Було очевидно, що це станеться рано чи пізно. Мішель Барньє став прем’єр-міністром Франції з найкоротшим терміном перебування на посаді в історії, не протримавшись навіть 100 днів, парламент відправив його у відставку 4 грудня – вперше з 1962 року депутати продемонстрували таку владу.
Все це – наслідок раптових дострокових виборів цього літа, на яких крайні праві та коаліція лівих партій отримали додаткові місця і змусили ослаблені центристські сили президента Емманюеля Макрона сформувати нестабільний уряд меншості, здатний керувати лише за згодою популістки Марін Ле Пен.
Тепер буде новий уряд, який може протриматися не надто довше, оскільки параметри залишаються точно такими ж – угода або з крайніми лівими, або з крайніми правими, доки конституційно не можна буде оголосити нові вибори влітку 2025 року. Досвідчені експерти вважають, що Макрон призначить популярного міністра збройних сил Себастьяна Лекорню зі своєї партії «Відродження» спробувати сформувати новий уряд, який зможе маневрувати в неспокійних Національних зборах, щоб отримати достатньо голосів для ухвалення рішень. Ще досвідченіші експерти припускають, що він або повністю зазнає невдачі, або поб’є рекорд Барньє щодо найкоротшого прем’єрського терміну.
Макрона закликатимуть піти у відставку з посади президента до закінчення його мандату у 2027 році, але він, ймовірно, триматиметься. Це означає, що він продовжить керувати зовнішньою політикою, як зазвичай це робить французький глава держави, але буде обмежений хаосом у Парижі, який забиратиме енергію та увагу. Це також означатиме фінансові обмеження, оскільки уряд впав через необхідність узгодити бюджет із численними заходами жорсткої економії. Дефіцит наразі становить 6,1% ВВП – це викликає критику та потенційні фінансові санкції з боку Брюсселя і лякає фінансові ринки побоюваннями щодо можливої нової кризи єврозони.
І це відбувається в абсолютно найгірший час для ЄС, оскільки інша велика сила блоку, Німеччина, є «кульгавою качкою», що очікує на нові федеральні вибори наприкінці лютого та потенційно тривалі коаліційні переговори після них. Чи залишиться достатньо бажання підтримувати Україну політично, військово і, що найважливіше, фінансово? На наступний рік для Києва має вистачити коштів, але що буде потім?
Скажемо просто: зупинка двигуна-близнюка Європи на тлі зростаючих вимог від нової адміністрації США щодо збільшення європейських витрат на оборону та натяків на нові трансатлантичні торговельні тарифи – це саме той сценарій, який хтось у Кремлі міг би захотіти використати для підсилення своєї боротьби за владу у 2025 році.
Рікард Юзвяк