Інна підмітає бите скло біля свого магазину у Запоріжжі. Вона розуміє: майбутнє її країни залежить від далекої Америки, яка незабаром обиратиме нового президента.

“Ми сподіваємось, що переможе жінка, Камала Гарріс, і що вона нас підтримає”, – каже Інна.

Російська бомба розбила вітрини її магазину, лишивши посеред дороги 10-метрову вирву, – звичне явище для Запоріжжя.

“Звісно, ми хвилюємося щодо результатів [виборів], – додає вона. – Ми хочемо перемогти цього ворога!”

Щоб Україна мала хоч якийсь шанс це зробити, їй потрібна допомога США.

2023 року на цій південно-східній ділянці фронту Україна розпочала контрнаступ, який, як вона сподівалася, витіснить російських загарбників.

Але не досягнувши помітного успіху, українські зусилля звелися до боротьби за виживання. Російські ракети і керовані бомби щодня падають на українські міста і села, а ЗСУ стримують постійні російські атаки.

Кандидатка від демократів Камала Гарріс каже, що у разі перемоги продовжить курс на підтримку України, але її зусилля може обмежити Конгрес, де республіканці мають більшість.

Якщо ж переможе Трамп, то військова підтримка, яка сьогодні становить понад 50 мільярдів доларів, виглядає менш вірогідною.

Хто б не став наступним президентом США, він серйозно вплине на кордони України та на всіх, хто живе в межах цих кордонів.

Якщо, наприклад, змусити Україну поступитися територіями і заморозити війну по лінії фронту, то такі регіони, як Запоріжжя, можуть розділитися – як це було з Північною і Південною Кореєю після перемир’я, що зупинило бойові дії на Корейському півострові у 1950-х роках, але так і не стало повноцінним миром.

Дональд Трамп заявляв, що знає, як завершити війну в Україні, і припустив, що Києву, можливо, доведеться відмовитися від частини своїх земель.

Іншим варіантом розвитку подій є повне припинення підтримки США, що означало б, що з часом російські війська можуть повністю захопити Запорізьку область і навіть більшу частину України за її межами.

Третій сценарій – повне звільнення Україною своїх окупованих територій – виглядає все менш реалістично.

Саме через відсутність позитивних зрушень на фронті по той бік Атлантики все частіше обговорюють доцільність підтримки українських бійців.

З одним з них ми зустрілися і поговорили.

Андрій відповідає за парк американської броньованої техніки у його підрозділі на передовій. Коли машини не перевозять військових, то стоять під маскувальною сіткою вздовж дерев.

“Якщо допомога зменшиться або взагалі перестане йти, це ляже на плечі піхоти, – пояснює він. – Ми будемо витягувати з тим, що є, але всі знають, що Україна сама не може впоратися”.

Андрій та його співвітчизники з тривогою чекають на вибори в США 5 листопада. Невизначеність стримує амбіції на полі бою і підриває політичні зусилля із залучення додаткової допомоги.

Західні союзники часто беруть приклад з Америки, коли вирішують, як підтримувати військові зусилля Києва і чи робити це взагалі.

“Коли приходять новини, що десь перевага в сторону якогось кандидата, який не так хоче нам допомагати, то це засмучує і пригнічує, – каже Андрій. – Але ми нікуди звідси не подінемося”.

Військові залюбки демонструють американське озброєння, яке вони застосовують на фронті: безпілотники, гранатомети та кулемети.

Усі вони, за їхніми словами, значно кращі за радянські аналоги.

Президент Зеленський також намагається представити союзникам свою країну як об’єкт для вигідних інвестицій: у природні ресурси та бізнес.

Оператор безпілотника Сергій пояснює, як працює зворотний зв’язок із західними виробниками.

“У нас є чат, де ми спілкуємося з ними і вносимо свої побажання, – каже він з усмішкою – Покращення вже пішли”.

Як показало виробництво безпілотників, війна в Україні стимулює інновації всередині країни. Вона також дає змогу західним компаніям тестувати свою продукцію в зоні активних бойових дій.

Мільярди доларів західної допомоги стимулювали реформи в деяких сферах державного управління. Київ хоче показати, що він – кінь, на якого варто поставити.

Питання в тому, чи не затьмарить ці успіхи війна, у якій Росія отримує дедалі більшу перевагу.

Оскільки силу армії, зазвичай, визначає сила її суспільства, ми вирушили на зустріч із тими, хто на власному досвіді відчув що таке російська агресія.

Дочка та онуки Любові отримали прихисток у США на початку повномасштабного вторгнення.

Востаннє ми бачилися з нею у прифронтовому селі Комишуваха два роки тому, після того, як російські війська зруйнували її будинок.

Цього разу вона виглядає більш життєрадісною, хоча й довго жила поблизу бойових дій. Ми розмовляємо у її новій теплій квартирі. Я запитую, чи повинна Україна вести переговори про припинення війни.

“А навіщо поклали своє життя ті хлопці, яких вже не повернути? – відповідає вона. – Я бачу закінчення війни тільки тоді, коли ми вийдемо на кордони нашої країни, які були на 1991-й рік, коли і Крим був наш, і Донецьк, і Луганськ наші”.

Вибори в США майже безперервно висвітлюються в українських новинах, а прогнози щодо війни ґрунтуються на потенційному переможцеві.

Камалу Гарріс, безсумнівно, розглядають як найкращого кандидата для України, і журналісти намагаються боротися з російською дезінформацією проти неї.

Але на півдні та сході України дедалі більше людей хочуть, щоб війна припинилась негайно, і розглядають президентство Дональда Трампа як найкращий шанс на перепочинок.

Ми поспілкувалися з багатьма з цих людей біля Покровська, до якого російські війська підступають все ближче і ближче.

Тут поширена думка, що Україна мала провести переговори на самому початку повномасштабного вторгнення, щоб запобігти майбутнім смертям і руйнуванням.

У перші місяці 2022 року обидві сторони почали переговори. Але докази імовірних воєнних злочинів Росії зупинили спроби дипломатії та зміцнили рішучість України боротися далі.

“Смерть не варта території, – каже одна жінка. – Ми повинні зупинити цю війну, і Трамп – людина, яка знає, як це зробити”.

Для декого з них одинадцять років російської агресії – і так задосить.

А от в українському політикумі все складніше.

Хоча продовження збройної боротьби має міжпартійну підтримку, план перемоги президента Зеленського критикують за відсутність чітких часових рамок.

Що ж до Любові, то вона не каже про свої вподобання щодо можливого переможця президентських виборів у США:

“Хотілося б, щоб переміг справжній друг України, який і надалі буде нас підтримувати. Але хто це буде – я вам не можу сказати”.

Як би я не захоплювався внутрішньою силою Любові, вона демонструє дедалі популярнішу і незручну суперечність: бажання поразки Росії і водночас прагнення якнайшвидшого припинення кровопролиття.

За коливаннями між інтервенціонізмом та ізоляціонізмом США уважно стежать і в Україні.

Відтоді як 1991 року Україна оголосила про свою незалежність, їй доводиться боротися за свій суверенітет.

Вона опинилася на краю геополітичної тектонічної плити, намагаючись зблизитися із Заходом, у той час, як Росія тягне її в інший бік.

Повномасштабне вторгнення Москви означає, що Україні потрібна допомога Америки, щоб не допустити її розпаду на частини.

У підготовці матеріалу брали участь Ганна Чорноус, Сара Монетта та Ганна Циба

Джеймс Вотерхаус