Від наступного американського президента залежатимуть перспективи вступу України в НАТО, продовження поставок західної зброї і умови мирних перемовин Києва з Москвою у майбутньому. Спостерігачі сходяться на думці, що перемогу Камали Гарріс зустрінуть у Києві зі значно більшим ентузіазмом, ніж другий термін Дональда Трампа, чиї висловлювання скоріше грали на руку Кремля. Але чи так усе просто?
Гарріс успадкує важкі рішення
Зовнішня політика була сферою експертизи Джо Байдена протягом довгого часу, який він провів на посаді сенатора, віцепрезидента і нарешті президента США. Він вів перемовини з Голдою Меїр, Маргарет Тетчер, головою ради міністрів СРСР Олексієм Косигіним, Муаммаром Каддафі, Міхеілом Саакашвілі та Віктором Ющенком.
Камала Гарріс будувала кар’єру в Каліфорнії та переїхала у Вашингтон в 2017 році, коли її обрали в Сенат США. Там вона в основному займалася внутрішньою політикою.
Дипломатія стала частиною її повноважень вже на посаді віцепрезидентки в адміністрації Байдена, коли їй довірили перемовини з лідерами країн Центральної Америки з метою зупинити масову міграцію в США. Ця місія не стала успішною: щонайменше 8 мільйонів людей незаконно перетнули південний кордон США під час президентства Байдена. Це втричі більше, ніж у часи Трампа.
У 2022 році Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, до завдань Гарріс додалася підтримка Києва. Вона зустрічалася з президентом Володимиром Зеленським уже сім разів, брала участь в перемовинах із союзниками по НАТО і представляла США на Мюнхенській конференції із безпеки.
Гарріс каже, що у разі перемоги вона продовжить курс Байдена на підтримку України, відправляючи військову допомогу, відмовляючись від переговорів із Кремлем без участі Києва та поважаючи право Зеленського вирішувати, на яких умовах його країна готова до припинення вогню.
Її слова звучать обнадійливо для України, але є нюанс.
5 листопада американці обирають не тільки президента, а й членів обох палат Конгресу.
Зараз у республіканців більшість в нижній Палаті представників, а в демократів – у Сенаті. Але соцопитування показують, що після виборів може статися навпаки: верхня палата стане республіканською, а нижня – демократичною.
Якщо республіканці контролюватимуть Сенат, можна чекати на різні сценарії. Молоді праві популісти, як кандидат у віцепрезиденти від республіканців Джей Ді Венс і сенатори Том Коттон і Джош Гоулі, виступають проти військової допомоги Україні. Але стара гвардія їхньої партії вважає протистояння путінській Росії стратегічним інтересом США.
Незалежно від їхніх особистих позицій, і ті, й інші будуть прислухатися до Трампа, якщо він закличе блокувати ініціативи Білого дому. Так уже було в 2023-2024 роках, коли за його ініціативою республіканська більшість в нижній палаті Конгресу вісім місяців блокувала виділення грошей Києву – це було пов’язано не безпосередньо з Україною, а з дискусією навколо міграційної кризи.
Але навіть оптимістичний для України сценарій, за якого Гарріс стає президенткою і продовжує лінію Байдена за підтримки обох палат Конгресу, залишає її в край складному положенні.
У Америці та Європі “поширюються цинізм і втома, і навіть найбільш переконливі прихильники України визнають, що можливості Заходу підтримувати Київ у війні починають вичерпуватися”, пише оглядач Washington Post Ішаан Тарур.
Допомога США завжди надходила надто пізно, або ж її було надто мало, йдеться в статті під заголовком “Майбутня зрада України” на сайті Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI). У ній колишній британський дипломат Тім Вілласі-Вілсі нагадує, що Байден однією рукою допомагав Україні, а іншою – проявляв обережність, намагаючись запобігти перетворенню конфлікту на ядерний.
“У результаті Україна відчуває, що вона отримала достатньо, щоб не програти, але недостатньо, щоб перемогти”, – пише експерт. Ця політика, скоріше за все, продовжиться і за Гарріс, пишуть автори аналізу Brookings Institution, ліберального дослідницького центру в Вашингтоні.
Зіткнувшись з впертим небажанням США схвалити більш радикальні засоби, за останні місяці навіть найближчі друзі України почали сумніватися у шансах ЗСУ вийти на кордони 1991 року.
“Найбільш ймовірним результатом війни буде тимчасово залишити частину території України під російською окупацією”, – сказав президент Чехії Петр Павел.
Джерела газети Financial Times в оточенні Гарріс кажуть про те, що вона не буде добиватися негайного перемир’я на шкоду інтересам України, але підтримає зусилля із закінчення війни.
Згідно з планом Зеленського, це передбачає запрошення, а потім вступ України в НАТО, але Гарріс поки що не висловилася на цю тему однозначно. У інтерв’ю CBS вона сказала, що займеться цим питання, “коли і якщо до нього дійде”.
Вашингтон у роздумах про плани Трампа
Ліберальні опоненти Дональда Трампа описують його зовнішню політику як непередбачувану імпровізацію, якою рухає симпатія до авторитарних лідерів на кшталт Володимира Путіна чи антиліберально налаштованих керівників демократичних держав, від прем’єр-міністра Ізраїля Біньяміна Нетаньягу та угорського прем’єра Віктора Орбана до президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.
Але нейтральний погляд на зовнішню політику Трампа виявляє в ній і декілька чітких принципів, от як курс на протистояння з Китаєм і неприязнь до війн і озброєних конфліктів.
За чотири роки в Білому домі та майже стільки ж в статусі колишнього президента, він послідовно виступав проти військових конфліктів – і за участі США, і загалом. Наприклад, не дивлячись на свою безумовно проізраїльську позицію, експрезидент Трамп висловлювався за необхідність припинення війни в Газі.
“Йому не особливо подобаються війни”, – зазначав Пітер Бейкер, головний кореспондент газети New York Times в Білому домі.
Війну в Україні Трамп теж вважає необхідним зупинити якомога швидше. Він навіть пообіцяв домовитися про припинення вогню за 24 години, якщо його оберуть президентом. Він також додав, що досягне цього у будь-якому разі ще до січня 2025 року.
Проблема в тому, що Трамп не говорить, як саме він планує це зробити.
“У мене є дуже чіткий план, як зупинити Україну та Росію. І у мене є ідея, не зовсім план, а скоріше ідея щодо Китаю, – сказав Трамп у вересні. – Але я не можу розкрити ці плани, тому що якщо я їх розкрию, я не зможу їх втілити. Вони не стануть успішними. Несподіваність – це частина успіху”.
Ізоляціоністи проти старої школи
В умовах невідомості прихильники і противники тлумачать плани Трампа по-своєму.
“Він каже: “Та я все це в перший же день закінчу”. Але знаєте, що це означає насправді? Йдеться про капітуляцію”, – сказала Камала Гарріс.
Ця оцінка частково пояснюється повідомленнями в американських ЗМІ про те, що план Трампа передбачає фактичну здачу Україною своїх територій – в першу чергу Криму та Донбаса. Публікації цитують людей, які говорили на цю тему з президентом чи його радниками.
Але позиції різних постатей в оточенні Трампа відрізняються кардинально та виражають радше їхні особисті погляди.
Кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс – один із найяскравіших критиків допомоги Україні. Він виступає за замороження конфлікту по лінії зіткнення та припинення поставок озброєння. Ціль Зеленського відновити Україну в кордонах 1991 року він називає фантастикою. Такі ж погляди публічно висловлювали інші прихильники Трампа, чиї погляди прийнято характеризувати як ізоляціоністські.
Але є в оточенні експрезидента й інтернаціональне крило, яке вважає протистояння путінській Росії важливим принципом зовнішньої політики США. Майк Помпео, колишній директор ЦРУ і держсекретар в адміністрації Трампа, в статті “Мирний план Трампа для України” обіцяє жорсткіші санкції проти Москви і вступ України в НАТО у разі перемоги республіканського кандидата на виборах.
До кого з цих двох груп прислухається Трамп, якщо переможе, – невідомо.
Але Трамп наполягає на тому, що вестиме паралельні перемовини з Путіним та Зеленським. Це йде всупереч із політикою адміністрації Джо Байдена, яка вважає суверенним правом Києва вирішувати умови майбутнього перемир’я.
Що буде, якщо Трамп переможе на виборах, запропонує Зеленському та Путіну угоду, а Зеленський її відкине? Фігури з популістського крила Республіканської партії дали зрозуміти, що тоді Білий дім припинить військову та фінансову допомогу Україні.
Прикладом із минулого може служити блокування поставок протитанкових комплексів “Джавелін” із США в Україну в 2019 році, коли Зеленський відмовився відкрити розслідування проти Байдена на прохання Трампа. Цей інцидент ліг в основу імпічменту, який Трампу оголосила нижня палата Конгресу, яка перебувала під контролем демократів.
Скептичне ставлення Трампа до НАТО може завадити військовій допомозі Україні. Експрезидент переконаний, що члени альянсу покладаються на захист Америки замість того, щоб збільшити власні оборонні витрати. І якщо раніше його вимоги до союзників викликали осуд в Європі, то після вторгнення Росії в Україну все змінилося. Цього року 23 члени альянсу обіцяють витратити 2% свого ВВП на оборону, в той час як в 2022 році цього досягали тільки 9 країн, а в 2014-му – всього три.
Неможливо передбачити і як складуться відносини Білого дому з Кремлем, якщо Трампа оберуть на другий термін. У риториці демократів лідер республіканців обожнює Путіна, а сам ледве не агент ФСБ. Трамп переконує, що в нього прекрасні стосунки з Путіним.
Останнім часом Трамп, посилаючись на угорського прем’єра Віктора Орбана, любить розповідати, що Росія його боялася. Він каже, що в роки його правління Путін вже думав про повномасштабне вторгнення в Україну, але він, Трамп, російського лідера від цього відмовив.
У недавньому інтерв’ю він навіть стверджував, що пригрозив Путіну ударом по Москві. В Кремлі цю заяву коментувати відмовилися.
Але реальна історія відносин першої адміністрації Трампа з Кремлем складніша і за ліберальну карикатуру, і за бравади самого експрезидента. Під час його правління проти Росії ввели нові санкції, із США вислали 60 російських дипломатів, а в Сіетлі закрили генеральне консульство Росії.
У ті ж роки Вашингтон вийшов із угод про контроль за озброєннями – двостороннього договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, який підписали ще Рональд Рейган і Михайло Горбачов, а також багатостороннього договору про відкрите небо. Росія вийшла з нього слідом за США.
Саме Трамп в 2017 році зняв ембарго на поставки американських протитанкових комплексів “Джавелін” в Україну.
Все це призвело до того, що Путін без ностальгії згадує цей час: “Що стосується Трампа, то під час його президента ввели найбільшу кількість санкцій і обмежень щодо Росії”.
І поза Україною в адміністрації Трампа було мало спільного з Кремлем. Санкції проти Венесуели та Куби, вихід із ядерної угоди з Іраном, вбивство іранського генерала Касема Сулеймані, перенесення посольства в Єрусалим і визнання ізраїльського суверенітету та Голанськими висотами – всі ці кроки Москва критикувала.
Все це дає підстави Міку Раяну, воєнному експерту і відставному генералу австралійської армії, припустити, що якщо під час потенційного другого терміну Трампа перемовини з Путіним зайдуть у глухий кут, американський президент може відвернутися від Росії та збільшити підтримку України.
Григор Атанесян