І, дякуючи розвалу оборонно-промислової бази, Америка не готова
На тлі зростаючого двопартійного консенсусу щодо того, що Сполученим Штатам потрібно робити більше для стримування Китаю, значна частина політичних дебатів у Вашингтоні зосереджена на економічному та технологічному впливі Китаю. Зараз, з огляду на економічні проблеми Китаю – високе безробіття серед молоді, проблемний ринок нерухомості, збільшення державного боргу, старіння суспільства і нижчі, ніж очікувалося, темпи зростання – деякі науковці і політики сподіваються, що Пекін буде змушений обмежити свої витрати на оборону. Інші заходять так далеко, що говорять про переоцінку китайської армії, стверджуючи, що вона не кине виклик домінуванню США найближчим часом.
Але ці оцінки не враховують, наскільки сильно зростає оборонно-промислова база Китаю. Попри поточні економічні проблеми країни, його витрати на оборону стрімко зростають, а оборонна промисловість перебуває на військових рейках. Дійсно, Китай швидко розробляє і виробляє системи озброєнь, покликані стримувати Сполучені Штати, а якщо стримування не вдасться, вийти переможцем у війні великих держав. Китай вже наздогнав Сполучені Штати у своїй здатності виробляти зброю масово і масштабно. У деяких сферах Китай зараз лідирує: він став найбільшим у світі суднобудівником, його потужність приблизно в 230 разів більша, ніж у Сполучених Штатів. У період з 2021 до початку 2024 року оборонно-промислова база Китаю виробила понад 400 сучасних винищувачів і 20 великих військових кораблів, подвоїла запаси ядерних боєголовок і більш ніж удвічі збільшила запаси балістичних і крилатих ракет, а також розробила новий малопомітний бомбардувальник. За той же період Китай збільшив кількість запусків супутників на 50 відсотків. Зараз Китай отримує системи озброєнь у п’ять-шість разів швидше, ніж Сполучені Штати. Адмірал Джон Аквіліно, колишній командувач Індо-Тихоокеанського командування США, описав цю військову експансію як «найбільш масштабне і швидке нарощування з часів Другої світової війни».
Китай зараз є військовим важковаговиком, а оборонно-промислова база США не встигає за ним. Коли країни Осі наступали в Європі та Азії, президент Франклін Рузвельт мобілізував цю базу, назвавши її «арсеналом демократії». Подібні зусилля США необхідні і сьогодні. Американське оборонне виробництво атрофувалося, а системі не вистачає потужності і гнучкості, які б дозволили збройним силам США стримувати Китай, а в разі виникнення конфлікту – вести і вигравати затяжну війну в Індо-Тихоокеанському регіоні або війну на два фронти в Азії і Європі. Вашингтон повинен усунути критичні вузькі місця, і він повинен діяти швидко, якщо хоче йти в ногу з часом. Коротше кажучи, Сполученим Штатам необхідно приділяти набагато більше уваги і ресурсів військовій готовності, якщо вони хочуть досягти успіху в створенні нового арсеналу демократії.
Швидке розбудовування
Очільник Китаю Сі Цзіньпінь чітко дав зрозуміти, що створення збройних сил світового класу є центральним елементом його мети «великого омолодження китайської нації на всіх фронтах». Ключовою частиною цього процесу є розбудова оборонно-промислової бази, здатної виробляти «залізо» (кораблі, літаки, танки і ракети) і програмне забезпечення (технології і системи командування, управління, зв’язку і розвідки), які потрібні збройним силам. За останнє десятиліття виробництво Китаєм надводних кораблів і підводних човнів, літаків, систем протиповітряної оборони, ракет, сухопутних систем, космічних апаратів і кіберзброї зробило країну серйозним конкурентом Сполучених Штатів. Рушійною силою цього виробництва є величезні державні підприємства Китаю, на які покладено обов’язок розробляти і створювати системи озброєння країни. Сьогодні чотири з десяти найбільших компаній світу за сукупним доходом від оборонної та невійськової діяльності є китайськими, в тому числі дві найбільші: «Китайська корпорація авіаційної промисловості» і «Китайська державна суднобудівна компанія». Це кардинальна зміна порівняно з тим, що було десять років тому, коли жодна китайська фірма не входила до першої сотні світових оборонних компаній. Якщо розглядати лише доходи від оборони, то Китай має п’ять компаній у світовій топ-12, що також більше, ніж десять років тому, коли цей показник дорівнював нулю. Китайські оборонні компанії зараз конкурують з такими американськими гігантами, як Lockheed Martin, RTX (Raytheon), Boeing, Northrop Grumman і General Dynamics за розміром і виробничими потужностями.
Не лише обсяги оборонного виробництва є рушійною силою військового піднесення Китаю. Пекін також удосконалив процес дослідження, розробки і придбання систем озброєнь, що дозволило Народно-визвольній армії виробляти передові платформи в таких складних галузях, як палубна авіація, гіперзвукові ракети і рушійні установки. На додаток до військової техніки, НВАК побудувала цифрову архітектуру, яка в разі війни допоможе армії координувати командування, управління, зв’язок, комп’ютерні, кібернетичні, розвідувальні, спостережні і розвідувальні мережі, а також розгортати вогневу міць за допомогою штучного інтелекту, великих даних та інших новітніх технологій.
Найяскравішим прикладом військового домінування Китаю є військово-морські сили країни. Завдяки величезному суднобудівному потенціалу країни, ВМС НВАК стали найбільшими у світі. За оцінками ВМС США, одна китайська верф, наприклад, на острові Чансін, розташованому вздовж східного узбережжя Китаю, має більше потужностей, ніж усі американські суднобудівні заводи разом узяті. Китайське військово-морське виробництво зараз включає в себе все – від газотурбінних і дизельних двигунів до корабельного озброєння, електронних систем, підводних човнів, надводних бойових кораблів і безпілотних систем. За останнє десятиріччя ВМС НВАК також досягли значних успіхів у будівництві корветів, побудували вісім есмінців і завершили будівництво авіаносців «Шаньдун» і «Фуцзянь». Конструкція «Фуцзяня» оснащена електромагнітною катапультною системою запуску літаків, що дозволяє проводити більш комплексні повітряні операції, роблячи авіаносець більш потужним, ніж попередні китайські моделі. Він може розгортати до 70 повітряних засобів, в тому числі винищувачі і протичовнові гелікоптери.
ВМС НВАК досі поступаються ВМС США в кількох сферах. Китай має більше кораблів, ніж США, але вони менші за тоннажем. Китай має недолік у вогневій потужності; його флот може нести приблизно вдвічі менше ракет, ніж американський. Сполучені Штати також виробляють більш сучасні атомні підводні човни, ніж Китай. Але суднобудівне виробництво Китаю, ймовірно, дасть йому перевагу над Сполученими Штатами у затяжній війні, і очікується, що розрив буде зростати. Китайські комерційні суднобудівні верфі не лише перевершують американські, але й багато з них використовуються як для військового, так і для цивільного будівництва, а це означає, що Китай може швидше наростити свій військовий суднобудівний потенціал, ніж Сполучені Штати.
Китайська оборонна промисловість також виробляє складні літаки. Сполучені Штати все ще експлуатують найбільший і найсучасніший у світі парк винищувачів п’ятого покоління, включаючи F-22 і F-35. Але Китай наздоганяє їх. Його найбільша військова авіабудівна компанія, «Китайська корпорація авіаційної промисловості», виробляє майже всі винищувачі, транспортні і навчальні літаки, бомбардувальники, розвідувальні літаки, безпілотники і гелікоптери країни. Компанія контролює 86 лабораторій і центрів прикладних досліджень, а також має сотні дочірніх підприємств і понад 100 закордонних підрозділів. Станом на 2023 рік китайські компанії виробили понад 2000 бойових літаків четвертого і п’ятого поколінь, що більш ніж удвічі перевищує показник у 800 вироблених станом на 2017 рік. Хоча Сполучені Штати залишаються попереду, випустивши понад 3350 винищувачів четвертого і п’ятого поколінь станом на 2023 рік, Китай наближається до них. Китай також нарощує виробництво безпілотників, які він використовував під час навчань навколо Тайваню. China North Industries Group, або Norinco, нещодавно представила новий безпілотник-камікадзе з дальністю польоту 124 милі (200 км) і крейсерською швидкістю 90 миль (144 км) на годину.
Крім того, Китай модернізує свій арсенал стратегічних ракет. До 2030 року країна планує мати понад 1000 оперативних ядерних боєголовок, порівняно з 200 у 2019 році. Дві основні компанії, що виробляють китайські ракети, «Китайська аерокосмічна науково-технічна корпорація» і «Китайська аерокосмічна науково-промислова корпорація», за останні кілька років розширили свої потужності і найняли додаткових працівників. Завдяки цим збільшеним потужностям Китай нарощує свій арсенал балістичних, крилатих і гіперзвукових ракет. Лише у 2021 році Китай запустив більше балістичних ракет для випробувань і тренувань, ніж усі інші країни разом узяті. У 2020 році Китай також випустив свою першу ракету з гіперзвуковим керованим бойовим блоком DF-17, яка здатна завдати удару по американських та інших іноземних базах і флотах у західній частині Тихого океану. Сполучені Штати, тим часом, мають проблеми з гіперзвуковими ракетами; жоден з прототипів, які вони планували поставити на озброєння в 2024 році, так і не з’явився на озброєнні.
На додаток до цих швидко зростаючих повітряних і морських можливостей, Китай досяг значного прогресу в космосі. У 2023 році Китай здійснив 67 космічних запусків – найбільше за один рік в історії країни. Китайські ракети-носії, можливості глобальної навігаційної супутникової системи, супутникового зв’язку, системи попередження про ракетний напад, а також розвідки, спостереження і рекогносцировки продовжують удосконалюватися. Розвиваються також технології протидії космічному потенціалу супротивника, в тому числі системи глушіння і спрямованої енергії і протисупутникова зброя. Нещодавно Китай запустив новий супутник «Яоган-41», який може ідентифікувати і відстежувати об’єкти на земній поверхні розміром з автомобіль , таким чином ставлячи під загрозу морські, наземні і повітряні засоби США і їхніх союзників в усьому Індо-Тихоокеанському регіоні.
Нарешті, армія НВАК є найбільшою сухопутною силою у світі. Вона має на озброєнні більше бойових танків і артилерійських установок, ніж армія США. Китайські оборонні компанії збільшили виробництво майже в кожній категорії: основні і легкі бойові танки, бронетранспортери, штурмові машини, системи протиповітряної оборони і артилерійські системи.
Рейки мирного часу
Китаю становить серйозну загрозу для США, їхніх союзників і партнерів, в тому числі Австралії, Японії, Філіппін, Південної Кореї, Тайваню і Південної Кореї. Китай володіє тисячами ракет, деякі з яких можуть завдати удару по континентальній території США. Інші можуть вразити американські закордонні бази, на яких розміщені американські літаки, злітно-посадочні смуги, кораблі, склади пального, сховища боєприпасів, порти, командно-контрольні пункти та інші об’єкти інфраструктури. Китайський комплекс протикорабельних балістичних ракет загрожує надводним кораблям США, що діють в Південно-Китайському і Східно-Китайському морях і за їх межами. Дивлячись на цей набір китайських військових можливостей, міністр ВПС США Френк Кендалл III прямо зазначив: «Китай готується до війни, і саме до війни зі Сполученими Штатами».
За настільки чіткої оцінки загрози викликає подив, що Сполучені Штати не мобілізували власну оборонно-промислову базу, щоб йти в ногу з часом. Збройні сили США не мають достатньої кількості боєприпасів та іншого обладнання для затяжної війни проти Китаю в Тайванській протоці, Південно-Китайському або Східно-Китайському морях – у всіх районах, де територіальні суперечки за участю Китаю та партнерів і союзників США, таких як Японія, Філіппіни і Тайвань, можуть перерости в насильство. У військових іграх, що імітують конфлікт у Тайванській протоці, наприклад, Сполучені Штати зазвичай вичерпують свої запаси протикорабельних ракет дальнього радіусу дії протягом першого тижня. Ця зброя була б критично важливою в реальній війні, оскільки вона може завдати удару по китайських військово-морських силах з-за меж досяжності китайських засобів протиповітряної оборони. Особливо на ранніх стадіях конфлікту китайська оборона, швидше за все, не дозволить більшості літаків наблизитися на відстань, достатню для скидання боєприпасів малої дальності.
Але оборонно-промисловій базі США бракує гнучкості і здатності до швидкого нарощування, щоб компенсувати цей та інші недоліки. Сполучені Штати мають анахронічну систему укладання контрактів і закупівель, яка набагато краще підходить для неквапливого темпу мирного часу, ніж для терміновості воєнного часу. Як прямо сказано в дослідженні Міністерства оборони США 2009 року, «основні оборонні програми продовжують тривати десять і більше років, надаючи менше можливостей, ніж планувалося, часто за вдвічі-втричі більшу вартість, ніж заплановано». Крихкість ланцюгів постачання оборонної промисловості створює ще одну проблему. Американські оборонні компанії виробляють обмежену кількість ключових компонентів, таких як твердопаливні ракетні двигуни, процесорні збірки, виливки, поковки, кульковальниці (шарикопідшипники), мікроелектроніка і системи наведення боєприпасів. Деякі види обладнання, такі як двигуни і генератори, потребують тривалого часу на виготовлення. Ситуація ускладнюється тим, що Китай домінує у світових ланцюгах постачання сучасних акумуляторів і має монополію на світовому ринку на деякі види сировини, що використовуються в оборонному секторі, такі як деякі види заліза і феросплавів, кольорових металів і промислових мінералів. У разі ескалації напруженості або початку війни Китай може перекрити США доступ до цих матеріалів і підірвати американське виробництво окулярів нічного бачення, танків та іншого оборонного обладнання.
Останній виклик – це робоча сила. Американський ринок праці не в змозі забезпечити достатню кількість працівників з потрібними навичками, щоб задовольнити потреби оборонного виробництва. Особливо гостро ця проблема стоїть на верфях, які страждають від нестачі інженерів, електриків, трубомонтажників, суднобудівників і слюсарів. У 2024 році ВМС США оголосили, що їхній перший фрегат класу Constellation з керованою ракетною зброєю стане у стрій щонайменше на рік пізніше, оскільки суднобудівній компанії Fincantieri не вистачає кількох сотень робітників, зокрема зварювальників, на її верфі Marinette Marine у Вісконсині. Фрегати відіграють ключову роль в авіаносних ударних групах як судна супроводу, що захищають морські шляхи сполучення. Будівництво швидкохідного підводного човна класу «Вірджинія» версії Block V, який буде критично важливим для атаки китайських десантних кораблів у випадку війни, відстає від графіка щонайменше на два роки з аналогічних причин. Спуск на воду нових есмінців з керованою ракетною зброєю, які забезпечують протиповітряну оборону, відстають від графіка на три роки.
Новий арсенал демократії
Оборонно-промислова база Китаю не позбавлена проблем. Вона спирається на величезні державні підприємства з заплутаними і розгалуженими організаційними структурами, які підривають ефективність, конкуренцію та інновації. Вона також страждає від значної корупції; наприкінці минулого року Пекін зняв з посад трьох високопоставлених чиновників оборонної промисловості в рамках чистки, очевидно, пов’язаної з корупцією в процесі оцінки тендерних пропозицій. Китай також страждає від деяких вразливих місць в ланцюжку поставок, особливо щодо двигунів, високоякісних мікросхем, інтегральних схем і виробничого обладнання. Повідомлення про затоплення китайського атомного підводного човна на верфі в Ухані на початку цього року свідчить про те, що Китаю ще потрібно пройти певний шлях у виробництві деяких складних систем. І хоча китайська армія велика і добре оснащена, вона не мала серйозного бойового досвіду з часів китайсько-в’єтнамської війни 1979 року. Але ці виклики не завадили китайській оборонно-промисловій базі випередити американську в деяких ключових сферах.
Тепер Сполученим Штатам необхідно скоротити цей розрив. Перший крок – визнати нагальність проблеми і масштабність необхідного рішення. Президентська ініціатива з відродження оборонно-промислової бази могла б досягти цього, надихнувшись історичними моделями, такими як «Рада з питань військового виробництва» Рузвельта, «Управління з питань мобілізації» Гаррі Трумена і «Рада з питань надзвичайної мобілізаційної готовності Рональда Рейгана». Замість того, щоб покладати на Міністерство оборони лише завдання закупівель і виробництва, новий орган повинен забезпечувати загальне керівництво, визначати пріоритети і здійснювати нагляд за політикою, планами і процедурами федеральних відомств, що беруть участь в оборонному виробництві. Така структура також допоможе інтегрувати Раду національної безпеки, Адміністративно-бюджетне управління, Державний департамент і Міністерство торгівлі, Конгрес, приватний сектор та інші організації, які відіграють важливу роль в оборонно-промисловій базі.
Вашингтон також повинен усунути кричущі недоліки своєї нинішньої оборонно-промислової системи. Міністерство оборони, включно з військовими відомствами, потребує швидшого, гнучкішого і менш ризикованого процесу укладання контрактів і закупівель. Для початку, він повинен скоротити терміни укладання контрактів і допомогти інноваційним компаніям швидко переходити від прототипів до [виконання] контрактів. Конгрес також має фінансувати багаторічні закупівлі ключових боєприпасів. Для вирішення проблеми нестачі робочої сили Пентагон повинен запропонувати оборонним компаніям фінансові стимули для підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників. Міністерство оборони і Конгрес також повинні більше інвестувати в середні школи, професійно-технічні училища, університети та інші навчальні заклади, які готують людей для роботи в оборонно-промисловому комплексі. І Сполучені Штати повинні відродити свій суднобудівний сектор. Відновлення довготривалих субсидій може збільшити інвестиції в комерційні верфі країни, модернізувати і розширити галузь, а також розвинути більш здібну і конкурентоспроможну робочу силу в цій галузі.
За рік до того, як японська атака на Перл-Харбор втягнула США у Другу світову війну, Рузвельт закликав країну «будувати зараз з усією можливою швидкістю кожну машину, кожен арсенал, кожну фабрику, які нам потрібні для виробництва наших оборонних матеріалів». Швидке переозброєння Китаю і триваючі війни в Україні та на Близькому Сході є ознаками того, що хмари згущуються. Щоб бути готовими до воєнного часу, Сполучені Штати повинні ще раз прислухатися до порад Рузвельта.