Обвал світових цін на нафту може стати значним ризиком для військової машини Путіна
Рішення Саудівської Аравії збільшити постачання нафти на тлі падіння світового попиту може поставити під загрозу військові зусилля Росії. Враховуючи, що Росія вже продає свою нафту за зниженими цінами та з вищими витратами на виробництво, низькі ціни на нафтових ринках можуть вплинути на її здатність фінансувати свою агресію в Україні.
Росія та Саудівська Аравія раніше зіткнулися на нафтових ринках. Протягом короткого місячного періоду на початку пандемії Covid19 Росія розпочала безглузду цінову війну, збільшуючи виробництво, оскільки світ перейшов на локдаун. Як тільки Саудівська Аравія відповіла тим же, ціна на нафту пішла у вільне падіння. Як ілюстрація того, як геополітика «надмірно визначає» нафтові ринки, поштовхом до переговорів, які поклали край кризі, нібито стала погроза президента США Дональда Трампа відкликати американську військову допомогу з Саудівської Аравії. Під цим геополітичним тиском і обвалом ринкового попиту, що зробило цінову війну потенційно руйнівною для всіх сторін, Росія і Саудівська Аравія відступили, погодившись на скорочення поставок, необхідне для стабілізації світових цін.
Як описано в книзі професора Кембриджського університету Хелен Томпсон «Розлад: важкі часи в 21-му столітті», надлишок поставок нафти в 2014-2016 роках також був сформований конкурентними позиціями США, Росії та Саудівської Аравії. Тоді, як і зараз, Саудівська Аравія збільшила постачання нафти на світовий ринок у період падіння попиту з економічною метою дестимулювання американських інвестицій у сланцеву нафту та геополітичною метою тиску на Росію та Іран, щоб вони відмовилися від підтримки режиму Асада в Сирії. Той факт, що Росія змогла пережити фінансову кризу, спричинену поєднанням західних санкцій і розширення поставок нафти з Саудівської Аравії, що виникла за умови збереження режиму Асада і стабільного утримання Росії на окупованому півдні та сході України, є рятівним попередженням для надії на те, що нинішня кон’юнктура може виявитися проблематичною для режиму Путіна. Але з огляду на те, що Росія зіткнулася як з набагато радикальнішими зовнішніми санкціями – фактично її майже відстороненням від західного торговельного та фінансового порядку взагалі – так і з веденням надзвичайно дорогої тотальної війни проти України, кон’юнктура кінця 2024 року створює набагато серйозніший виклик.
Межі військового кейнсіанства
Тенденції на світовому ринку нафти значною мірою впливають на стратегічний вибір Росії. Міжнародне енергетичне агентство очікує, що до 2030 року глобальні потужності постачання перевищать попит приблизно на 8 мільйонів барелів на день, що вони описують як «приголомшливу» та «безпрецедентну» (за винятком пандемії Covid19). Оскільки Іран і країни Перської затоки мають нафтові свердловини близько до поверхні, що робить їх економічно ефективним для видобутку, ці держави знаходяться в набагато більш комерційно вигідному становищі, щоб впоратися з падінням цін на нафту. Їх беззбиткова ціна на нові бурові проекти також набагато нижча, ніж у їхніх міжнародних конкурентів, включаючи Росію та США.
Переходячи до більш конкурентної позиції, Саудівська Аравія кидає виклик дорожчому видобутку Америки, але також мовчазно визнає, що група ОПЕК+ має меншу владу щодо встановлення цін. Для Росії це найгірше з обох світів. На відміну від Сполучених Штатів, вона має залежну від нафти економіку, яка отримує вигоду від картельної влади ОПЕК+. Проте, на відміну від Саудівської Аравії, її нафта недешева у видобутку, що робить її погано підготовленою для роботи з низькими ціновими умовами. Це зумовлює короткострокову логіку ескалації війни Росії проти України, що вимагає швидких успіхів на полі бою до появи низьких цін на ринку нафти.
З 2014 року, на нафту припадає від 30 до 50 відсотків щорічних надходжень до державного бюджету, Росія, по суті, є нафтовою державою.
Успішна адаптація Росією своєї внутрішньої економіки до військових зусиль на сьогоднішній день стала важливою історією повномасштабного вторгнення. Російська держава використовує набір політик, які Володимир Іщенко, Ілля Матвєєв та Олег Журавльов називають «військовим кейнсіанством», коли витрати, пов’язані з війною, стимулюють попит в економіці. Вони, зокрема, відзначають важливі розподільчі наслідки цього з точки зору зростання заробітної плати та промислової експансії, як це могло вплинути на підтримку військових зусиль серед російського робітничого класу, а також внутрішні обмеження, з якими ця політика зіткнулася у вигляді гострої нестачі робочої сили, що обмежувала економічне виробництво.
Розгляд російської воєнної економіки в глобальному контексті, який визнає її нафтову залежність, може допомогти нам скласти повнішу картину її вразливих місць. Хоча санкції розірвали відносини Росії із західними ринками, це не робить її військову економіку автаркічною. Навпаки, надходження від експорту нафти є критично важливими. Як стверджує Оксфордський інститут енергетичних досліджень, російська економіка є дуалістичною в тому сенсі, що вона може бути розділена між секторами, що генерують дохід (найважливішим з яких є нафта) і залежними від доходів секторами, які підтримуються за рахунок розподілу ренти. З 2014 року, на нафту припадає від 30 до 50 відсотків щорічних надходжень до державного бюджету, Росія, по суті, є нафтовою державою. Режим Путіна розпоряджається цією рентою і використовує її для фінансування військової агресії в Україні.
Хоча Росія не публікує дані про торгівлю з моменту повномасштабного вторгнення, оцінки Брейгеля свідчать про те, що, незважаючи на успішне застосування військових кейнсіанських інструментів, вона продовжує фінансувати свій торговий дефіцит товарами, не пов’язаними з викопним паливом, за рахунок продажу викопного палива (забезпечуючи загальний профіцит). Оскільки цей імпорт необхідний для задоволення потреб російського населення та військових зусиль держави, підтримка потоку нафтової ренти має вирішальне значення.
Росія зіткнулася зі зростанням витрат під час продажу на ринках за зниженою ціною (випереджаючи незахідних покупців загалом та Індію та Китай зокрема).
Таким чином, російська нафта є як джерелом енергії, яке фінансує її агресивну війну, так і потенційним вразливим місцем через її чутливість до коливань цін на світовому ринку. Повномасштабне вторгнення призвело до санкцій, які збільшили виробничі витрати режиму, обвалу західного попиту з переходом до альтернативних постачальників та обмеження цін на продаж нафти. Таким чином, Росія зіткнулася зі зростанням витрат під час продажу на ринках за зниженою ціною (випереджаючи незахідних покупців загалом та Індію та Китай зокрема). Країна змогла адаптуватися до цих змін, але ще не була змушена зіткнутися з ситуацією, коли глобальна пропозиція нафти перевищує попит.
Особливість нерівномірного і комбінованого розвитку держави полягає в ролі «далеких» подій у формуванні її геополітичної та економічної траєкторії. Це можна побачити на прикладі серії непередбачених ситуацій за участю багатьох акторів і театрів конфліктів, які, ймовірно, вирішать, чи продовжить Росія продавати нафту за ціною, необхідною для фінансування її військових зусиль: масштаб попиту на нафту з огляду на зелений перехід, особливо в Китаї, на який у 2023 році припало чотири п’ятих зростання світового попиту; наскільки агресивно Саудівська Аравія прагне розширити світову пропозицію, щоб захопити частку ринку у своїх конкурентів; і чи відступлять Ізраїль та Іран від межі тотальної війни, в якій, за одним зі сценаріїв, Ормузька протока, «найважливіша нафтова перешкода у світі», стане місцем конфлікту. Якщо ці фактори еволюціонують таким чином, що призведуть до обвалу цін на нафту, еквівалентного за масштабами 2014-2016 рокам, російський режим може зіткнутися з труднощами у фінансуванні своєї воєнної економіки, принаймні в розподільчій «прогресивній» формі по відношенню до своїх працівників.
Автор: Люк Купер є доцентом-дослідником з міжнародних відносин у Лондонській школі економіки та політичних наук та директором програми PeaceRep в Україні. Автор книги «Авторитарне зараження» (Bristol University Press, 2021).
Джерело: IPS–Journal, ЄС