“Перший “російський” газ, який надійшов у Західну Європу, був українського видобутку, сибірського тоді ще не було”, – розповідає керівник аналітичного центру “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар про контракт 1968 року між СРСР та Австрією.

Це був перший, але далеко не останній цікавий поворот у долі української газотранспортної системи, яка – разом із підземними сховищами – є найбільшою в Європі.

Від самого початку, а це понад пів сторіччя тому, система будувалася для транспортування газу з України у східному та північному напрямку – до Москви, республік Балтії, сусідньої Білоруської СРСР.

Країни “соцтабору” також отримували спочатку український газ з Дашави і Шебелинки – родовищах у Львівській та Харківській областях.

І лише розробка сибірських родовищ в Радянському Союзі та будівництво великих проєктів для експорту газу, а потім розпад СРСР та українська незалежність створили транзит російського газу територією України.

Ця історія може завершитися 31 грудня 2024 року – разом із завершенням останнього на цей час контракту між “Нафтогазом” і “Газпромом”.

Його дія не припинялася ані після початку російського повномасштабного вторгнення, ані навіть після того, як українські війська увійшли до Курської області, де у місті Суджа розташована єдина працююча газовимірювальна станція на маршруті транспортування російського газу через Україну до Європи.

За іронією долі, ще до завершення контракту РФ припинила поставки свого газу до Австрії – найдавнішого і одного із найбільших своїх клієнтів у Європі.

“Відключивши Австрію від газу, Росія знову використовує енергоносії як зброю…Ера Європи, яка покладалася на російський газ, закінчилася”, – написав про цю подію в Х міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

Якою була ця епоха? Наскільки Європа залежала від російського газу? Що буде після того, як транзит таки припиниться?

Система, що стислася у 10 разів

Українська ГТС була розрахована на транспортування 146 млрд кубометрів газу на рік. Це утричі більше, ніж проєктна потужність обох гілок “Північного потоку” разом. І у пʼять разів більше, ніж пропускна здатність обох гілок “Турецького потоку”.

Фактично впродовж перших 20 років від здобуття Україною незалежності через цю систему транспортувалося понад 100 млрд кубів газу. У 1990-х транзит був близьким до максимумів, проте від 2009 року – після чергової зимової “газової війни” між “Нафтогазом” та “Газпромом” – обсяги почали зменшуватися.

За контрактом, підписаним в ніч проти 31 грудня 2019 року – лише за день до закінчення терміну дії попередньої угоди про транзит, – обсяги транспортування мали скласти 65 млрд кубів у 2020 році та по 40 млрд кубів у 2021−2024 роках.

Документ підписали на п’ять років, з можливістю пролонгації ще на десять.

На час підписання тої угоди минуло майже п’ять років від російської анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі.

Попри все напруження, що передувало підписанню, якому сприяла і Єврокомісія, українські експерти назвали договір практичним і висловлювали сподівання, що він забезпечить Києву кількарічний перепочинок, який можна використати для закріплення українських позицій на європейському енергетичному ринку.

Військова термінологія аналітиків у питаннях газу використовувалася не вперше. Про українсько-російські газові війни говорили задовго до гібридної чи повномасштабної.

Транзит дозволяв Україні отримувати мільярди доларів, в Києві говорили, що отримали гарантовані обсяги транзиту до 2025 року. А головне, як казав тодішній керівник оператора ГТС Сергій Макогон, був час на технологічну модернізацію, стабілізацію фінансів та розбудову співпраці, щоб наприкінці 2024 року мати можливість обирати з кількох подальших шляхів розвитку ГТС”.

У “Нафтогазі”, а також низка експертів дотримувалися думки, що транзит газу територією України є одним із факторів, які після анексії Криму та окупації частини Донбасу втримає росіян від повномасштабного вторгнення.

Але все обернулося по-іншому.

В Україні третій рік поспіль триває велика війна. Попри це, транзит російського газу не припинявся, хоча й скоротився.

За 2023 рік українськими трубопроводами пройшло 14,6 мільярдів кубометрів російського газу – замість 40 млрд кубів, зазначених в угоді 2019 року, і у 10 разів менше проєктної потужності системи.

Загалом за п’ять років від підписання транзитної угоди українськими трубами, за оцінками експертів, пройшло близько 146 млрд кубів російського газу – обсяг, транспортувати який система могла б за рік.

Але транзит Україною почав зменшуватися задовго до анексії Криму та повномасштабної війни.

Головними винуватцями скорочення українського транзиту стали газопроводи в обхід України, які Росія послідовно будувала останні чверть століття.

Перша гілка “Північного потоку” позбавила Україну 55 млрд куб. м транзиту на рік. Перша черга “Турецького потоку” – ще 15 млрд кубів. Його другу гілку, розраховану також на 15 млрд кубів, запустили у 2021 році. Вона дозволила Росії постачати газ до Угорщини в обхід України.

Крім скорочення обсягів транспортування газу через Україну (і відповідних доходів від цього), обхідні газопроводи зменшували і силу дії транзиту як запобіжника проти російської агресії, вважає директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.

“Коли Росія на 50% залежала від України у експорті свого газу до Європи, коли ще не було “Північних потоків”, “Ямалу-Західна Європа” через Білорусь, коли росіяни повністю залежали від України, ніякої війни не могло бути, – зазначає експерт і наголошує – У нас масштабні військові дії практично співали із завершенням будівництва газопроводу “Північний потік-2”.

Як змінилася газова залежність Європи від Росії

До повномасштабного вторгнення Європа була основним експортним ринком для російського газу.

На піку – у 2018-2019 роках – річний обсяг експорту сягав понад 80% у структурі продажів “Газпрому” в далеке зарубіжжя.

Кілька років перед війною поставки до Євросоюзу становили 150-155 млрд кубів. На той час це складало близько 40% від усього газового імпорту блоку. З Росії до ЄС йшли п’ять газогонів.

Від початку російського вторгнення в Україну ЄС так і не запровадив жодних газових санкцій, але від 2022 року імпорт російського газу трубопроводами скоротився.

Вже у 2023 він становив лише 8% від загального імпорту до ЄС. Ці поставки ідуть через “Турецький потік” та одну з двох точок входу в українську ГТС. Обидва “Північні потоки”, як і газогін “Ямал-Європа”, зупинені.

Втім, що стосується скрапленого газу з Росії, то за час війни поставки не зменшилися, а у 2024 році навіть трохи перевищили показники скрапленого газу із США.

Але навіть якщо враховувати скраплений газ, за даними, які наводила єврокомісар з питань енергетики Кадрі Сімсон, загалом частка російського газу в імпорті ЄС знизилася з 45% у 2021 році до 18% у червні 2024 року. В абсолютних цифрах скорочення становить з понад 150 млрд кубів до 25.4 млрд кубів.

У програмі RePowerEU ЄС поставив собі за мету до 2027 року взагалі відмовитися від російських енергоносіїв.

Її схвалили невдовзі після початку російського вторгнення в Україну. Тоді в ЄС заявляли, що існує подвійна необхідність трансформувати енергетичну систему Європи: це припинення залежності ЄС від російського викопного палива, “яке використовується як економічна і політична зброя і коштувало європейським платникам податків майже 100 мільярдів євро на рік”, а також подолання кліматичної кризи.

Частково цю мету досягають розширення поставок із Норвегії, США та інших світових постачальників газу. Ще один важливий крок до енергетичної незалежності Європи від Росії – загальне скорочення споживання.

За кількома показниками ЄС навіть випереджає цілі. Наприклад, при меті скоротити споживання газу на 15%, менш ніж за два роки ЄС вдалося скоротити попит на газ на 18%, або 138 мільярдів кубів. У першій половині 2024 року понад 50% європейської електрики вже вироблялося на відновлювальних джерелах.

Євросоюз радикально змінив використання своїх підземних сховищ. Якщо раніше перевага була за російським газом “з коліс”, тобто з трубопроводів, то нині європейські сховища заповнюються по максимуму переважно скрапленим газом.

“Ми більше не під владою трубопроводів Путіна”, — заявляла єврокомісарка з енергетики. Вона наголосила, що ЄС досяг 90% свого зимового цільового показника газу у сховищах ще у серпні, значно випередивши крайній термін 1 листопада, а ціни на енергоносії є більш стабільними і залишаються “значно нижчими за пікові рівні енергетичної кризи 2022 року”.

Тоді ж Кадрі Сімсон заявила, що ЄС готовий жити без російського газу.

Лише через 2,5 роки після початку масштабного вторгнення про позбавлення від залежності від російського газу заявила Німеччина – найбільша економіка Євросоюзу та не так давно найбільший європейський клієнт “Газпрому”. Країна імпортувала з Росії 55% газу. І багато хто казав, що на позбавлення від такої залежності піде багато років, а економіка буде зруйнована.

Проте у вересні 2024 міністр економіки Німеччини Роберт Габек заявив, що “відсутність російського газу більше не відчувається… дефіциту газу немає”.

Водночас урядовець визнав, що такі зміни не далися просто так: ціни на газ у ФРН наразі є вищими, ніж до повномасштабної війни.

Це вдарило по бюджету кожної родини, особливо болюче це переживає німецька хімічна промисловість, один із локомотивів всієї економіки.

Не хвилюються в Німеччині і через припинення транзиту через Україну. Уряд Німеччини запевняє, що країна здатна зберегти постачання газу не лише на південь та схід Німеччини, а й в сусідні країни.

“Німецькі термінали скрапленого природного газу є страховим полісом на випадок нестачі природного газу навіть для європейських країн, які не мають доступу до узбережжя”, – заявили у міністерстві економіки Німеччини.

Хто досі залежить від російського газу

Переважно саме такі країни – без доступу до моря, а відтак, й до терміналів LNG – на відміну від більшості інших країн ЄС за час війни зберегли залежність від російських енергоносіїв.

За підсумками 2023 року російські поставки становили близько 47% імпорту газу в Угорщину. У Словаччини та Австрії – до 90%. За даними Bloomberg, у першому півріччі цього року для Австрії ця цифра знизилася до 50%.

Місцеві компанії в цих трьох країнах мають чинні довгострокові газові угоди з Росією. У 2008 році державна газова компанія Словаччини підписала угоду з “Газпромом”, термін дії якої спливає тільки 2028 року.

2021 року Угорщина уклала з “Газпромом” аналогічну 15-річну угоду.

Найбільша газова компанія Австрії OMV пов’язана з Росією контрактом, який був розрахований до 2040 року.

Частина цього газу – до Угорщини – надходить “Турецьким потоком”. Але левова частка газу до Словаччини та Австрії, як і раніше, йде через Україну.

Чи радше йшла – до останнього моменту, коли в середині листопада Росія припинила постачати газ Австрії.

“Газпром” каже, що припинив поставки через несплату за жовтневі обсяги газу. А в Австрії твердять, що у такий спосіб стягнули з “Газпрому” виграний у міжнародному арбітражі платіж.

Перед цим один із найбільших споживачів газу з РФ в самій Австрії, столична енергетична компанія Wien-Energie, яка забезпечує електрикою і теплом понад 1 млн жителів Відня, заявила, що відмовиться від нього вже у 2025 році.

“Відень визнає, що Росія – ненадійний постачальник, тому покриватиме власні потреби в газі з альтернативних джерел, зокрема з Північного моря”, – йдеться у заяві компанії.

“Через загарбницьку війну Росії незалежність від російського газу має вирішальне значення для безпеки постачання. У 2025 році всі домогосподарства, комерційні споживачі та електростанції будуть працювати на неросійському газі”, – оголосив голова управління фінансів Відня Петер Ханке.

Почуватися упевнено австрійцям дозволяють ті зміни, які європейці почали втілювати ще після першої російсько-української газової кризи 2006 року, а також після “газової війни” 2009, коли Росія перекрила транзит газу українською територією.

Європейці почали активно будувати так звані інтерконектори, що дозволило підвищити сполученість національних мереж в Європейському Союзі, щоб можна було перекинути газ із місць, де його достатньо чи є надлишок, туди, де виникає дефіцит.

Європейці наростили потужність підземних сховищ газу, щоб було що використовувати взимку на піку споживання. Ще вони запозичили український досвід реверсного використання газогонів, до якого Україна була змушена вдатися у січні 2009.

“Коли “Газпром” перекрив постачання і в Україну, і транзит, Україна впродовж 36 годин розвернула газотранспортну систему в реверс – тобто стала постачати газ з групи західноукраїнських сховищ в центр, на схід і на південь. І тоді всі здивувалися: а що, так можна?” – розповідає Михайло Гончар.

Що ж стосується Угорщини та Словаччини, то для тамтешніх політичних лідерів важливішою є ціна газу, яку вони перетворюють на політичні дивіденди, вважає аналітик:

“Кремль дає їм газ за спеціальною ціною – як і по нафті”.

Проблема Молдови

Ще одна потенційно проблемна точка після припинення транзиту – це Молдова. Наприкінці 2021 вона пережила власну газову кризу і була змушена підписати новий контракт на постачання російського газу.

Поки контракт не підписали, Молдова оголошувала 30-денний надзвичайний стан в енергетиці, коли Україна надала екстрену газову допомогу. Президентка Мая Санду не визнала борги за російський газ, які утворювалися роками в контрольованому росіянами Придністров’ї.

Саме звідти – з однієї газової електростанції – Молдова отримує левову частку електроенергії. Станція працює на російському газі, що імпортується через Україну.

Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) попередило, що енергетична безпека Молдови може постраждати через зупинку транзиту російського газу через Україну і закликало Молдову забезпечити постачання за рахунок енергетичних зв’язків із європейськими сусідами. Крім того, на початку 2024 року Молдова розпочала імпорт газу з Європи через Україну, а також тримає невеликі запаси в українських сховищах.

“З Молдовою складніше, – каже Володимир Омельченко, але наголошує – Молдова достатньо тепла країна, і в них не таке велике споживання. Там є і альтернативна лінія електропередачі, і можливість поставок з Румунії, тому російський газ чи радше електрична енергія з нього буде замінена румунською”.

Молдова у проблемному стані, погоджується Михайло Гончар. Але, твердить експерт, “там теж не буде апокаліпсису”, тому що були опрацьовані варіанти, щоб подати газ з Румунії через відповідний інтерконектор.

Звісно, ціна на цей газ буде іншою. Водночас і потреби Молдови у газі не такі великі. А тому, вважає Михайло Гончар, “реальних проблем не буде – більше буде медіа-шумів”.

Як Газпром із велетня перетворився на збиткову компанію

Нафтогазовий сектор російської економіки давно називають “спонсором” російського бюджету, а від лютого 2022 – це й головне джерело фінансуванні війни в Україні.

За даними Єврокомісії, від 2022 року доходи Росії від поставок газу до Європи – як трубопроводами, так і LNG – зменшилися на 70%.

За підсумками 2023 року експорт “Газпрому” до країн ЄС становив 28,3 млрд кубів – це рівень, який не бачили з 1970-х років. У довоєнному 2021 тільки Німеччина купувала майже удвічі більше.

Зменшилися і ціни, за якими газовий велетень продає свою продукцію. Через це за підсумками 2023 року “Газпром” вперше за чверть століття отримав рекордні збитки у понад 6 млрд доларів та став найзбитковішою компанією Росії.

Без можливості продавати газ своєму найплатоспроможнішому клієнту – Європі – “Газпром” був змушений скоротити видобуток до мінімуму за всю свою історію. За збігом обставин, скорочення приблизно дорівнює зменшенню поставок до Європи.

У першому півріччі 2024 року збиток газового бізнесу компанії склав понад 480,6 млрд рублів (близько 4,4 млрд доларів). Втім, у третьому кварталі 2024 року “Газпром” повідомив, що отримав чистий прибуток у 171,5 млрд руб. Але загалом за 9 місяців поточного року валовий прибуток кампанії знизився на 9%.

Замінити Європу Китаєм не вдалося.

Експорт російського газу до Китаю у першому півріччі 2024 року вперше перевищив обсяги, які все ще купують деякі країни ЄС. Але постачання здійснюються через газопровід “Сила Сибіру”, який запустили у 2019 році і який має проєктну потужність 38 млрд кубометрів на рік. Хоча від 2027 році “Газпром” планує збільшити щорічні постачання до Китаю ще на 10 млрд кубів, це все одно буде лише частиною того, що компанія експортувала до Європи до початку повномасштабного вторгнення.

За час війни в Україні щонайменше 19 компаній з понад 10 європейських країн подали позови до “Газпрому” через порушення газових контрактів, а їхня загальна сума досягла 18,6 млрд євро (понад 20 млрд. доларів).

За підрахунками Reuters, сума претензій до “Газпрому” перевищила його виторг від продажу газу на всі зовнішні ринки.

Разом із тим, як підрахували в аналітичному Центрі глобалістики “Стратегія ХХІ”, лише від продажу газу, який все ще йде до Європи українським маршрутом, “Газпром” отримає близько 6 млрд доларів.

При цьому, нагадують експерти, ціна однієї з наймасовіших ракетних атак Росії, що відбулася 26 серпня, оцінюється у 1,25 млрд доларів.

Чи готовий ЄС до припинення українського транзиту

У Москві твердять, що від припинення постачання російського газу українською територією постраждають передусім європейські споживачі.

“Рішення України завдасть шкоди інтересам тих європейських споживачів, які ще хочуть купувати російський газ”, – заявив речник Кремля Дмитро Пєсков. На думку Пєскова, європейцям доведеться платити більше за енергоносії, це “послабить конкурентоспроможність їхньої промисловості”.

Проте у Європі кажуть, що готові.

“ЄС готовий жити без російського газу, що надходить українським транзитним маршрутом”, – заявила єврокомісар з енергетики Кадрі Симсон.

При цьому вона нагадала, що це Росія вирішила припинити постачання газу до більшості європейських країн понад два роки тому, і з того часу країни шукали – і успішно знаходили – заміну російським поставкам, “а держави-члени або їхні компанії, які все ще отримують газ із Росії фактично отримали два додаткові роки порівняно з іншими компаніями, яким Росія вирішила припинити поставки ще у 2022 році”.

Загалом, за словами представниці Єврокомісії, країнам ЄС “немає необхідності шукати якісь нові способи продовження торгівлі з “Газпромом”.

Що ж до української ГТС, то, як заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйн, “Україна має сама вирішувати, як вчинити з трубопроводом, тому це її відповідальність та її право вчинити з цим належним чином”.

Про те, що у ЄС підтримують будь-яке рішення України щодо транзиту газу її територією заявив “Укрінформу” директор секретаріату Енергетичного співтовариства Артур Лорковський.

“Це суверенне рішення уряду України, і секретаріат підтримає будь-яке рішення”, – повідомив Лорковський.

Він нагадав, що і після припинення транзиту Україна залишиться важливим власником газових сховищ у Європі. При цьому, за його словами, секретаріатом у співпраці з українським оператором ГТС підготовлено продукти для трейдерів, а також зібрано інформацію про стабільність системи під час війни.

“Ми були свідками спроб атакувати газосховища в Україні. Саме тому секретаріат разом з іншими партнерами вивчав стійкість системи – зокрема, її технічну стійкість – за різних сценаріїв. Це дослідження продемонструвало, що газосховища є відносно стійкими до військових атак”, – заявив Лорковський.

Поставити крапку чи кому

З літа 2024 року найвищі представники української влади, а також керівництво “Нафтогазу” твердить, Україна не збирається вести переговори з Росією про нову або продовження чинної угоди транзиту газу і нафти.

“Не хочемо продовжувати газовий контракт, – заявив у липні президент України. – Ми не хочемо, щоб вони заробляли тут гроші”.

У серпні президент Зеленський також заявив, що “договір із Росією ніхто продовжувати не буде, на цьому поставлено крапку”. Але водночас він зазначив, що “якщо буде продовжуватися запит деяких наших європейських колег, а ми всі в Євросоюзі, будемо розглядати їхнє прохання”.

Те, що країна не буде продовжувати транзитну угоду, заявляв і прем’єр Денис Шмигаль. Показово, що цю заяву він зробив на пресконференції з Робертом Фіцо, прем’єром Словаччини, яка, як виглядає, зацікавлена у продовженні транзиту.

Майже одразу стало відомо і про потенційного постачальника – Азербайджан.

Спочатку про це, як про одну із пропозицій, заявив Зеленський. А президент Азербайджану Ільхам Алієв сказав про зацікавленість в цьому як в Україні, так і в ЄС.

“Ми допоможемо, якщо зможемо. Я думаю, що можна продовжити цю угоду”, — заявив азербайджанский лідер.

Наприкінці жовтня Bloomberg із посиланням на джерела повідомив про можливе підписання контрактів між європейськими покупцями газу в Словаччині та Угорщині з Азербайджаном. Але цього поки так і не сталося.

При тому, що офіційно будь-які переговори в Києві не коментують, аналітики кажуть, що в Азербайджану немає вільного ресурсу, аби забезпечити таку угоду, і що під виглядом азербайджанського через Україну так само продовжував би йти російський газ.

“Вільного азербайджанського газу не існує, весь їхній газ розписаний по внутрішнім та зовнішнім контрактам”, – каже Володимир Омельченко. За його словами, якщо врешті таку схему реалізують – через Socar або якусь іншу компанію – “це може бути лише реекспорт російського газу через “прокладку”, так, як це колись було із сумнозвісною РосУкрЕнерго, яка начебто постачала в Україну туркменський газ.

Омельченко каже, що за його інформацією, станом на зараз шансів на таку угоду небагато – і Азербайджан, і потенційні покупці в Європі охолонули:

“Навіть у Словаччині вже не дуже вірять у цей міфічний азербайджанський газ”.

Втім, Азербайджан і Словаччина таки уклали угоду – про поставку невеликої пробної партії газу, при цьому у Братиславі порахували, що доставка нинішніх обсягів не українським маршрутом коштуватиме на 140 млн євро дорожче.

Через Україну без України

Говорячи про якісь варіанти газового транзиту українською територією, варто згадати, що впродовж багатьох років газових суперечок в Україні багато хто виступав за перенесення точки прийому російського газу із західного кордону України на східний. У Києві вважали, що це може послабити тиск Москви.

Але це не задовольняло “Газпром”, оскільки руйнувало б практику звинувачення України як ненадійного партнера, який “краде газ”, поки транспортує його. Європейським клієнтам “Газпрому” також не хотілося ускладнювати підписання вигідних контрактів.

“Перенесення точки прийому російського газу на східний кордон мало відбутися ще у 2019 році, коли підписувався чинна угода на транзит. Але тоді Європейська комісія, хоч і підтримувала укладення угоди між “Нафтогазом” і “Газпромом” європейського взірця, не захотіли брати на себе, тобто на європейські компанії, ризики”, – пояснює Гончар.

Завершення останньої угоди на транзит з “Газпромом”, здається, знову підкинуло можливість поновити тему перенесення точки прийому з європейського кордону на російський.

Як каже Володимир Омельченко, це і нині було б можливим варіантом за певних умов.

По-перше, перенесення має бути реальним і врахованим у будь-яких контрактах. Друга умова: припинення обстрілів української енергетичної інфраструктури. І третє – повернення під повний контроль України Запорізької АЕС та прилеглих територій разом із містом Енергодар, щоб забезпечити її роботу.

Усі три умови виглядають не дуже реальними. І це якщо не враховувати ще одного фактору – війни. Із початком вторгнення ситуація так змінилася, що “ми не можемо дозволити Росії заробляти такі величезні гроші”, які вона все ще отримає від експорту газу, каже Омельченко. Експерт звертає увагу і на ще одну деталь: своїм дешевим газом Росія підтримує лідерів, які блокують євроінтеграцію України.

У питанні збереження чи відмови від транзиту Україна, передусім, має визначитися, “наскільки це допомагає нам, і наскільки ми будемо допомагати агресору”, каже Михайло Гончар. Одна справа, коли все це розглядалося лише через призму газового бізнесу. Інша справа, коли РФ розпочала повномасштабну агресію.

Тут виникає вже інша, воєнна система координат.

Добре, ми отримаємо свої 890 млн доларів, як зараз, хоча мали б отримувати 1,3 млрд. Але “Газпром” отримає 5-6 млрд доларів за проданий в Європі газ”, – наводить розрахунки Гончар. Він нагадує, що від середини 2022 “Газпром” почав оплачувати тільки частину суми, визначеною чинною угодою про транзит 2019 року, через що “Нафтогаз” подав в арбітраж.

Іншими словами, кожен зароблений Україною долар на транзиті приносить Росії близько 6 доларів експортної виручки. При цьому гроші, які отримує Україна за транзит, ідуть переважно на підтримку роботи ГТС, тоді як “газпромівський експорт через відповідні платежі буде відчутно поповнювати бюджет війни”.

Аналітик вважає, що до теми транзиту можна буде повернутися лише після війни, коли буде ясно, наскільки договороздатною буде Росія.

Не останній вплив має і європейська політика відмови від викопних енергоносіїв. Можливо, вона “обнулить і зніме це питання”.

Аналітики зазначають: від того, як вирішиться питання з українським транзитом, можливо, залежатиме і доля “Північного потоку”. Одна із його гілок досі у робочому стані, і, якщо “азербайджанський” газ зможе йти через Україну як власність словацьких чи угорських компаній, то чому “Північним потоком” в Німеччину не зможе йти умовно “катарський” газ?

Чи готова Україна припинити транзит

“ГТС України готова до сценарію “нульового транзиту”, – заявляв ще у 2019 році тодішній голова “Укртрансгазу” Сергій Макагон, коли лише починали дискусії щодо контракту з Росією.

Вже тоді оператор ГТС, враховуючи досвід січневої “газової війни” 2009 року, модернізував низку компресорних станцій так, щоб система працювала у реверсному режимі.

“Єдиний вихід – інших варіантів немає, ГТС буде переведена в реверсний режим, для того, щоб забезпечити усіх споживачів в Україні природним газом”, – каже Омельченко.

Експерт зазначає, що для цього потрібні трохи більші запаси у сховищах, щоб створювати відповідний тиск, а також певні технічні заходи на компресорних станціях.

“Наскільки я розумію, там все готове, і якихось проблем немає”, – каже Омельченко.

Транспортна робота ГТС буде десятикратно меншою порівняно з її потенціалом, визнає Михайло Гончар. До того ж, зараз відпадає потреба в імпорті, оскільки внутрішній видобуток – близько 19 млрд кубів – покриває власне споживання.

“Це не предмет для гордощів, бо це наслідок падіння промисловості і тих руйнацій, які завдані і завдаються російською агресією”, – каже експерт, але водночас наголошує, що основні обсяги транзиту відсутні вже тривалий час.

Україні довелося оптимізувати ГТС задовго до початку повномасштабної війни, – по мірі того, як Росія розбудовувала обхідні газогони.

“ГТС на піку своєї потужності забезпечуваласяґ 72 газокомпресорними станціями. Зараз працює десяток – і цього достатньо”, – наводить приклад експерт. Гончар переконаний, що все і надалі функціонуватиме, просто на нижчих показниках.

Надалі, за словами Володимира Омельченка, можна лише сподіватися, що по завершенні війни буде зростати видобуток і попит на газ, і система буде більш завантажена. Крім того, Україна має найбільші газові сховища в Європі, – “їх можна використовувати і заробляти на цьому гарні гроші”. А ще експерт припускає, що “ця система знадобиться, коли Росія буде змушена оплачувати Україні репарації”, і частиною репарацій може бути транзит газу до Європи. Звісно, це перспектива не “через місяць-два”, зазначає експерт.

Оглядачі також нагадують і про “зелений курс” ЄС для скорочення викидів і запобігання кліматичним змінам, – врешті трубами може транспортуватися не традиційний викопний природний газ, а біометан чи навіть водень, перспективи якого активно обговорювали у довоєнній Україні.

Але поки що із завершенням останнього контракту на транзит російського газу наприкінці цього року, як пояснює Михайло Гончар, “на газопроводі Уренгой-Помари-Ужгород поетапно від однієї газокомпресорної станції до іншої знижуватимуть тиск, і на компресорній станції Курська, десь у 100 км від Суджи, остаточно буде закручений вентиль – от і все”.

Анастасія Зануда