Рік тому Хамас – палестинське терористичне угрупування, визнане США та ЄС таким, що контролює Сектор Гази, – здійснило безпрецедентну атаку на Ізраїль, найсмертоноснішу в історії країни. У відповідь Ізраїль розпочав повітряне бомбардування і наземне вторгнення в палестинський анклав, щоб знищити Хамасу і врятувати 251 заручника, захопленого угрупованням.

В останні тижні Ізраїль розширив свою війну, вторгнувшись до Лівану і завдавши повітряних ударів по Хезболлі, збройному угрупованню і політичній партії, яка контролює більшу частину південного Лівану.

Радіо Свобода поспілкувалося з Ліором Йоханані, керівником відділу кількісних досліджень Ізраїльського інституту демократії, незалежного дослідницького центру, що базується в Єрусалимі, який 7 жовтня оприлюднив масштабне дослідження громадської думки Ізраїлю після року війни.

– Чи можете ви пояснити, що показало ваше дослідження з приводу того, як ізраїльтяни оцінюють рік, що минув після нападу Хамасу 7 жовтня?

Три чверті населення відчувають себе менш безпечно, ніж до 7 жовтня

– Ну, я думаю, що ізраїльтяни все ще не сприймають 7 жовтня як подію, яка закінчилася. Звичайно, жахливі події того дня закінчилися, але ізраїльтяни все ще живуть з їхніми наслідками. У цьому є два основні аспекти.

По-перше, з 7 жовтня Ізраїль перебуває у цій багатофронтовій війні, якій, схоже, не видно кінця. І потім, звичайно, є питання заручників, які все ще утримуються в Газі. Отже, ми спостерігаємо різке падіння почуття особистої безпеки людей. Майже три чверті населення відчувають себе менш безпечно, ніж до 7 жовтня, і це попри рік війни й деякі значні військові досягнення.

З іншого боку, ми також бачимо, що більшість людей кажуть, що їхнє життя повернулося до нормального стану, коли йдеться про роботу, споживання медіа, сімейні та соціальні зустрічі.

Ще одна річ, яку ми помітили, – це те, що ізраїльська громадськість досить низько оцінює діяльність усіх політичних і військових лідерів після 7 жовтня. Наприклад, майже дві третини ізраїльтян оцінюють роботу прем’єр-міністра [Беньяміна] Нетаньяху з того часу як погану або незадовільну.

– Як участь Ізраїлю у конфлікті на два фронти – в Газі та Лівані, а також конфронтація з Іраном вплинули на громадську думку ізраїльтян?

– Важко відповісти на це запитання, тому що ми перебуваємо в точці, де все може піти в декількох різних напрямках. За останні кілька тижнів ми стали свідками значної ескалації конфлікту з Хезболлою в Лівані, а буквально минулого тижня Іран запустив майже 200 балістичних ракет по Ізраїлю, на що Ізраїль, як очікується, повинен відповісти.

В опитуванні, яке ми нещодавно провели, ми запитали, чи можуть ізраїльське суспільство і військові впоратися з веденням бойових дій на двох і більше фронтах протягом тривалого періоду, і результати виявилися досить вражаючими.

Понад 70 відсотків вважають, що так, і ізраїльське суспільство, і військові можуть впоратися з такими тривалими бойовими діями. Отже, хоча ситуація складна і розвивається, серед ізраїльтян, схоже, існує сильне відчуття стійкості й спроможності, навіть перед обличчям цих численних загроз. Але, звичайно, громадська думка може змінитися залежно від того, як розгортатимуться події в найближчі тижні чи місяці.

– Чи є підтримка реакції Нетаньяху на події 7 жовтня? Чи ведуться дебати в ізраїльському суспільстві, а також у політичних колах щодо стратегічного вибору Нетаньяху?

– Перш за все, важливо сказати, що ізраїльська громадськість в основному підтримала масштабну військову операцію проти Хамасу в Газі. Однак ізраїльський дискурс навколо подій 7 жовтня, війни, що триває, і особливо щодо прем’єр-міністра Нетаньяху, дуже поляризований між прихильниками правих, з одного боку, і прихильниками лівих і центристських сил, з іншого.

Так, зліва і в центрі існує високий рівень недовіри й підозрілості до Нетаньяху і його уряду. Наприклад, очевидне небажання Нетаньяху укладати угоду про повернення заручників в обмін на припинення бойових дій в Газі розглядається значною частиною громадськості, навіть правої, як результат залежності Нетаньяху від ультраправих, ультранаціоналістичних членів його уряду, які відмовляються від будь-яких компромісів або припинення вогню.

Протягом тривалого часу Нетаньяху і його міністри стверджували, що лише значна військова сила може змусити Хамас піти на компроміс і звільнити заручників. Тепер, коли військова увага і ресурси перемістилися на північ, люди запитують, де ж ця масована військова сила, яка повинна була повернути заручників додому?

62% вважають повернення заручників головною метою Ізраїлю

Одне з питань, яке ми неодноразово ставили в наших опитуваннях, починаючи з 7 жовтня, полягає в тому, що має бути головною метою в Газі: Ліквідація Хамасу чи повернення заручників? І з плином часу громадська думка все більше підтримує повернення заручників.

У нашому нинішньому опитуванні 62% вважають повернення заручників головною метою Ізраїлю, в той час, як лише 29% вказали на ліквідацію Хамасу як на першочергову мету.

– Як пересічні ізраїльтяни ставляться до питання визволення решти заручників на тлі постійних протестів з боку їхніх родин?

– Як я вже згадував раніше, більшість громадськості підтримує угоду про звільнення заручників, навіть якщо це означає припинення війни й виведення військових сил з Гази.

Існує поширене відчуття, що ми залишили заручників позаду, і це дійсно б’є по нашому почуттю солідарності, яке, на мою думку, є глибокою і фундаментальною цінністю в єврейській історії загалом і в ізраїльському суспільстві зокрема. Водночас кампанія, яку проводить Форум заручників і зниклих безвісти, стала дуже політизованою. Багато прихильників правих сил вважають, що вона послаблює Ізраїль.

З часом ми бачимо все більше і більше переслідувань протестувальників, які виступають за повернення заручників. Є випадки, коли перехожі лають, навіть б’ють і кидають яйця в сім’ї заручників.

Люди хочуть повернути заручників, але є розбіжності, як це зробити

У нашому останньому опитуванні ми запитували про ефективність протестів та дій, до яких вдаються сім’ї заручників. Попри те, що більшість населення співчуває проблемі заручників, лише менше третини вважають, що ці дії справді допомагають просунути угоду про звільнення заручників, в той час, як майже 40% вважають, що вони шкодять справі.

Отже, ми маємо складну ситуацію, коли люди хочуть повернути заручників, але є розбіжності та певна реакція щодо того, як це зробити.

– Чи можете Ви пояснити причини очевидного протиріччя у поглядах щодо пріоритетності – повернення заручників шляхом переговорів чи знищення ХАМАСу?

– Ви маєте рацію, коли вказуєте на цю очевидну суперечність. Дозвольте мені трохи пояснити її. Як я вже згадував раніше, переважна більшість громадськості бачить головною метою угоду про звільнення заручників.

Але між політичними таборами в цьому питанні існує великий розрив. У центрі та у лівих близько 80% підтримують угоду про звільнення заручників, тоді як думки правих розділилися порівну. Отже, для більшості лівих і центристів бойові дії в Газі вичерпали себе. Вони вважають, що більшість військових цілей досягнуто, а військова міць Хамасу значно ослаблена. З їхнього погляду, продовження боротьби зараз лише наражає заручників на більший ризик.

Важливо знати, що приблизно половина правих також поділяє цю думку про пріоритетність звільнення заручників, але інша половина ультраправих вважає, що ліквідація Хамасу є більш важливою. Чому? З кількох причин.

По-перше, з погляду безпеки, Хамас має бути знищений і не повинен відновитися. Існує також дуже сильне почуття помсти з мінімальним урахуванням ціни, чи то життя заручників, солдатів, не кажучи вже про невинне цивільне населення в Газі.

Щодо майбутнього Ізраїлю ми виявили більше песимістів (48%), ніж оптимістів (45%)

Ще одним важливим компонентом, який відкрито обговорюється в релігійних націоналістичних колах, є повернення єврейських поселень у Сектор Гази після того, як Ізраїль евакуював звідти єврейські поселення у 2005 році.

– Чи існує в суспільстві впевненість, що Ізраїль врешті-решт зможе усунути загрозу з боку Хамасу і Хезболли й вийти з цього конфлікту з більшими перспективами на мир і стабільність в найближчому майбутньому?

– Нині ізраїльська громадськість не демонструє особливого оптимізму. У нашому поточному опитуванні, коли ми запитали людей, чи вони оптимістично, чи песимістично налаштовані щодо майбутнього Ізраїлю, ми виявили більше песимістів (48%), ніж оптимістів (45%).

Мова йде не стільки про мир у традиційному розумінні, скільки про безпеку і стримування

Я також вважаю важливим відзначити, що мирне майбутнє, як ви висловилися, або мир, в цілому не є поширеним поняттям в сучасному ізраїльському дискурсі. Я б сказав, що ізраїльтяни сподіваються, що військові дії проти Хезболли та Ірану призведуть до ситуації, коли існування Ізраїлю не буде під питанням, і що ізраїльська військова перевага запобігатиме повторенню подій, подібних до 7 жовтня.

Отже, мова йде не стільки про мир у традиційному розумінні, скільки про безпеку і стримування. Люди сподіваються на майбутнє, в якому Ізраїль зможе існувати без постійних загроз, а не на гармонійні відносини з сусідами в найближчій перспективі.

Майкл Сколлон