Небезпека відновлення збройного конфлікту зростає…
Переключення міжнародної уваги на війну в Україні та конфлікт у секторі Газа створило геополітичний вакуум у Лівії. Цим вакуумом користуються місцеві політичні гравці та їхні регіональні і міжнародні союзники для розширення свого впливу. Одним з головних бенефіціарів цієї ситуації є генерал Халіфа Хафтар, який може вийти з нинішньої кризи як потенційний переможець. Метою цього офіцера і командувача Лівійської національної армії є взяття всієї країни під свій контроль і встановлення централізованого військового режиму, в якому його клан домінуватиме в економіці.
Після майже чотирьох років крихкої стабільності, що дорівнювала політичному застою, глибоко розділена країна знову опинилася перед кризою з ризиком відновлення збройного конфлікту. Після припинення вогню та формування уряду єдності в рамках Берлінського процесу 2020/2021 з’явилася надія на об’єднання державних інституцій, демократичні зміни та сталий мир. Однак ця надія швидко випарувалася після провалу виборів наприкінці 2021 року і появи паралельного уряду в Бенгазі в лютому 2022 року. Відтоді лише угода про розподіл влади між конкуруючими силами забезпечила фазу відносної стабільності. Однак Лівії не потрібна ще одна угода про розподіл влади між військовими злочинцями і корумпованими елітами. Натомість вона потребує підтримки демократичних змін через зміцнення громадянського суспільства, політичних партій і правозахисних організацій, а також конституційної держави, яка захищає права людини і свободу слова.
Військова експансія під керівництвом сина Хафтара в цьому стратегічно важливому регіоні – це не просто демонстрація сили.
Хоча Місії Організації Об’єднаних Націй у Лівії (МООНЛ) поки що не вдалося просунути виборчий процес і об’єднати країну, міжнародне співтовариство, схоже, поки що приймає цю крихку стабільність як менше з двох зол. Вже місяць військово-політичні події в Лівії вказують на появу нового порядку, в якому політичні правила гри визначаються генералом Хафтаром і його союзниками на сході Лівії. Такий розвиток подій послаблює Уряд національної єдності на чолі з прем’єр-міністром Абдулом Хамідом Дбейбахом у Тріполі. Йдеться насамперед про розподіл нафтових доходів країни і розширення свого впливу на всю країну.
Під приводом національної безпеки та захисту південного кордону від контрабанди і нелегальної міграції з сусідніх країн Національна армія на початку серпня рушила на південний захід, впритул до алжирсько-лівійського кордону, де розташоване одне з найбільших нафтових родовищ країни і де пролягають важливі контрабандні маршрути. Військова експансія під керівництвом сина Хафтара в цьому стратегічно важливому районі є не лише демонстрацією сили, але й серйозною загрозою для Дбейби і міжнародної спільноти. Мета Хафтара – підтвердити свої вимоги щодо більшої частки влади і ресурсів, а також отримати міжнародне визнання східного уряду, який повністю перебуває під його контролем.
Це не перший випадок, коли Хафтар і “Східна коаліція” намагаються здобути політичну та економічну владу за допомогою насильства. Спроба Хафтара у 2019 році захопити Тріполі за допомогою військової атаки провалилася завдяки військовій підтримці Туреччини. Спроба в лютому 2022 року замінити уряд Дбейби на уряд Фатхі Башаги через політичне рішення парламенту також провалилася. Тим не менш, нинішні геополітичні та внутрішньополітичні обставини, схоже, пропонують більш сприятливий час.
По-перше, за останні роки Хафтару і його клану вдалося ще більше розширити свою економічну і військову владу. На додаток до офіційного фінансування від центрального банку, схоже, існують і нелегальні джерела фінансування цих зусиль. Хафтар неофіційно отримує частку від видобутку нафти, яка контрабандою переправляється до сусідніх країн. Крім того, війська Хафтара контролюють шляхи міграції та золоті копальні на південному сході Лівії. Ці неофіційні доходи спрямовуються безпосередньо на розширення армії Хафтара і в державний “Лівійський фонд розвитку і реконструкції”, який очолює його син. Контролюючи прибуткові проекти з реконструкції Лівії, сім’я Хафтара забезпечує собі частку в прибутках та інвестиціях компаній. Окрім турецьких та єгипетських компаній, інтерес до відбудови Бенгазі проявляють також інвестори з Об’єднаних Арабських Еміратів.
Хафтар також продовжує отримувати підтримку від своїх регіональних і міжнародних союзників. Єгипет ризикував дипломатичною кризою з Дбейба, який вважає свій уряд єдиним офіційно визнаним, прийнявши 11 серпня Усаму Хаммада, голову східного лівійського уряду. Цей крок збігся з дипломатичним зближенням між Єгиптом і Туреччиною, головним прихильником західного уряду. Хоча Туреччина пообіцяла надати уряду Дбейби сучасні системи протиповітряної оборони і закликала до деескалації, вона навряд чи буде підтримувати уряд у Тріполі в тій же мірі, що і в 2019 році. Анкара не хоче ставити під загрозу зближення з Єгиптом.
Як важливий стратегічний союзник у Північній Африці та на південному кордоні з ЄС, Хафтар продовжує отримувати військову підтримку від Росії.
Як важливий стратегічний союзник у Північній Африці та на південному кордоні з ЄС, Хафтар продовжує отримувати військову підтримку від Росії, яка, своєю чергою, має геополітичні інтереси в Лівії. На початку 2024 року Росія заснувала панафриканський “Африканський корпус” з майже 45 000 солдатів для заміни “Групи Вагнера” і захисту російських інтересів у регіоні. На додаток до військового контролю над маршрутами контрабанди, він покликаний убезпечити економічні ресурси, такі як нафтові і газові родовища, а також золоті і алмазні шахти в Африці. Південна Лівія має слугувати важливою базою для корпусу. Такий тісний зв’язок з Росією може не лише посилити переговорну позицію Хафтара з його критиками, але й суттєво обмежити можливості Європи діяти в Африці в найближчі десятиліття, особливо в тому, що стосується втечі та міграції.
Внутрішньополітичні події, схоже, дедалі більше розвиваються на користь Хафтара. 8 серпня близький союзник Дбейба програв вибори на посаду голови Вищої державної ради, яка є другою палатою парламенту Лівії. Його замінив Аль-Мешрі, який має хороші зв’язки з парламентом на сході країни. Невдовзі після цього Агіла Салех, спікер парламенту, прийняла суперечливу резолюцію про припинення повноважень Президентської ради під керівництвом аль-Манфі та уряду єдності Дбейби. Цим рішенням Салех перебрав на себе відповідальність Президентської ради як головнокомандувач збройними силами на заході Лівії. Це рішення досі не виконане і оскаржується Дбейбою та аль-Манфі як незаконне.
Боротьба за ключові посади в лівійській державі досягла свого апогею, коли Президентська рада наказала звільнити Аль-Седікал-Кебір, впливового керівника центрального банку. Як наслідок, видобуток на кількох нафтових родовищах було зупинено як засіб тиску проти цього рішення. Відтоді видобуток і експорт нафти різко впали, а соціально-економічна криза для лівійців поглибилася. Крім того, конфлікт навколо нового губернатора призвів до дефіциту ліквідності в банках. Все це посилило тиск на уряд Дбейби, який не зміг суттєво покращити умови життя населення з моменту свого заснування у 2021 році. Натомість Дбейба перерозподілив державні ресурси через кумівство та корупцію на користь свого клану та трипільської еліти, щоб утримати своє становище при владі.
Міжнародні зусилля ООН, американських та європейських дипломатів, спрямовані на деескалацію ситуації та досягнення домовленостей між сторонами конфлікту, поки що виглядають безуспішними. Одне лише неодноразове перенесення зустрічі під егідою ООН з метою припинення кризи центрального банку свідчить про те, що обидві сторони конфлікту тягнуть час, поки не буде досягнуто задовільної угоди про розподіл влади. Навіть якщо зараз немає широкомасштабних військових зіткнень, Хафтар може реалізувати свої погрози, в той час як уряд єдності і Президентська рада все більше слабшають без міцної міжнародної підтримки.
Якщо Хафтар прийде до влади, він розправиться з критиками, як і його союзники в Єгипті та Росії.
Якщо Хафтар прийде до влади, він, як і його союзники в Єгипті та Росії, розправиться з критиками. Amnesty International та Human Rights Watch роками попереджали про дедалі жорстокіші репресії проти членів опозиції та громадянського суспільства і критикували відсутність відповідальності за воєнні злочини в країні. Таким чином, прихід Хафтара до влади стане серйозною загрозою для миру і прав людини в Лівії і може підірвати зусилля Європи, спрямовані на досягнення стабільності в регіоні.
Німецька та європейська політика в Лівії наразі є лише реактивною і не має довгострокової стратегії. Беззастережна підтримка уряду Дбейби є проблематичною. Нинішню кризу слід використати для тиску на уряд єдності і блокуючих акторів з метою якнайшвидшої організації виборів – як передумови для подальшої підтримки і визнання. На додаток до дипломатичних зусиль, Німеччина та ЄС повинні чітко дати зрозуміти, що насильницьке захоплення влади Хафтаром та його союзниками матиме серйозні наслідки. План стримування має включати цільові економічні санкції проти відповідальних осіб і судові процеси проти воєнних злочинців.
Автор: Салам Саїд є директором лівійського представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта. Її дослідження зосереджені на арабській економіці, соціально-економічному розвитку в регіоні Близького Сходу та Північної Африки та політичній економії Сирії.
Джерело: IPG–Journal, ЄС