Рік тому кадри цієї війни вражали.
Ізраїль досі оговтується від найстрашнішого нападу в своїй історії, Газа піддається нищівним бомбардуванням. Схоже, події річної давності стали поворотним моментом.
Ізраїльсько-палестинський конфлікт, якого роками майже не було видно на наших екранах, знову замайорів у полі зору.
Здавалося, це заскочило всіх зненацька. Лише за тиждень до терактів радник США з національної безпеки Джейк Салліван заявив: “Сьогодні в регіоні Близького Сходу спокійніше, ніж протягом попередніх двох десятиліть”.
Рік по тому – регіон у вогні.
Понад 41 тисяча палестинців загинули. Два мільйони жителів Гази змушені залишити свої будинки. На Західному березі річки Йордан вбито ще 600 палестинців. У Лівані ще один мільйон людей стали біженцями та понад 2000 загиблих.
У перший день бойовики ХАМАСу вбили понад 1200 ізраїльтян. Відтоді Ізраїль втратив у Газі ще 350 солдатів. Двісті тисяч ізраїльтян були вимушені покинути свої домівки поблизу Гази та уздовж нестабільного північного кордону з Ліваном. Близько 50 солдатів і цивільних загинули від ракет “Хезболли”.
По всьому Близькому Сходу різні сили приєдналися до боротьби. Наполегливі зусилля США запобігти ескалації, в тому числі президентські візити, незліченна кількість дипломатичних місій і розгортання величезних військових ресурсів, не дали результату. По Іраку та Ємену були випущені ракети.
Смертельні вороги Ізраїль та Іран також обмінялися ударами, і майже напевно буде ще більше ударів.
Вашингтон рідко коли виглядав менш впливовим.
Конфлікт поширювався та метастазував, а його витоки зникли з поля зору.
Про життя мешканців Гази до і після 7 жовтня майже забули, а ЗМІ, затамувавши подих, очікують “всезагальної війни” на Близькому Сході.
Деякі ізраїльтяни, чиє життя перевернулося догори дриґом від того жахливого дня, також почуваються забутими.
“Нас відсунули”, — сказав минулого тижня Єгуда Коен, батько заручника Німрода Коена, ізраїльським новинам Kan News. Він вважає Нетаньяху відповідальним за “безглузду війну, яка налаштувала проти нас усіх можливих ворогів”.
“Він робить усе і з великим успіхом, щоб перетворити подію 7 жовтня на другорядну подію”, — каже він.
Не всі ізраїльтяни поділяють точку зору Коена. Зараз багато хто розглядає атаки ХАМАСу рік тому як початок ширшої кампанії ворогів Ізраїлю, спрямованої на знищення єврейської держави.
Той факт, що Ізраїль завдав удару у відповідь, – вибухами пейджерів, цілеспрямованими вбивствами, бомбардуваннями та операціями під керівництвом розвідки, якими країна довго пишалася, – повернув країні частину впевненості в собі, втрачену рік тому .
“Немає такого місця на Близькому Сході, куди б Ізраїль не міг дотягнутися”, — упевнено заявив Нетаньяху минулого тижня.
Опитування рейтингів прем’єр-міністра були найнижчими протягом кількох місяців після 7 жовтня. Тепер він бачить, як вони знову повзуть угору. Можливо, це ліцензія на більш сміливі дії?
Але куди це все йде?
“Ніхто з нас не знає, коли стихне музика і де всі будуть у цей момент”, — каже Саймон Гасс, колишній посол Британії в Ірані, в інтерв’ю BBC Today Podcast.
США не стоять осторонь, однак візит до Ізраїлю начальника Центрального командування США (Centcom) генерала Майкла Курілли більше нагадує кризовий менеджмент, ніж пошук дипломатичних шляхів.
Оскільки до президентських виборів у США лишилося всього чотири тижні, а Близький Схід стає дедалі токсичнішим політично, зараз не час для нових сміливих американських ініціатив.
Зараз безпосереднім завданням є просто запобігти ширшій регіональній пожежі.
Серед союзників Ізраїлю існує згода, що Ізраїль має право — навіть обов’язок — відповісти на балістичну ракетну атаку з боку Ірану минулого тижня.
Ніхто з ізраїльтян не загинув під час нападу, і Іран, схоже, цілився у військові та розвідувальні цілі, але Нетаньяху, тим не менш, пообіцяв жорстку відповідь.
Після кількох тижнів приголомшливого тактичного успіху прем’єр-міністр Ізраїлю, схоже, має великі амбіції.
У прямому зверненні до іранського народу він натякнув, що в Тегерані скоро зміниться режим.
“Коли Іран нарешті стане вільним, а цей момент настане набагато раніше, ніж думають, усе буде інакше”, — сказав він.
Для деяких спостерігачів його риторика неприємно перегукується з позицією американських неоконсерваторів напередодні вторгнення США в Ірак у 2003 році.
Але попри всю небезпеку моменту, крихкі запобіжники все ще існують.
Іранський режим може мріяти про світ без Ізраїлю, але він знає, що він надто слабкий, щоб протистояти єдиній супердержаві в регіоні. Особливо у час, коли Хезболла та ХАМАС – його союзники та проксі у так званій “вісі опору” – зазнають поразки.
І Ізраїль, який дуже хотів би позбутися загрози з боку Ірану, також знає, що він не може досягти своїх цілей самотужки, попри останні успіхи.
Зміна режиму не входить до порядку денного ані Джо Байдена, ані його віцепрезидентки Камали Гарріс.
Що ж до Дональда Трампа, то одного разу, коли він, здавалося, був готовий атакувати Іран – коли Тегеран збив американський спостережний дрон в червні 2019 року – колишній президент відступив в останній момент. Хоча він дійсно через сім місяців віддав наказ про вбивство високопосадового іранського генерала Касема Сулеймані.
Рік тому мало хто міг подумати, що Близький Схід прямує до найнебезпечнішого моменту за останні десятиліття.
Але останні 12 місяців, здається, слідують шляхом моторошної логіки.
З такою кількістю уламків, які тепер розкидані по всій дорозі, тоді як події розгортаються з тривожною швидкістю, політики – і всі ми – намагаємося не відставати.
Усі розмови про “день після” — як відновити та управляти Газою, коли бойові дії нарешті закінчаться — припинилися або їх заглушив шум ширшої війни. Так само як і будь-яке змістовне обговорення вирішення давнього конфлікту Ізраїлю з палестинцями.
Колись, коли Ізраїль відчує, що завдав достатньої шкоди ХАМАСу та “Хезболлі”, Ізраїль та Іран скажуть своє слово (якщо припустити, що це не занурить регіон у ще глибшу кризу), а президентські вибори в США закінчаться, дипломатія може отримати ще один шанс.
Але зараз здається, що все це буде дуже нескоро.
Пол Адамс
