Суперечливі пропозиції, адресовані українським біженцям, можуть лише збочено утримати їх у вигнанні.
Україна, якій вже понад два з половиною роки доводиться боротися за своє виживання в нерівній боротьбі проти російської окупації, стикається не лише з безпековими, а й з екзистенційними демографічними викликами через втрату мільйонів її громадян внаслідок вимушеної міграції. Президент Володимир Зеленський неодноразово виступав за репатріацію українців з закордону; Очікується, що це відіграватиме ключову роль у відновленні економіки та зміцненні військового потенціалу країни.
Різні стимули, як з боку приймаючих країн, так і з боку самої України, могли б спонукати українців добровільно і масово повертатися додому. Однак їхня ефективність може бути зменшена через суперечливу інформаційну кампанію, яка виникає в українських та іноземних ЗМІ.
Каральні ініціативи
Заяви деяких українських офіційних осіб викликали занепокоєння. Наприклад, після закінчення війни може бути введена трирічна заборона на в’їзд для українських чоловіків, яка, ймовірно, стримає багатьох від повернення. Не менш руйнівними були неодноразові заяви про те, що Україна має намір покарати після повернення тих, хто незаконно покинув країну під час військової мобілізації. Такі загрози з боку держави стримуватимуть не лише окремих чоловіків, а й їхні родини та родичів — загалом мільйони українців.
Дійсно, значний список каральних ініціатив обговорюється в законодавчому органі і в суспільстві в цілому. Деякі пропозиції в умовах воєнного стану — наприклад, відмова від надання консульських та інших послуг чоловікам за кордоном або блокування їхніх банківських рахунків — видаються щонайменше дискусійними. Інші, можливо, є контрпродуктивними для успіху програм добровільної репатріації. Особливо це стосується обмежень або позбавлення громадянських прав чоловіків, які вчасно не повернулися в Україну для мобілізації.
Деякі ідеї, які висуваються, наприклад, заборона дітям чоловіків, які ухиляються від мобілізації, вступати до українських вищих навчальних закладів, межують з абсурдом. Підростаюче покоління навряд чи хоче бути заручником дій своїх батьків, а кількість тих, хто планує стати студентами в Україні, лише за рік зменшилася на третину – з 282 000 у 2023 році до 189 000 у 2024 році. Молоді українці переорієнтовуються на навчання в університетах інших країн.
Не менш шокуючим є заклик заборонити всім українським дітям виїжджати за кордон від війни. Вони мають залишатися під російськими бомбардуваннями та постійно стикатися зі смертю та стражданнями в Україні, бути готовими одного дня стати воїнами.
Катастрофічні наслідки
Можливо, емоційні заяви деяких представників громадянського суспільства в ЗМІ все ж таки можуть вважатися прийнятними. Але коли представники української влади агітують за фінансові санкції проти мільйонів своїх громадян, це неприпустимо.
Варто нагадати про заклики високопосадовців до приймаючих країн припинити будь-яку підтримку українських вимушених переселенців. Замість того, щоб призвести до значної репатріації, це лише посилило б соціально-економічні проблеми, з якими стикаються вигнанці в країнах перебування, що призвело б до того, що багато хто назавжди розірвав би зв’язки зі своєю батьківщиною. Дійсно, вже надійшли сотні тисяч заяв про відмову від громадянства України.
У контексті війни українській державі, звичайно, надзвичайно складно утримувати баланс між військовими потребами, запитами економіки та демократичного розвитку суспільства. Але найефективнішим засобом заохочення добровільної репатріації українських біженців є різноманітні та гнучкі стимули (переважно економічні), а не примус та погрози.
В іншому випадку слід очікувати не лише того, що українські вимушені переселенці залишаться на місці, а й того, що більше громадян покинуть Україну. За прогнозами Національного банку України, до кінця 2025 року країна втратить через еміграцію ще 700 тис. Враховуючи, що Україна очолює останній список країн світу з найвищою смертністю та найнижчим рівнем народжуваності, це матиме катастрофічні наслідки як для демографії, так і для робочої сили.
Держава має ухвалити стратегічне рішення з простого питання: чи потрібні їй мільйони своїх переселенців? Якщо це станеться, то потрібно зробити все можливе, щоб українські біженці масово поверталися додому без примусу.
На щастя, таку позицію поділяє і президент, який нещодавно висловив підтримку суто добровільному поверненню вимушених переселенців в Україну.
Автор: Тарас Ромащенко є запрошеним професором і старшим викладачем Білефельдського університету, а також науковим співробітником Дунайського університету в Кремсі. Він також є доцентом кафедри міжнародної економіки в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Україна.
Джерело: Social Europe, ЄС