Молодих і амбітних персонажів система відторгає і відправляє на заслання. Тих, що вже у віці, змінюють на їхніх постах такі ж ветерани путінської політики.
Госдума дозволила Владіміру Путіну продовжити повноваження глави Слєдствєнного комітєта після того, як тому виповниться понад 70 років. Чинному керівнику відомства Алєксандру Бастрикіну вже 71 рік, і ще не так давно досягнення цього віку було останнім дедлайном. Формально законодавство обмежувало термін роботи співробітників Слєдствєнного комітєта, зокрема і його голови, 65 роками з можливістю продовження до 70 років у ручному режимі. Але тепер жодні вікові обмеження не перешкода для роботи Бастрикіна, який давно і добре знайомий Путіну.
Самому президенту скоро виповниться 72 роки (сьогодні, 7 жовтня – прим. Мортіса), але він приходив до влади доволі молодою людиною, тому проблеми віку в російському керівництві довгий час не існувало. У момент першого обрання Путіну було 47 років, а його оточення, яке стало швидко обіймати ключові посади, перебувало приблизно в тому самому віці.
Тоді граничні терміни роботи чиновників і силовиків становили 65 років без жодних застережень. Цей дедлайн для порівняно молодої команди порівняно молодого президента здавався недосяжним. На початку 2000-х Путін неодноразово наголошував, що не збирається працювати довше від визначених законом термінів і збільшувати їх. Але чим довше президент перебував при владі, тим ближчими ставали дедлайни для його оточення.
Допомога старшим
Продовження терміну роботи Бастрикіну – логічне продовження путінської кадрової політики. Кремль може скільки завгодно проводити кадрові конкурси для молодих і перспективних, заявляючи, що їм відкриті будь-які дороги, але ці дороги закінчуються на регіональних або другорозрядних федеральних постах.
Сам Путін розмірковує про учасників війни як «нову еліту», але на ділі не збирається позбуватися реальної еліти – людей, які старіли на службі разом із президентом. Для них послідовно скасовують усі нові обмеження.
Ці люди вросли у свої посади – главі держави комфортно бачити знайомі фігури в знайомих кріслах. У свої 70+ президент усіма силами хоче зберегти звичний порядок речей, тому усуває будь-які перешкоди для кадрового ультраконсерватизму. Історія вікових бар’єрів для чиновників і силовиків відображає історію старіння Путіна і його оточення.
Зняття вікових обмежень почалося ще 2010 року – до того моменту частина вищого російського керівництва почала досягати законодавчих дедлайнів. Спочатку справа стосувалася не безпосередньо путінського оточення, а більш старшого покоління – голів Конституційного і Верховного судів Валєрія Зорькіна і Вячєслава Лєбєдєва. Спочатку віковий ліміт цих посад становив 70 років, тому 2010 року тоді ще президент Дмітрій Мєдвєдєв прибрав обмеження для 70-річного Зорькіна, а 2012 року Путін, який повернувся в Кремль, зробив те ж саме для 70-річного Лєбєдєва.
Цікаво, що сам Мєдвєдєв того ж 2010 року, навпаки, запроваджував для цивільних службовців суворі вікові ліміти в 60 років, плюс ще п’ять років давали на роботу понаднормово за згодою працівника і наймача. Загалом, граничні терміни роботи держслужбовців і частини силовиків були навіть знижені на п’ять років.
Ця політика цілком вписувалася в модернізаційну риторику Мєдвєдєва – інноваціями, які були фасадом мєдвєдівського терміну, повинні займатися молоді та прогресивні люди, а не замшілі кадри. Ініціатива могла допомогти і самому Мєдвєдєву в разі висунення на другий термін – тоді він не був би обтяжений домовленостями щодо збереження посад за путінською командою. Її представники допрацювали б до дедлайну і змушені були б піти.
Зіткнення путінських еліт із віковим бар’єром справді відбулося, але не під час другого терміну Мєдвєдєва, а після повернення в Кремль самого Путіна 2012 року. Природно, президент швидко (вже 2013 року) відкотив назад мєдвєдєвські зміни. На самого Путіна як президента обмеження не поширювалися, зате вони стосувалися однолітків у його команді.
Наприклад, у 2013 році тодішньому голові президентської адміністрації Сєргєю Іванову виповнювалося 60 років і перед ним стояла перспектива роботи «в особливому порядку» продовження. У такому режимі тоді вже працював 63-річний міністр закордонних справ Сєргєй Лавров і 62-річний секретар Совбєза Ніколай Патрушев. 62 роки було і директору ФСБ Алєксандру Бортнікову.
Таким чином, до остаточної заборони на роботу за віком для серйозної частини путінського кола залишалося від 2 до 5 років. Президент віддалив цей бар’єр, піднявши граничний вік роботи до 65 років, а роботи «за угодою» – до 70 років.
Але час минав, а начальники не молодшали. У 2019 році Путін зняв вікові обмеження для ректорів найбільших вишів. У 2021 році вікові чиновники і силовики знову вперлися в бар’єр – уже 70 років. Зрештою президент дозволив особам на вищих держпосадах працювати і після його досягнення.
Тоді ж президент вніс до Госдуми законопроєкт, де просив дати йому можливість самому визначати, скільки можуть працювати вищі армійські чини, і депутати таке право йому надали. Природним продовженням цієї політики стало розширення вікових меж для чиновників нижчих рангів – адже вікові керівники теж хотіли б зберегти навколо себе звичне оточення.
Спеціальні уточнення для Бастрикіна знадобилися тому, що межі для глави СК прописані в законодавстві окремо. Загалом же це продовження путінської політики щодо закріплення свого ближнього кола на звичних посадах.
Тим паче що становище Бастрикіна було досить хитким – він виступає з одіозними ініціативами, свариться з Госдумой та іншими відомствами, займається піаром. Його структуру був би не проти поглинути молодий і впливовий генпрокурор Ігорь Краснов – розмови про скасування Слєдствєнного комітєта йдуть давно. Віковий дедлайн міг стати зручною можливістю усунути спірну фігуру, але цього не сталося. Путін вирішив зберегти звичний порядок речей і пост для свого старого знайомого.
Дедлайн для дідусів
Цілком імовірно, що будь-які формальні застереження щодо віку незабаром і зовсім видалять із законодавства – адже повідомлення про продовження повноважень «в особливому порядку» змушують суспільство зайвий раз звернути увагу на вік вищого керівництва країни і самого Путіна. Приклад можна взяти з губернаторів чи депутатів – у них жодних вікових бар’єрів немає.
Президент і його ближнє коло за 24 роки при владі пройшли чималий шлях: від молодої команди, що декларувала демократичні цілі та загальний добробут (хоча б на рівні Португалії), до групи геронтократів, які розв’язали війну. Навіть ті, хто колись були наймолодшими в путінському оточенні, на кшталт Гєрмана Грєфа або Ігоря Шувалова, вже перевалюють 60-річну «медведєвську межу» або наближаються до неї.
72 роки голові «Ростєха» Сєргєю Чємєзову. Голові СЗР Сєргєю Наришкіну – 69 років, стільки ж новому секретарю Совбєза Сєргєю Шойгу. Продовжує працювати міністр закордонних справ Сєргєй Лавров (75 років). Навіть тим, кого звикли прочити в можливі наступники, вже чимало років: Сєргію Собяніну – 66, Міхаілу Мішустіну – 58.
Молодих і амбітних персонажів на кшталт колишнього генсека «Єдіной Росії» Андрєя Турчака, який надто активно претендував на посади губернатора Санкт-Петербурга або спікера Совєта Фєдєрації, система відторгає і відправляє на заслання. Вікових персонажів на кшталт Патрушева змінюють на їхніх постах такі ж ветерани путінської політики, як Шойгу. Самого Шойгу на посаді міністра оборони змінив 65-річний Андрєй Бєлоусов. А один з основних кандидатів на зміну спікеру Совєта Фєдєрації Валєнтінє Матвієнко (їй 75 років) – це Сергій Наришкін, якому вже 69.
Ситуація в російському керівництві починає нагадувати ситуацію в керівництві СРСР напередодні його занепаду – вікові чиновники тримають пости до останнього, а змінюють їх такі ж літні бюрократи. Дедлайном для такої системи в буквальному сенсі залишається одна лінія – біологічна смерть.
Цього року на посаді помер 81-річний голова Верховного суду Вячєслав Лебедєв, під якого починали переписувати законодавство про бар’єри. Його змінила 70-річна однокурсниця Путіна Іріна Подносова.
Однак на прикладі Бастрикіна видно, що система, вірніше – її одноосібний керівник в особі президента, не збирається боротися з цим недоліком. Навпаки, вона вважає його своєю перевагою і намагається максимально законсервувати, прибравши всі бар’єри для людей похилого віку у владі. У якийсь момент вона може завершити існування за тим самим радянським сценарієм: у новинний порядок денний повернеться гонка на лафетах, а постарілі й вигорілі в очікуванні вищих посад бюрократи та силовики просто не впораються з кризами, що накопичилися. У молодших персонажів не буде для цього ані достатнього досвіду, ані підкріплених ним здорових амбіцій – геронтократична система не терпить таких людей.