця воля стала результатом маніпуляцій, іноземного втручання – це начебто демократії не стосується.

Такі маніпуляції і втручання не раз здійснювалися за останні десятиліття й на пострадянському просторі, й поза ним. Зокрема, це стосувалося й України – тут прикладів тьма. Або хіба не без російського втручання в 2012 році виграла в Грузії парламентські вибори партія «Грузинська мрія», яка була створена російським олігархом Бідзіною Іванішвілі буквально за кілька місяців перед цими виборами? І зараз грузини пожинають гіркі плоди того, що відбулося ще в 2012 році, виходячи на масові протести. Зрештою, й Україна розплачується за російські втручання у наші вибори й змушена відстоювати своє існування зі зброєю в руках.

А хіба не намагалися втручатися росіяни у виборчий процес в країнах ЄС і навіть у США? Чи не завдяки цьому втручанню спостерігаємо реванш проросійських популістів як правого, так і лівого толку в Німеччині, Австрії, Словаччині, Угорщині, Франції?..

Чи усвідомлюють політики демократичних держав загрозу демократії через втручання у виборчі процеси недемократичної Росії? Чи не стане прихід до влади проросійських популістів у європейських країнах знищенням тієї ж демократії? Як це сталося в деяких «молодих демократіях» пострадянського простору. Зрештою, і Західна Європа має свій приклад – прихід завдяки демократичним виборам до владу популістів-нацистів у Німеччині в 1933 році, які дуже швидко знищили демократію.

Схоже, в Румунії усвідомили цю небезпеку.

Чому Румунія?

Мимоволі виникає питання, чому саме Румунія вдалася до такого безпрецедентного кроку, скасувавши президентські вибори? Звісно, можна згадати нещодавні президентські вибори в Молдові, з якою Румунія тісно пов’язана. На них хоча й перемогла проєвропейська кандидатка Майя Санду, однак великі шанси стати лідером перегонів були у проросійського кандидата Александра Стояногло. При цьому Росія всіляко втручалася в ці вибори.

Однак чи лише приклад Молдови змусив румунських очільників вдатися до рішучих кроків, щоб убезпечити себе від російського втручання. Певно, не останню роль відіграли тут історичні традиції. Все ж історія творить наше сьогодення.

Отже, про ці традиції…

Волощина, Молдова і Трансильванія

У період Середньовіччя, Раннього Модерну й Нового часу аж до середини ХІХ століття на території сучасної Румунії існувало три державні утворення Волощина (Мультянія), Молдова й Семиграддя (Трансильванія).

У них проживало різне в етнічному плані населення – волохи, що розмовляли однією з романських мов, слов’яни, в тому числі русини (предки сучасних українців), угорські субетноси, німці, тюрки-гагаузи тощо. У плані релігійному більшість населення цих теренів були православними й використовували в богослужінні старослов’янську мову. Ці державні утворення, які часто іменувалися Дунайськими князівствами, опинилися під владою Османської імперії. Звісно, західноєвропейські інтелектуали не розглядали їх як «справжню Європу». Для них це був «дикий Схід».

Однак ситуація змінилася в новочасний період. Вкінці XVIII століття Трансильванія й частина Молдавського князівства (Буковина) ввійшли до імперії Габсбургів (Австрії) і «прилучилися до Європи». Щодо інших Дунайських князівств, то їхня політична доля виявилася дещо іншою. В 1812 році Російська імперія захопила північну частину Молдавського князівства Бессарабію, а в 1828-му – ввела свої війська на терени Молдови й Волощини.

Наступного, 1829 року, Росія отримала право протекторату над ними. Після її поразки в Кримській війні (1853–1856), згідно умов Паризького договору, Молдова та Волощина стали автономними державними утвореннями під номінальною зверхністю Османської імперії.

Насправді, цими Дунайськими князівствами опікувалися західні держави, передусім Франція. У 1858 році в Парижі була укладена міжнародна конвенція про устрій Дунайських князівств, що передбачала створення спільних органів управління Молдови й Волощини. У 1859–1861 роках ці державні утворення об’єдналися.

Створення Румунії

Нова держава, яка отримала назву Румунії, стала незалежною в 1877–1878 роках. Фактично, це був «західноєвропейський проєкт», який мав на меті створити перепону для проникнення Росії на Балкани.

І треба сказати, що цей «проєкт», попри певні нюанси, виявився досить вдалим. Сама назва держави Румунія вказувала, що вона є наступником колишньої Римської імперії. Серед жителів цієї держави утвердився думка про те, що їхніми предками були римляни, а вони є східною околицею європейської цивілізації, яка протистоїть євразійському, чи то російському, світу. У містах сучасної Румунії й навіть Молдови можна зустріти пам’ятники капітолійській вовчиці – як своєрідні символи приналежності до європейськості.

У 1860 році навіть відбулася своєрідна граматична реформа – румуномовна писемність Волощини й Молдови була переведена з кирилиці на латинку, а сама румунська мова зазнала трансформації під впливом мови французької. Надалі бачимо, що румунська культура була поєднана з культурою французькою. Наприклад, відомим французьким драматургом ХХ століття став румун Ежен Йонеско, а знаним французьким філософом – румун Еміль Чоран. Про відомість на Заході румунського філософа й письменника Мірча Еліаде, певно, не варто нагадувати.

Під час Другої світової війни на терени Румунії ввійшли радянські війська. І перебували там до 1958 року. Лише завдячуючи їм вдалося здійснити комуністичний переворот у країні. Проте радянізація Румунії відбувалася не так просто. Все-таки давали про себе знати проєвропейські й антиросійські настрої румунів.

Не взяла участі в операції «Дунай»

І хоча Румунія стала членом Варшавського договору й належала до «соціалістичного табору», однак дозволяла собі дистанціюватися від Радянського Союзу. Наприклад, коли в 1968 році війська Радянського Союзу й більшості країн Варшавського договору вторглися до Чехословаччини (операція «Дунай»), Румунія не брала в цьому участь.

Можна навести й інші приклади такого дистанціювання країни від СРСР та прагнення її налагоджувати відносини із Заходом.

Після «Різдвяної революції» 1989 року, коли в Румунії був повалений комуністичний режим Ніколає Чаушеску, країна однозначно вибрала проєвропейський шлях. У 2004 році стала членом НАТО, у 2007 році – членом ЄС. На сьогоднішній день Румунія достатньо динамічно розвивається.

Стосунки румунів та українців, які мають багатовікову історію, не були простими – маючи й світлі, і темні сторони. Є зараз у Румунії сили, що заявляють про територіальні претензії до України, ностальгуючи за «Великою Румунією».

Однак треба віддати належне румунській політичній еліті: вона не «ведеться» на це, не спекулює на історичних питаннях – як це роблять деякі інші сусідоньки.

Підтримує Україну… без претензій

Нині Румунія чи не єдина країна із наших сусідів по ЄС, яка безпретензійно, не словом, а ділом підтримує Україну в цей непростий час. Румуни не блокують свій кордон для українських перевізників, у міру сил надають нам військову допомогу. І це без галасу, без піару, без претензій на роль Румунії як «адвоката» України в Європі.

Роблять вони це не через «велику любов» до українців.

Румуни (принаймні їхня еліта) вважають себе європейцями, намагаються не допустити російської експансії. А саме Україна зараз на передньому краї боротьби з цією експансією.

Показово, що 5 грудня, напередодні скасування Конституційним судом президентських виборів у Румунії, близько трьох тисяч людей вийшли на марш у Бухаресті, вимагаючи, щоб країна продовжила свій європейський шлях. При цьому вони скандували «Свобода» та «Європа».

Принагідно хочеться пригадати тут міркування згадуваного філософа Еміля Чорана: «Тиранія може зламати індивіда або додати йому сил, свобода ж розслабляє та перетворює на маріонетку».

А також слова давньоукраїнського автора Данила Заточника: «Золото топиться вогнем, а людина напастями, пшениця, коли товкти її сильно, хліб чистий дає, людина в печалі набуває розум довершений»

Хотілося, щоб ми й румуни, яким довелося чимало пройти і зазнати лиха, зберігали «розум довершений».

Зрештою, зараз Румунія дала Україні і загалом Європі урок, як треба протистояти російським впливам.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України