Російські політики та коментатори, які ставлять під сумнів суверенітет Центральної Азії, демонструють постійний погляд на регіон як на частину російських володінь.

Після вторгнення Росії в Україну у 2022 році лідери країн Центральної Азії дедалі обережніше ставляться до політики Кремля щодо регіону. Російські ЗМІ почали ретранслювати риторику російських науковців і політиків, які стверджували, що кордони і навіть державність пострадянських країн Центральної Азії можуть бути лише тимчасовими конструкціями. Сумніви, висловлені російськомовними громадянами та представниками Росії щодо легітимності та суверенітету Центральної Азії, були сприйняті в регіоні з особливою обережністю і розглядалися як виклик їхній незалежності, особливо на тлі триваючої війни в Україні. Казахстан і Узбекистан стали особливою мішенню для проросійських політичних діячів.

Ставлячи під сумнів історичну державність

Найчастіше російські коментатори ставлять під сумнів історичну легітимність державності центральноазійських країн, таким чином підриваючи саме поняття їхньої незалежності.

Наприклад, у січні 2024 року російський історик Михайло Смолін заявив на російському телебаченні, що національні ідентичності центральноазійських народів, як-от узбеків і казахів, є сфабрикованими утвореннями, породженими Радянським Союзом

«Наприклад, узбеків ніколи не існувало до революції, – сказав він. – Не було такої етнічної назви».

Смолін стверджує, що історично Центральна Азія ніколи не мала жодної державності чи єдності до того, як опинилася під контролем Росії. Такі наративи роблять Росію та її дії ключовими для центральноазійських ідентичностей та кордонів.

Атака Смоліна на казахів і узбеків, схоже, була занадто різкою навіть для Москви. Представниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова зробила заяву, в якій відмежувала офіційну позицію Росії від слів Смоліна, які були названі «суто суб’єктивними» і такими, що «не мають нічого спільного з реаліями».

Незважаючи на те, що Кремль зазначив, що такі заяви не є частиною офіційного російського політичного порядку денного, багато жителів Центральної Азії сприйняли цей наратив як спробу делегітимізувати їхню незалежність та ідентичність. Такі заяви свідчать про те, що саме Росія, а не народи Центральної Азії, позиціонує себе як верховну владу над регіоном.

Заклик до анексії та інтеграції

За місяць до висловлювань Смоліна Захар Прилєпін, відомий російський націоналіст, письменник і співголова партії «Справедлива Росія», прямо закликав до реінтеграції колишніх радянських територій.

У грудні 2023 року він запропонував анексувати Узбекистан та інші держави Центральної Азії і стверджував, що розпад Радянського Союзу повинен бути анульований. За словами Прилєпіна, оскільки в Росії вже є мільйони мігрантів з Центральної Азії, російський народ може «претендувати» на території Центральної Азії.

Заяви Прилєпіна викликали великий резонанс у регіоні.

Посла Росії в Узбекистані викликали до узбецького МЗС. Узбецькі науковці та експерти погодилися, що такі наративи є вкрай небезпечними, оскільки «вторгнення в Україну почалося з точно таких же загальних тез». Російському народу постійно говорили, що Україна не має історії та національності і є штучною державою.

Узбецькі офіційні особи публічно відкинули риторику Прилєпіна як імперіалістичну і таку, що шкодить двостороннім відносинам. Реакція в Узбекистані включала заклики до судового переслідування Прилєпіна. Це свідчило про принаймні формальне вираження нетерпимості до мови, яка, як видається, шкодить суверенітету центральноазійських країн.

Незважаючи на те, що Міністерство закордонних справ Росії дистанціювалося від заяв Прилєпіна, частота подібних висловлювань сприяла посиленню неприязні до Росії в Центральній Азії.

Обґрунтування незалежності як умовності

Різні спікери та політики в Росії постійно намагаються пов’язати незалежність країн Центральної Азії з їхнім приєднанням до Росії.

Наприклад, депутат Державної думи Росії Євген Федоров систематично ставив під сумнів державність центральноазійських країн і стверджував, що центральноазійські та інші пострадянські республіки вийшли зі складу СРСР незаконно, порушивши таким чином «територіальні інтереси Росії».

Відповідно до наративу Федорова, пострадянські республіки, таким чином, схильні розпочати «конфлікт… з Росією», якщо російський уряд не зможе «реструктуризувати відносини з ними [і] переглянути їхній поточний статус».

Федоров відомий тим, що постійно ставить під сумнів державність і територіальну цілісність Казахстану. Ще у 2020 році він стверджував, що Казахстан отримав свої землі в подарунок або в оренду після розпаду Радянського Союзу і що Росія має право вимагати ці території назад. У 2023 році Федоров заявив, що Казахстан має «не зовсім правову сутність» як політичне утворення, знову вказавши на нібито незаконне відокремлення Казахстану та інших центральноазійських держав від СРСР.

Така риторика знову змальовує картину, в якій незалежність центральноазійських держав є умовною і залежить від схвалення Росії, що суперечить міжнародним нормам, фундаментально неправильно трактує історію і вносить недовіру у двосторонні відносини з Росією.

Колишній міністр закордонних справ Казахстану Мухтар Тлеуберді заявив, що заяви Федорова не відображають офіційну позицію Москви, але, тим не менш, такі наративи зачіпають гордість громадян Казахстану.

Інші реакції були менш дипломатичними. Наприклад, депутат казахстанського парламенту Марат Башимов заявив, що Федоров має інтелектуальні здібності 13-річного хлопчика, і порадив йому звернутися за психіатричною допомогою. Башимов розцінив заяви Федорова як такі, що не відповідають «позиції Росії як ключового і стратегічного партнера».

Крім того, деякі узбецькі чиновники також відреагували на риторику Федорова. Оділжон Тожиєв, депутат узбецького парламенту, стверджував, що якщо Федоров вважає незалежність країн Центральної Азії та їх відділення від Радянського Союзу незаконними, то вже понад 30 років «Російська Федерація [незаконно] має справу з усіма цими республіками». Тожиєв стверджував, що оскільки російські інститути влади працюють в таких незаконних правових рамках, вони також є незаконними за своєю суттю.

Регіональна солідарність як відповідь

Лідери країн Центральної Азії дедалі більше узгоджують свої дії як між собою, так і з міжнародними партнерами.

У січні 2024 року Європейський Союз ухвалив резолюцію щодо Центральної Азії, в якій підтвердив підтримку незалежності та цілісності регіону, підкресливши роль регіонального співробітництва у підвищенні стійкості до зовнішнього тиску. Документ також відзначає стратегічну роль Центральної Азії на тлі зменшення впливу Росії і заохочує розвиток зв’язків у регіоні, що втілюється в таких проєктах, як Ініціатива Середнього коридору, яка з’єднує Європу та Азію в обхід Росії.

Казахстан і Узбекистан взяли на себе роль регіональних лідерів, просуваючи інтеграцію і співробітництво в Центральній Азії. Так, під час останньої Консультативної зустрічі лідерів Центральної Азії в серпні 2024 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв закликав до подальшого зміцнення регіональної взаємодії для забезпечення стабільності та безпеки в умовах «небезпечної ерозії фундаментальних основ системи міжнародних відносин». Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв підкреслив важливість формування спільної регіональної ідентичності, а також «просування спільних інтересів» країн Центральної Азії і натякнув на посилення співпраці, зокрема, з Європейським Союзом і Китаєм.

Активна позиція Казахстану та Узбекистану в просуванні поглиблення регіональної співпраці й інтеграції може бути однією з причин того, що ці дві країни часто стають мішенню для російських експертів, які ставлять під сумнів саму державність цих двох народів.

Незважаючи на невідповідну риторику політиків і коментаторів, офіційна позиція Москви щодо Центральної Азії формально не змінилася. Тим не менш, спостерігається помітне пожвавлення регіональних обмінів і комунікацій, очолюваних казахським і узбецьким лідерами. Така солідарність може сигналізувати про створення багатосторонніх структур та інституцій не лише задля покращення регіональної співпраці, але й для протистояння російському впливу.

Висновок

Не дивно, що представники російського уряду, ЗМІ та політичні діячі часто ставлять під сумнів суверенітет Центральної Азії, що викриває постійний погляд на регіон як на частину російських володінь. Такі наративи варіюються від закликів щодо анексії до культурного зображення Центральної Азії як такої, що історично перебувала під владою Росії, і найчастіше зустрічають дипломатичну та громадську реакцію з боку країн Центральної Азії.

Після вторгнення Росії в Україну такі заяви більше не сприймаються як просто популістська риторика, а розглядаються як щось відчутне, що сприяє посиленню почуття страху перед Росією серед центральноазійських політиків і громадян, які приймають рішення.

Тому спроби об’єднатися і діяти солідарно, а також формувати альянси з такими силами, як Європейський Союз, стають дедалі помітнішими в регіоні. Водночас, налагодження відносин з Росією залишається найскладнішим завданням для центральноазійських лідерів. Зрештою, Росія є не лише одним з найпотужніших геополітичних гравців у регіоні та стратегічним політичним і економічним партнером для центральноазійських держав, але й найбільш звичним для них.

Джерело — The Diplomat