Політики «м’якої сили» щодо Росії була помилковою і тільки збільшила загрози. Треба швидко міняти підходи та переозброюватися. І не треба примушувати Україну до «нових Мінських угод»… Такі висновки аналітиків, які доповідали для Гельсінської комісії у стінах Конгресу США.

Головні тези.

Країни, що мають більший досвід з Росією, могли б бути критично важливою системою попередження для решти Європи щодо російської агресії, якби держави, які є більш віддалені від російських кордонів, були готові їх слухати. Але навіть зараз, коли час довів їхню правоту, не всі готові діяти, вважають аналітики з країн Центральної та Східної Європи, які у середу, 23-го жовтня, свідчили у Гельсінській комісії у стінах Конгресу США.

«У нас залишається дуже мало часу, щоб створити ефективне стримування та не скотитися у значно більший конфлікт у Європі, ніж той, що ми бачимо в Україні. І я закликаю всіх до рішучих та негайних дій», – сказав Далібор Рогач, старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва, виступаючи перед комісією у середу, 23-го жовтня.

Він наголосив, що ще у 2007 році на безпековій конференції в Мюнхені президент Росії Володимир Путін уже бачив у Заході свого противника, але західні країни довго не хотіли в це повірити.

10 лютого 2007 року в Мюнхені президент Росії Володимир Путін звинуватив Захід, передусім США, у втручанні у внутрішні російські справи, перешкоджанні зовнішній політиці Росії. ВІн визначив як загрозу те, що НАТО, за його словами, «выдвигает свои передовые силы к нашим государственным границам».

Не повірили навіть пізніше, у 2009 році, уже після нападу Росії на Грузію, коли лідери країн Центральної та Східної Європи, такі як колишній президент Чехії Вацлав Гавел, Польщі – Лех Валенса, Румунії – Еміль Константінеску, Латвії – Вайра Віке-Фрейберга їх попереджали у відкритому листі до тодішнього президента США Барака Обами, що Росія все більше прагне відновити стару радянську сферу впливу на своїх кордонах.

Рогач вважає, що небезпека примушення України до переговорів з Росією буде повторенням тієї самої помилки, яку робив Захід з Мінськими угодами та іншими спробами вдавати, що Росія може бути відповідальним членом міжнародного товариства.

Нині, коли Росія повільно, але впевнено, просувається на сході України, а західна допомога є недостатньою, запізнілою та невизначеною на майбутнє, є ледь не останній шанс отямитися і почати діяти рішуче, поки війна не вийшла за кордони України, каже Далібор Рогач, народжений у Словаччині.

Спинити Росію може тільки НАТО

Експерти наголосили, що ті країни, які опинилися на передньому краї НАТО, мають робити більше для донесення свого досвіду.

Країни Балтії знають із власного досвіду, що НАТО має вирішальне значення для протидії Росії

Індра Екманіс

Говорячи від імені Балтійських країн, Індра Екманіс, латвійська дослідниця Інституту досліджень зовнішньої політики сказала, що Естонія, Литва та Латвія стали членами НАТО у 2004 році, і тоді дехто казав, що їхнє долучення до альянсу «провокує російського ведмедя».

«Ці аргументи знову пролунали після російського вторгнення в Україну у 2022 році. Я вважаю, що це тривожний, але також і повчальний наратив. Не тільки тому, що він надає перевагу комфорту агресора та применшує свободу волі та самовизначення суверенних держав, а й тому, що те, що він хибний, було доведено досвідом України. Країни Балтії знають із власного досвіду, що сильне і стійке НАТО, яке пропонує максимальну підтримку та зрештою включає Україну, має вирішальне значення для протидії Росії», – наголосила дослідниця.

Серед інших уроків з балтійського досвіду, «на який надто довго не звертали уваги», є чітке розуміння сьогоднішньої Росії та світогляду, в який вона занурена, що базується на протистоянні зі Заходом.

Вона наголосила, що «м’яка сила» Заходу не перетягнула Росію на його бік, а призвела до взаємозалежності, яка підвищує, а не зменшує, ризик, що умиротворення не приносить миру, а натомість підбадьорює агресорів і призводить до гноблення та майбутніх конфліктів.

Екманіс наголосила, що країни Балтії вже давно є полігоном для випробувань гібридної тактики, яку Росія застосовувала в інших місцях, зокрема в Грузії, Україні, а також у США.

…розуміння природи агресивного сусіда з експансивними імперськими амбіціями, заснованими на маніпулюванні урядами й суспільствами

«І зараз вкрай важливо, щоб застереження балтійців продовжували резонувати не як параноя з боку травмованих держав, а радше як ключове розуміння природи агресивного сусіда з експансивними імперськими амбіціями, заснованими на маніпулюванні урядами й суспільствами», – наголосила дослідниця.

«Росія є квінтесенцією ревізіоністської держави», – вважає Ендрю Міхта, старший науковий співробітник Атлантичної Ради, колишній керівник Німецького фонду Маршалла, поляк за походженням.

Він наголошує, що сьогодні Росія об’єдналася з трьома іншими державами: Китаєм, Північною Кореєю та Іраном, разом з якими вона прагне скасувати результати Холодної війни, та силою відновити внутрішнє ядро своєї колишньої імперії, встановити сферу впливу в Центральній і Східній Європі та за її межами.

Росія+Китай+Північна Корея+Іран…

Війна в Україні, за його словами, є етапом на шляху досягнення цієї мети – встановлення домінування «Русского мира», який відображає російське мислення, що базується на фундаментальній опозиції до Заходу.

Якщо щось може стримати Росію, то це реальна демонстрація військового потенціалу

Ендрю Міхта

І Росія не збирається зупинятися на цьому шляху, доки Захід не зупинить її. Проблема у тому, що не всі однаково розуміють ступінь цих загроз і необхідність негайних дій, каже Міхта.

«Скажу дуже прямолінійно: на мій погляд, для європейських союзників немає більшого імперативу, ніж просто швидко та масштабно переозброїтися. Якщо щось може стримати Росію, то це реальна демонстрація військового потенціалу з відповідним протиповітряним і протиракетним захистом, потрібна системна інтеграція, пошук способу справжнього об’єднання різних цифрових інфраструктур 32 союзників і висунення недвозначного повідомлення про те, що нові регіональні плани, які має НАТО, можуть бути реалізовані, бо є необхідні зобов’язання щодо можливостей», – вважає Міхта.

Експерт наголошує, що Росія досі сподівається на те, що Захід програє у змаганні волі, бо досі було так.

Коли Росія була готова вживати силу, Захід відступав. Так було у 2008 році в Грузії, у 2014 році – Україні, у Сирії роком пізніше. Зміна настала лише у 2022 році в Україні, але, за словами Міхти, у Росії немає впевненості, що готовність Заходу протистояти Росії є тривалою.

«Я вважаю, що 2022 рік є таким важливим для нас, тому що раптом ми вперше піднялися, ми продемонстрували стратегічну відвагу, і НАТО політично об’єдналося. Але мене турбує, що коли йдеться про Україну, стримування та захист, ця політична єдність є трохи тонкою, тоншою, ніж я б хотів», – каже Міхта.

Він наголошує, що продемонструвати реальну спроможність до опору Росії зараз можуть лише країни східного флангу НАТО – Польща, країни Балтії, Фінляндія, Скандинавські держави, а країни далі на захід не відчувають прямої загрози Росії.

Коли справа доходить до бажання ризикувати, це залежить від того, де ви розміщені на карті

«Коли справа доходить до бажання ризикувати, це залежить від того, де ви розміщені на карті. Тож коли я в Таллінні, Гельсінкі або Бухаресті, всі говорять: Росія, Росія, Росія. Там все розуміють. Я нещодавно був у Стокгольмі, там те саме, і з данцями, і з норвежцями. А от коли я починаю географічно віддалятися від східного флангу, все починає змінюватися. Німеччина вже не є прикордонною країною. Франція стурбована Середземномор’ям. Тож у Парижі я чую, що південні кордони Європи зараз у Сахелі», – каже Міхта і додає, що росіяни це також чують, і розраховують, що Заходу не вистачить волі на боротьбу.

«Нам потрібно досягти єдиного сприйняття загрози в альянсі, бо лише це викличе справжню відданість інвестуванню у необхідне військове переобладнання.

А погана новина полягає у тому, що війна в Україні триває вже третій рік поспіль, росіяни створюють армію, що налічуватиме 1,5 мільйона військових, народно-визвольна армія Китаю налічує вже близько 2-ох мільйонів. А якщо ви подивитесь на чисельність європейських збройних сил за межами східного флангу, якщо ви подивитесь на запаси боєприпасів, їх практично немає. Якщо ви подивитеся на кількість діючих танків, яких дуже-дуже мало, і порівняєте це з рівнем відновлення російських сил, скільки бронетехніки вони повертають на озброєння, навіть покладаючись на старі запаси і на нове виробництво, це буде виглядати дуже, дуже небезпечно для нас», – каже Міхта.

Дійте швидше, поки не пізно…

Разом з тим він продовжує, що Захід спроможний економічно протистояти Росії. Зрештою, видатки на оборону зараз є близько половини того, що видавалося під час Холодної війни,і це було проти значно більшого противника, яким був СРСР з усіма його ресурсами. Але Заходу бракує політичної волі.

Протистояння з віссю диктатур розширюється

Міхта

«Наші військові розробили регіональні плани. У них є потужності та пов’язані з ними зобов’язання. Вони працюють над інтеграцією сил та іншими компонентами. Але не вистачає політичної волі говорити з громадськістю в Європі. І відверто кажучи, також тут, у Сполучених Штатах, щоб сказати, наскільки небезпечною стає ситуація: в Україні триває війна, ми також маємо війну на Близькому Сході.

Тобто по суті фронт протистояння з віссю диктатур розширюється, ми можемо мати нестабільність на Корейському півострові, а потім, звичайно, в Індо-тихоокеанському регіоні. Але якщо ви подивитеся на чисельність європейських збройних сил, то вони не відповідають завданням, за дуже небагатьма винятками», – каже Міхта.

Після 30 років, що минули з часу Холодної війни світ знову став небезпечним, але людям на Заході досі це важко визнати та адаптуватися до нових умов.

У цьому експерт вбачає провину політиків. Вони кажуть, що звичайні платники податків не хочуть інвестувати у військо більше, ніж у школи чи охорону здоров’я, але, каже Міхта, це питання поки ніхто з політиків так і не поставив.

«У мене тривала дискусія з моїми колегами, які кажуть, що американська громадськість не підтримає вищі видатки на оборону. Але моя відповідь є: «Чи хтось запитав? Чи хтось пояснив рівень загроз?» Якщо ми цього не робимо, то що дивного у тому, що люди не хочуть витрачати гроші на інші речі, ніж на соціальні програми? Тиск буде наростати, але чи в нас є достатньо часу?» – розмірковує Міхта.

• Військові витрати США зросли на 2,3 відсотка до 916 мільярдів доларів у 2023 році, що становить 68 відсотків загальних військових витрат НАТО. Минулого року, кажуть у SIPRI, більшість європейських членів НАТО збільшили свої військові витрати. Їхня сукупна частка в НАТО склала 28 відсотків, що є найвищим показником за десятиліття. Решта чотири відсотки надійшли з Канади і Туреччини.
• У 2023 році Україна була восьмою у світі за обсягом військових витрат, які зросли на 51% до 64,8 мільярда доларів і склали 58 відсотків загальних державних видатків, повідомив 22 квітня Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI).
• У SIPRI зауважили, що військові витрати Росії минулого року зросли на 24 відсотки до 109 мільярдів доларів, що на 57 відсотків більше з 2014 року, коли Росія анексувала Крим. У 2023 році військові витрати Росії становили 16 відсотків від загальних державних витрат.