Наполягання Трампа на припиненні вогню може стати можливістю для зруйнованої війною України. Однак, щоб це сталося, Європа повинна зробити крок назустріч.
Після більш ніж 1000 днів війни, незліченної кількості загиблих і поранених, зруйнованої інфраструктури та розбомблених сіл і міст, Україна стоїть перед важким вибором: або вести переговори про припинення вогню з позиції слабкості, або спробувати домогтися рішучого перелому на полі бою. Однак останнє навряд чи можна уявити без більшої кількості західного озброєння і – прямо кажучи – без західних військ.
Незважаючи на гуманітарну, фінансову та військову допомогу Заходу, ситуація в Україні погіршується. При цьому спіраль ескалації продовжує розкручуватися – як у реальному, так і у вербальному плані. Навіть якщо ми не повинні забувати, хто розпочав цю війну, хто є агресором, а хто захисником, за логікою війни не має вирішального значення, хто її розпочав. Логіка війни вимагає все більше і більше солдатів і все важчого озброєння до тих пір, поки ворог не буде переможений. І генерали мають тенденцію обіцяти політикам, що перемога можлива за умови ще більш рішучих військових дій.
Логіка війни вимагає все більше і більше солдатів і все більш важкого озброєння до тих пір, поки ворог не буде переможений.
Ескалація сповільнювалася і сповільнюється лише тому, що Захід побоюється остаточного ризику великої війни, в тому числі із застосуванням ядерної зброї. Це занепокоєння ґрунтується на тому, що Росія, опинившись у безвихідній ситуації, може не бачити іншого способу запобігти неминучій поразці. З іншого боку, прихильники необмежених поставок зброї в Україну без обмежень на західні ракетні удари по російській території вважають погрози Путіна блефом. І чим довше триває війна, тим більше серед прихильників безумовної збройної допомоги закрадається певна байдужість до ризику застосування ядерної зброї – частково тому, що вони не хочуть бути заляканими Путіним.
Кожна неефективна погроза збільшує ризик того, що Росія може в якийсь момент дійти висновку, що за погрозами повинні слідувати дії, щоб її сприймали серйозно. Не допоможе, якщо Захід вважатиме, що Путін сам знає, що застосування тактичної ядерної зброї є нерозумним. Це питання здорового глузду – брати до уваги викривлену точку зору опонента. Думка, висловлена Крістофом Хойсгеном, головою Мюнхенської конференції з безпеки, в ефірі радіо Deutschlandfunk, про те, що ядерну загрозу Володимира Путіна не слід сприймати всерйоз, оскільки Китай заявив, що він проти неї, виглядає відверто наївною. Згідно з девізом: Захід не повинен боятися ядерних погроз Путіна, Сі Цзіньпін нас захистить.
Питання про те, чи блефує Путін, чи врешті-решт буде змушений вдатися до остаточної ескалації, є одним з найскладніших компромісів для політиків, які приймають рішення. Це, мабуть, головна причина, чому президент США Джо Байден, а слідом за ним і канцлер Німеччини Олаф Шольц лише поступово розширюють поставки зброї і не обіцяють необмеженої допомоги у вигляді озброєнь. Що б ви не думали про такий підхід, продовження такої політики не є стратегією на майбутнє: Україна буквально стікає кров’ю на наших очах і може витримати війну на виснаження лише протягом обмеженого періоду часу.
Питання додаткових солдатів є ахіллесовою п’ятою українського опору і є навіть більш нагальним, ніж питання додаткового озброєння.
Питання додаткових солдатів є ахіллесовою п’ятою українського опору і є навіть більш нагальним, ніж питання додаткового озброєння. З’являється все більше повідомлень про повне виснаження діючих військ, масові проблеми з рекрутуванням, зростання дезертирства або ухилення від призову через втечу і корупцію. На відміну від Путіна, Україна не має друзів-диктаторів, які можуть просто посилати молодих людей на фронт на смерть, не зважаючи на настрої у власній країні та інтереси народу.
Якщо Україна хоче перемогти або принаймні мати можливість вести переговори з позиції сили, для цього знадобиться не лише західна зброя, але й західні солдати. Хоча Великобританія і Франція розглядають таку можливість, швидше за все, мова йтиме про інструкторів, технічне обслуговування зброї і, можливо, бійців приватних охоронних компаній, таких як “Блеквотер”. Важко уявити, що українські союзники знайдуть політичну більшість, щоб прийти на допомогу Україні з власними військами.
З цієї причини, а також з огляду на ситуацію на фронті та перемогу Дональда Трампа на виборах, президент Зеленський, вочевидь, вирішив відмовитися від мети повного військового звільнення окупованих територій і натомість обговорювати припинення вогню вздовж лінії фронту з одночасним набуттям Україною членства в НАТО. Негативний розвиток подій на фронті та задеклароване Трампом бажання швидко закінчити війну одночасно уможливили і змусили Зеленського шукати шлях між ескалацією та капітуляцією, незважаючи на потужні патріотичні сили у власній країні, які хочуть продовжувати боротьбу за досягнення максимальної мети. Шанси заморозити війну були б кращими у 2022 році після звільнення Херсона, ніж зараз, оскільки Україна змушена вести переговори з позиції слабкості. Це робить ще більш важливими для Заходу рішучі дії, щоб важкий, але правильний крок Зеленського проклав шлях до порятунку України, а не до перемоги Росії.
Президентство Дональда Трампа може надати можливість для припинення вогню.
Президентство Дональда Трампа може надати можливість для припинення вогню. У нього є чіткий і простий меседж. Путін може вибирати між припиненням вогню, при якому він утримує завойовані території, але також зберігає вільну і незалежну Україну, або ескалацією війни. Ніхто – навіть Путін – не може знати, як відреагує Трамп, якщо Путін відмовиться від припинення вогню. Однак можна з упевненістю припустити, що він не хоче починати своє президентство з поразки.
Європа повинна рішуче підтримати зусилля Трампа, спрямовані на припинення вогню, але гарантувати не тільки те, що зброя замовкне, а й те, що безпека вільної України також буде гарантована. З огляду на власну військову слабкість, Європа не має іншого вибору, окрім як запропонувати Трампу взяти на себе основний фінансовий тягар – чи то за безпекову політику припинення вогню, чи, якщо це не вдасться, за збільшення поставок зброї. Будь-яке рішення має включати гарантії безпеки для України. Якщо вступ до НАТО є неможливим через опір Росії або внутрішні розбіжності, європейські наддержави у співпраці зі США повинні розробити надійні гарантії безпеки.
Але чи є готовність до переговорів з російського боку? Чи готовий Путін відмовитися від своїх максимальних вимог щодо зміни режиму та роззброєння в Україні? Чи змінить перспектива припинення вогню настрої серед російського населення і чи стане критика війни гучнішою, поки що важко оцінити ззовні. Залишається невідомим, якою мірою більш-менш нейтральні держави, такі як Індія, Бразилія, Південна Африка і навіть Китай, закликатимуть Росію до переговорів з огляду на українську пропозицію. Пропозиція Зеленського дає Путіну шанс закінчити дорогу і збиткову війну. Однак непередбачуваність Трампа може стати стримуючим фактором для Путіна. Зрозуміло одне: припинення вогню можливе лише тоді, коли Путін не віритиме, що Україна незабаром буде змушена капітулювати. Тому Європа повинна недвозначно продемонструвати свою підтримку Україні.
Трамп пропонує захист від Путіна, якщо і пропонує, то лише в обмін на гроші.
Європі доведеться мобілізувати сотні мільярдів для цього, адже Трамп пропонує захист від Путіна, якщо і пропонує, то лише в обмін на гроші. Фінансування солідарності з Україною через скорочення видатків на інфраструктуру, боротьбу зі зміною клімату та соціальну справедливість буде жорнами на млин тих, хто хоче бачити кінець війни, незалежно від того, що станеться з Україною. Для Німеччини це означає або призупинення дії боргового гальма, або збільшення державних доходів, наприклад, за рахунок одноразового десятивідсоткового податку на свободу на активи вартістю понад один мільйон євро.
Ціна припинення вогню, заснованого на військових реаліях, буде потрійною: Україна втратить 20 відсотків своєї території, принаймні тимчасово, Європа заплатить багато мільярдів доларів за військову допомогу США, а Дональд Трамп, можливо, найнебезпечніший ворог американської демократії, досягне зовнішньополітичного тріумфу. Незважаючи на ці витрати, це залишається найкращим проблиском надії між капітуляцією і Армагеддоном.
Автор: Доктор Франк Хоффер – колишній співробітник Міжнародної організації праці (МОП) та асоційований науковий співробітник Онлайн-академії Глобального університету праці. Раніше він працював соціальним консультантом у посольстві Німеччини в Москві та Мінську.
Джерело: IPG–Journal, ЄС