Поява залізниць змінила не тільки культуру подорожей, а й сприйняття часу.

Задовго до ракет і комп’ютерів саме сталеві магістралі стали першим технологічним стимулом для зміни обліку часу.

18 листопада 1883 року американські й канадські залізниці перевели годинник на всіх залізничних станціях, що привело до новаторської концепції часових поясів в усьому світі.

Тисячоліттями найголовнішим параметром визначення часу був рух сонця на небосхилі.

У XIX столітті міста встановлювали власний місцевий час: сонце в зеніті означало полудень, тобто два міста, які перебували на відстані 200 км одне від одного, мали різний час.

Цей метод протримався аж до 1800-х років, коли в Північній Америці налічувалося щонайменше 144 різних часових поясів.

Така примітивна форма хронометражу не створювала особливих проблем, оскільки протягом століть подорожі та зв’язок були повільними, люди не їхали від своїх домівок на великі дистанції (зазвичай це була відстань, яку кінь, верблюд або екіпаж могли здолати суходолом).

Так було, аж поки не з’явилась залізниця.

В середині 1800-х років, коли поїзди стали популярними у США та Канаді, а залізниці почали перевозити все більше пасажирів і вантажів по всьому континенту, скоординована система хронометражу стала питанням не просто ефективності, а національної безпеки, розповідає куратор музею залізниці в Балтиморі Джон Голдман.

Якщо раніше кінний екіпаж чекали від “вранці у вівторок” до “ввечері у середу”, то тепер пунктуальність стала очевидною необхідністю.

“У кращому випадку люди спізнювалися на потяг, у найгіршому – траплялося лобове зіткнення двох поїздів на одній колії”, – пояснює Голдман.

У цей час Британія, де 1825 року зародилася сучасна залізниця, вже мала схожі проблеми.

Коли сполучення між містами й селищами вийшло на інший рівень, стало очевидно, що працівники вокзалів не можуть постійно відстежувати час прибуття і відправлення кожного окремого поїзда.

До 1847 року більшість британських залізниць вже працювали за єдиним часом. А 1880 року з’явився новий метод хронометражу – середній час за Гринвічем (GMT) – який затвердили по всій країні, що зробило Британію першою країною, яка стандартизувала місцевий час.

Це підвищило ефективність роботи багатьох служб, скоротило кількість залізничних аварій і допомогло пасажирам робити пересадки.

У Північній Америці ця ідея прижилася не зразу. Там, на відміну від Британії, потрібно було стандартизувати час в межах цілого континенту, а не країни.

У 1879 році канадський залізничний інженер Сендфорд Флемінг, спізнившись на потяг, висунув революційну ідею: поділити весь світ на 24 часові пояси. 1 пояс – це 15 градусів за довготою.

А за точку відліку, як він казав, варто узяти Гринвіцький (нульовий) меридіан – географічний меридіан, який проходить через Гринвіцьку обсерваторію. Він став початковим (нульовим) для відліку географічної довготи на всій земній кулі.

18 листопада 1883 року уряди США й Канади схвалили ідею Флемінга.

А через величезні розміри північноамериканського континенту вирішили створити чотири основні часові пояси: Східний, Центральний, Гірський і Тихоокеанський – кожен з яких лишається відносно незмінним і донині.

“Нова уніфікована система часових поясів значно знизила ризики залізничних аварій”, – пояснює Голдман.

А вже за рік Флемінг допоміг скликати у Вашингтоні Міжнародну меридіанну конференцію, на якій Гринвіцький меридіан обрали як єдиний нульовий меридіан для всіх країн.

Міста й села Північної Америки не хотіли втрачати можливості, які принесла залізниця, тому швидко прийняли нові часові пояси. А от федеральний уряд США з цим не поспішав і повністю затвердив їх лише у 1918 році.

Час – одна з багатьох культурних трансформацій, якій ми завдячуємо залізничному транспорту.

У міру того як залізниці перевозили людей по всьому світу, зростала й потреба у спілкуванні на величезних відстанях.

Перше телеграфне повідомлення в історії Семюел Морзе відправив 24 травня 1844 року єдиним на той момент у світі телеграфним кабелем із Вашингтона до Балтимора.

Поява залізниць дала поштовх до вдосконалення годинникових механізмів і розвитку годинникових майстерень.

Саме в епоху першої індустріальної революції з’явилося багато компаній з виробництва годинників, які й зараз є всесвітньо відомими брендами.

Лінн Браун