Заплановані на 20 жовтня вибори президента Молдови лише на перший погляд здаються абсолютно прогнозованою кампанією.

У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, країна, яка всі 30 років своєї незалежності старанно дотримувалася курсу на “дружбу з усіма”, зробила геополітичний поворот і заявила про бажання стати членом Євросоюзу.

У червні цього року ЄС офіційно відкрив переговори про майбутнє членство Молдови, а в Кишиневі обережно прогнозують, що стати повноправним членом блоку країна може в 2030 році.

Нинішні вибори – перше серйозне випробування Молдови на цьому шляху. Чинна глава держави Мая Санду виглядає фаворитом кампанії, але за чотири роки її президентства у виборців накопичилося до неї чимало претензій.

Проблеми можуть прийти і з несподіваного напрямку: одночасно з президентськими виборами в країні проходить референдум про вступ Молдови до ЄС. Будь-який результат, окрім впевненої перемоги прихильників Євросоюзу, може серйозно похитнути позиції Санду і поставити під сумнів подальшу євроінтеграцію Молдови.

Зрештою, велика невідома цієї кампанії – роль олігарха-втікача Ілана Шора, який, за даними молдовських правоохоронців, побудував за гроші Кремля безпрецедентно масштабну схему підкупу виборців.

Інтрига перша. Перший тур чи другий

Більшість спостерігачів переконані, що президентом залишиться Мая Санду. Опитування показують, що в першому турі вона набирає близько третини голосів, випереджаючи найближчого переслідувача приблизно втричі. Якщо вірити соціологічним моделям, у другому турі вона легко оминає будь-якого потенційного конкурента.

Більше того, ще не факт, що другий тур взагалі відбудеться. Річ у тім, що соцопитування, які проводять молдовські компанії, заміряють настрої лише тих виборців, які проживають безпосередньо в країні.

У той же час на минулих президентських виборах представники діаспори віддали сумарно більше 15% від загальної кількості голосів, при цьому 93% з них проголосували саме за Санду, нагадує в розмові з BBC Якуб Пеньковський, спеціаліст з Молдови з Польського інституту міжнародних справ (PISM).

Теоретично, якщо схожа ситуація повториться цієї неділі, то другий тур може і не знадобитися.

Але порівнювати 2024-й і 2020-й справа вкрай невдячна. Тоді молдовани, які мешкають у країнах Західної Європи, мобілізувалися, щоб не допустити повторного обрання на президентську посаду “друга Путіна” Ігоря Додона. Так і Санду тоді була лідером опозиції, з її ім’ям пов’язували надії на швидкі зміни на краще. Тоді в її біографії ще не було чотирьох років президентства, оцінити які однозначно дуже важко.

Свою нинішню кампанію Санду побудувала на темі європейської інтеграції Молдови – з огляду на процес вступу до ЄС, який почався саме при ній, вона стала символом зближення з Європою.

Інша річ, що на минулих президентських виборах Мая Санду обіцяла молдованам більш приземлені, відчутні речі – наприклад, боротьбу з корупцією, підвищення добробуту населення, реформи системи правосуддя. А тут, визнають навіть переконані прихильники президента, похвалитися особливо нічим: Молдова залишається однією з найбідніших країн регіону, ціни зростають, щороку з країни виїжджають десятки тисяч її громадян, причому найчастіше йдеться про молодих молдованів, які не бачать перспектив на батьківщині.

Санду виправдовується: часу для радикальних реформ було занадто мало, та й прогнила система, що склалася протягом десятиліть, чинить запеклий опір ініційованим нею змінам. Оцінюючи чотири роки президентства Санду, не можна скидати з рахунків і обставини, які мало залежали від неї особисто: епідемію коронавірусу, “енергетичну війну” з Росією, нарешті повномасштабне вторгнення Росії в Україну, що розірвало логістичні ланцюжки і докорінно змінило загальну обстановку в регіоні.

Варто згадати, що в перші тижні після вторгнення Санду витримувала паузу, утримуючись від заяв, які можна було витлумачити як підтримку однієї зі сторін конфлікту. І лише пізніше, після появи інформації про звірства російських військ у Бучі та після політичного сигналу з Брюсселя про готовність прискорити європейську інтеграцію України, а заразом і Молдови, Мая Санду остаточно окреслила свою позицію щодо підтримки Києва та пришвидшеного руху до ЄС.

Тим самим Санду втратила козир, який вона використовувала у попередній кампанії: тоді вона зверталася до центристського електорату, до “електорального болота”. Тепер вона явно змістилася праворуч, у бік “проєвропейців”.

З одного боку, це не трагічно: там немає інших крупних гравців, конкуренція практично відсутня. З іншого боку, частка молдовського суспільства, яка займає проросійські позиції або підтримує будь-який “третій шлях”, є досить високою.

“Якби це середовище виявилося здатним висунути власного єдиного кандидата, перемогти Маї Санду було б набагато важче”, – каже ВВС Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора київського центру “Українська призма”.

Інтрига друга. Хто фінішує другим

І справді, важко сказати, що стане більш визначальним фактором на молдовських виборах – сила Маї Санду чи слабкість противників чинної президентки.

Молдовська опозиція підійшла до цієї кампанії в абсолютно розібраному стані, і наявність у виборчому бюлетені одразу десяти конкурентів Санду, жоден з яких не може по-справжньому нав’язати їй боротьбу, – найкращий доказ цьому.

Причин, через які опозиція не спромоглася або не захотіла об’єднатися, досить багато. По-перше, каже виконавчий директор кишинівського Інституту стратегічних ініціатив Владислав Кульмінський, у цьому полягають класичні молдовські внутрішньополітичні ігри: з одного боку, начебто є ціла низка політиків, які виступають проти президента, з іншого – кожен з них хоче бути тим героєм, який поведе інших у бій і не хоче поступатися цим лідерством нікому іншому.

По-друге, стверджує президент кишинівського аналітичного центру Watchdog.md Валеріу Паша, було б помилкою вважати, що в Молдові існує якийсь єдиний проросійський електорат, на якому міг би “пастися” такий єдиний кандидат:

“Є помірковані жертви російської пропаганди, які вважають, що “не все так однозначно”. Є більш радикально налаштовані люди – їх менше, проте вони й значно гучніші. Відсутність монолітної групи електорату, схильного до російського впливу, і стала причиною висування такої різношерстої групи конкурентів Маї Санду”.

Нарешті, не слід забувати, що нинішню президентську кампанію багато хто розглядає як “розминку” перед парламентськими виборами, запланованими на літо наступного року. Якщо так, то участь у президентських перегонах для будь-якого політика – це можливість засвітитися перед виборцями, звернути на себе увагу потенційних інвесторів.

Ще кілька місяців тому вважалося, що головним конкурентом Санду стане попередній президент Молдови, лідер Партії соціалістів Ігор Додон. Співрозмовники ВВС стверджують, що його рішення не брати участь у виборах можна пояснити досить легко: шансів перемогти Санду у другому турі в нього було небагато, а друга поспіль поразка могла б привести московських спонсорів Додона до висновку, що далі ставити на нього безперспективно.

Тому соціалісти висунули в президенти колишнього генпрокурора Олександра Стояногло, і саме він найчастіше фігурує на другому рядку передвиборчих рейтингів із результатом у близько 10% голосів виборців.

Козир Стояногло – імідж новачка в політиці (він навіть називає себе “аполітичним” кандидатом) та чесного борця зі злочинністю у минулому. Його усунули з посади генпрокурора після того, як партія Маї Санду перемогла на парламентських виборах 2021 року: тоді Стояногло звинуватили у корупції та перевищенні службових повноважень. Пізніше кримінальна справа проти нього розсипалася, а Європейський суд з прав людини визначив, що молдовська система правосуддя позбавила екс-генпрокурора права на справедливий розгляд своєї справи.

Сьогодні він йде на вибори під гаслом “Справедливість для всіх” і стверджує, що у разі обрання президентом продовжив би курс на євроінтеграцію, хоч і не у тому вигляді, в якому вона відбувається зараз.

Як це поєднується з його висуванням від партії, лідер якої має давні близькі стосунки з Володимиром Путіним?

“Ці заяви – це просто спроба Стояногло залучити на свій бік якнайбільше виборців звідусіль. Колишній генпрокурор просто заплутався у свідченнях”, – сміється Владислав Кульмінський.

Третє місце за результатами більшості соцопитувань посідає старожил молдовської політики, ексцентричний олігарх та колишній мер Бельців, другого за величиною міста Молдови, Ренато Усатий.

На початку кар’єри він позиціонував себе як проросійський політик, згодом – критикував Володимира Путіна за вторгнення в Україну, зараз – виступає за нейтралітет Молдови та “помірну зовнішню політику держави”. У своєму програмному маніфесті він стверджує: “Я буду президентом для всіх добрих людей. Але я буду диктатором для негідників та корупціонерів”.

Решта кандидатів, згідно з даними опитувань, наберуть менш ніж п’ять відсотків голосів.

Інтрига третя. Чи спрацює сітка Шора

У бюлетенях не значиться ім’я одного з головних героїв виборчої кампанії, але вести розмову про молдовську політику і жодного разу не згадати про нього – абсолютно неможливо.

Йдеться про Ілана Шора – олігарха-втікача, засудженого в Молдові на 15 років позбавлення волі за участь у “крадіжці століття”: у 2014 році з трьох молдовських держбанків вивели мільярд доларів, що становило близько 12% ВВП країни. Нині Шор осів у Москві, тут же він заснував блок партій “Победа” і регулярно проводить його з’їзди – учасників для них доставляють із Молдови літаками з пересадкою у Стамбулі або Єревані. Ілана Шора вважають чистою “рукою Кремля” у молдовській політиці.

Ґрунт для діяльності у Шора в Молдові благодатний: сентимент до Росії в суспільстві тут значний, чимало молдован у побутових розмовах пов’язують те ж зростання цін саме з курсом нинішньої влади на “геть від Москви”. Попри санкції проти російських телеканалів, їхній сигнал легко можна зловити на супутникові антени, а той же Rutube, попри рапорти влади про його блокування, залишається цілком доступним.

Сам Шор взяти участь у виборах не може через вирок, що набув чинності, – та й неоднозначна репутація не давала йому особливих шансів на пристойний результат. Кандидата від блоку Шора “Победа” Василе Болю молдовська ЦВК не зареєструвала через проблеми з документами. Проте, за оцінками тутешніх коментаторів, у виборчому бюлетені фігурують одразу кілька кандидатів, пов’язаних із Іланом Шором. Попри те, що всі вони, м’яко кажучи, не належать до числа фаворитів кампанії, Шор є надзвичайно важливою дійовою особою цих виборів.

Річ у тому, що, за даними молдовських правоохоронних органів, команда Шора організувала масштабну схему підкупу виборців: лише впродовж вересня цього року до Молдови з Росії нібито переправили 15 мільйонів доларів з метою безпосереднього підкупу 130 тисяч виборців.

Подробиці схеми описані у розслідуванні видання Ziarul de Gardă: його журналістка протягом трьох місяців відвідувала збори прихильників Шора і докладно розповіла про величезну піраміду нелегального фінансування пов’язаних з олігархом-втікачем партій та підкупу виборців.

Правоохоронна система, схоже, не в силах дієво протистояти такий масштабній схемі маніпуляцій у ході кампанії: незважаючи на рапорти силовиків про блокування десятків телеграм-каналів, пов’язаних із Шором та його політичними структурами, на місці закритих каналів негайно з’являються нові, і стати частиною “сітки” навіть сьогодні можна буквально за кілька кліків.

Сам Ілан Шор у коментарі російській агенції ТАСС назвав звинувачення у підкупі на свою адресу “абсурдною виставою” та “спробою відвернути увагу від реальних проблем: злиднів, корупції та поліцейського свавілля”.

Проте, якщо вірити правоохоронцям та спостерігачам, з якими поспілкувалася ВВС, у Молдові нині склалася абсолютно фантасмагорична ситуація: величезна кількість виборців стали частиною гігантської схеми підкупу, в рамках якої їм повідомлять лише в останній момент перед голосуванням, за кого саме вони мають проголосувати на цих виборах.

“Як Шор скористається сіткою підкуплених виборців – велике питання. Якщо йдеться про 130 тисяч людей, то це майже 10% від загальної кількості тих, хто збирається прийти на вибори, це величезна кількість. Він може розподілити ці голоси між різними кандидатами, таким чином підвищивши їхній результат на виборах, але не можна виключати і того, що він може підіграти комусь одному і спробувати протягнути його у другий тур виборів. На кого саме зіграє Шор, станом на сьогодні невідомо”, – говорить Валеріу Паша.

“Якщо ця сітка просуватиме якогось кандидата, він пройде у другий тур, і за це його знімуть з виборів, то це може бути використане як привід для протестів. Тому я не очікував би, що вибори пройдуть тихо, мирно і спокійно, – ставки все-таки дуже високі”, – припускає Владислав Кульмінський.

Про те, що певні зацікавлені сили у Росії планують організувати післявиборчі заворушення у Молдові, 17 жовтня заявили й місцеві силовики. Поліція та Служба інформації та безпеки (молдовський аналог СБУ) повідомили, що протягом кількох місяців понад сотня молдован проходили спеціальну підготовку – вона включала зокрема виготовлення вибухівки, управління дронами, технічні особливості протистояння поліції – на території Росії, а також у Боснії та Герцеговині. У навчанні потенційних розпалювачів заворушень нібито брали участь інструктори, пов’язані з ЧВК “Вагнер”, додали молдовські силовики.

Ще на початку жовтня Європарламент засудив “посилення ворожих дій Росії, її втручання та гібридні операції напередодні президентських виборів у Молдові”.

Інтрига четверта. Що буде з референдумом

Парадоксально, але джерелом досить великих проблем для молдовської влади цієї неділі може стати ініціатива, задумана самою командою Маї Санду. Йдеться про референдум щодо вступу Молдови до Євросоюзу.

Втім, це досить умовний опис того, про що саме влада запитуватиме громадян республіки. 20 жовтня на виборчих дільницях вони отримають бюлетень з питанням про те, як вони ставляться до того, щоб курс Молдови на інтеграцію до Євросоюзу був прописаний у преамбулі до її конституції, а також щоб майбутнє приєднання країни до основоположних договорів ЄС відбувалося через голосування більшості конституційного складу парламенту.

Навіть затяті прихильники Санду погоджуються з тим, що будь-який результат референдуму матиме виключно політичне значення – він за визначенням не може прискорити поступ Молдови до набуття членства в ЄС.

“Ймовірно, команда Санду спочатку планувала референдум як своєрідний захід у рамках президентської виборчої кампанії, як спробу мобілізувати її виборця, проєвропейського виборця. Мовляв, навіть якщо ви дещо розчаровані у Санду та її президентстві, прийдіть та проголосуйте за ЄС. А заразом і у президентських виборах візьміть участь”, – каже Сергій Герасимчук.

Соціологія показує, що станом на сьогодні у молдовському суспільстві сформувалася не переважна, але більшість, яка виступає за інтеграцію держави до Євросоюзу. Тому проведення такого референдуму виглядало безпрограшним ходом з боку проєвропейсько налаштованої влади. Але ініціатори референдуму, схоже, не очікували, що в цю гру на повну включаться їхні опоненти.

У ситуації, коли проросійські сили не висунули єдиного сильного кандидата на посаду президента, точкою докладання їхніх зусиль став саме “європейський референдум”. У результаті в Молдові – у соцмережах, у телеграмі, у Youtube, у листівках, що розповсюджуються по поштових скриньках – розгорнулася масштабна кампанія проти євроінтеграції.

Основних ліній атаки на зближення країни з Євросоюзом три.

По-перше, вступ Молдови до ЄС нібито неминуче призведе до вступу країни у війну проти Росії. У рамках цього наративу потенційному виборцеві ніби пропонують згадати, чи не з прагнення України зблизитися з ЄС почалася війна, і чи такого майбутнього виборець хоче для рідної Молдови.

По-друге, інтеграція до Євросоюзу ототожнюється її противниками з рішучим наступом на “традиційні цінності”. В інтернеті гуляли фейки про те, що Кишинів зобов’язується після вступу країни до ЄС регулярно проводити гей-паради та легалізувати одностатеві шлюби. Йшлося й про те, що членство в ЄС призведе до закриття на території країни православних церков.

Нарешті, по-третє, вступ Молдови до ЄС нібито автоматично призведе до зростання цін на всі товари та послуги. А ще європейські багатії у такому разі скуплять за безцінь національне багатство – родючі землі Молдови.

Офіційний Кишинів намагається боротися з хвилями дезінформації на тему європейської інтеграції, проте ефективність його зусиль залишається сумнівною. А результати опитувань, згідно з якими кількість молдован, які мають намір проголосувати за євроінтеграцію, ненабагато, але перевищує кількість противників зближення з ЄС, не дозволяють владі спочивати на лаврах: як мінімум, ще невідомо, наскільки масштабним буде вплив на цей стан справ “сітки Ілана Шора”.

Ось і виходить, що позитивний результат референдуму виглядатиме, звісно, красиво, але за великим рахунком ніяких додаткових бонусів зближенню Молдови з ЄС не принесе – процес переговорів про членство і так формально розпочали, і його референдум ніяк не прискорить. Негативний же результат надішле сильний політичний сигнал Євросоюзу, в якому і без того вистачає скептиків у питанні прийому Молдови.

“Керівництву ЄС буде вкрай важко продовжувати стосовно Молдови політику, начебто нічого не сталося. Процес нашої євроінтеграції заморозиться навіть не на роки, а на десятиліття. Молдова, по суті, сама погодиться залишатися “сірою зоною” між Заходом і Сходом”, – каже ВВС Владислав Кульмінський.

І, звісно, негативний результат референдуму стане для Москви справжнім подарунком, фундаментом, на якому можна буде будувати структуру участі проросійських політичних сил у парламентських виборах 2025 року.

Інтрига п’ята. Що буде далі

Фініш президентської кампанії негайно дає старт новій кампанії – парламентській.

Молдова – парламентська республіка, і, якщо слідувати букві закону, її прем’єр-міністр має значно більше повноважень, ніж президент. Втім, Мая Санду досі є неформальним лідером правлячої партії “Дія та солідарність” і, по суті, курує уряд Доріна Речана, каже Якуб Пеньковський з варшавського PISM. Поки така ситуація зберігається, механізм державної влади працює більш-менш справно.

Якщо ж внаслідок виборів наступного року більшість у парламенті сформують опозиційні до Маї Санду сили, ідилія закінчиться. А ймовірність такого сценарію – не нульова: згідно з опитуваннями, “Дія та солідарність” лідирує у партійному рейтингу популярності, проте її показників замало для створення монобільшості.

Тому результати президентських виборів є такими важливими: комусь із їхніх учасників вони відкриють перспективи створення власної політичної сили та попадання до парламенту наступного скликання, для когось стануть предметом для переговорів про майбутню співпрацю. Зрештою, каже ВВС Сергій Герасимчук, для тієї ж Москви головне завдання цих виборів – це своєрідні оглядини кандидатів, визначення, який саме рівень проросійськості найкраще “заходить” нинішньому молдовському виборцю – з прицілом на парламентські вибори, звісно.

Але, звичайно, ​​всі ці міркування будуть актуальними, лише якщо Молдові вдасться пройти вибори 20 жовтня без скочування в кризові сценарії.

“Якщо така невелика держава як Молдова, в цих умовах неймовірного зовнішнього втручання, дезінформації та масового підкупу виборців, незаконного фінансування кандидатів, інших гібридних методів впливу доведе, що її демократія здатна все це перемогти, то це буде дуже важливий прецедент, – каже Валеріу Паша. – Це покаже, що демократична модель розвитку здатна до певної самооборони”.

Святослав Хоменко