Нерівність зменшується по всій Європі. Але зворотна реакція, спричинена фіскальною “дисципліною” та “конкурентоспроможністю”, може змінити цю ситуацію на протилежну.
Нерівність у доходах в Європейському Союзі досить складно визначити. Оскільки ЄС є багатонаціональним утворенням з 27 країнами-членами, його розподіл по всьому ЄС залежить від відмінностей між національними економіками, які розвиваються по-різному, а також всередині них. Щоб правильно виміряти його, потрібна єдина загальноєвропейська вибірка.
Як показник нерівності, квінтильний коефіцієнт (S80/S20) ділить дохід найбагатшої п’ятої частини населення на дохід найбіднішої. Найкращі статистичні дані для цього в ЄС походять з Опитування про доходи та умови життя (EU-SILC). Воно базується на національних опитуваннях, що охоплюють тисячі домогосподарств.
Багато найбагатших домогосподарств у бідних країнах належатимуть до 20 відсотків найбагатших у ЄС, і навпаки для найбідніших. Отже, другий найкращий показник нерівності на рівні ЄС, використовуючи дані EU-SILC за 2023 рік, – це взяти 135 (27×5) національних квінтилів, побудувавши найбагатший і найбідніший квінтилі ЄС з верхнього і нижнього національних квінтилів.
Ще одним ускладненням є те, що розриви між країнами-членами є меншими, коли національні доходи порівнюються за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Це пов’язано з тим, що однаковий номінальний дохід в євро, з урахуванням обмінного курсу інших валют, призводить до вищого реального доходу в бідніших країнах, зважаючи на нижчі ціни.
На Рисунку 1 показано розраховане таким чином співвідношення S80/S20 по всьому ЄС за паритетом купівельної спроможності, а також за обмінним курсом євро, причому перший показник демонструє меншу нерівність. Найнижча лінія на Рисунку 1 показує значення, отримане Євростатом. Це, навпаки, недооцінює співвідношення S80/S20, оскільки воно розраховується як середньозважена величина національних коефіцієнтів і, таким чином, повністю ігнорує розбіжності в доходах між країнами. Його відносно стабільне значення (близько п’яти) відображає той факт, що в середньому розподіл доходів у країнах-членах ЄС не зазнав значних змін за останні 20 років.
Рисунок 1: Нерівність у всьому ЄС 2005-23 (співвідношення S80/S20)
Джерело: Євростат та розрахунки автора
Зменшення нерівності
Загальноєвропейське співвідношення S80/S20 значно знизилося після розширення на схід 20 років тому (з другим раундом у 2007 році, коли до нього приєдналися Болгарія та Румунія). Це зближення було зумовлене насамперед вищим зростанням бідніших держав-членів Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Виміряна за паритетом купівельної спроможності, ця крива тепер сходиться до (спотвореного) значення Євростату, що означає, що клас дедалі більше переважає над країною як основна причина позиції домогосподарств у піраміді доходів ЄС.
Останніми роками нерівність у всьому ЄС продовжує зменшуватися, незважаючи на різні кризи, з якими стикається Європа, такі як пандемія та війна в Україні, з подальшою інфляцією та енергетичною кризою. Навіть ослаблене співвідношення S80/S20 від Євростату показує, що в ці кризові часи нерівність у більшості країн зменшилася. Те ж саме можна сказати і про бідність (тут не показано).
У 2022 році, як показав мій останній аналіз, конвергенція між державами-членами покращилася, оскільки як бідніші периферії, на півдні, так і на сході ЄС, виграли від вищого зростання, ніж багатий північний захід. Ця тенденція сильно збереглася і у 2023 році.
На рисунку 2 представлені національні темпи зростання валового внутрішнього продукту на душу населення в період з 2022 по 2023 роки, впорядковані за ВВП на душу населення в 2014 році, при цьому найбагатша країна (Люксембург) знаходиться на вершині, а найбідніша (Болгарія) – внизу. Червона пунктирна лінія тренду показує (за винятком деяких викидів), що чим біднішою історично була країна, тим сильнішим було її зростання у 2023 році.
Це відносне надолуження згаяного є майже ідеальним прикладом того, що економісти називають «бета-конвергенцією». Це не обов’язково означає зменшення абсолютної нерівності доходів («сигма-конвергенція» або зменшення стандартного відхилення у ВВП на душу населення). Тим не менш, ця загальна конвергенція вказує на те, що щедра реакція ЄС під час «полікризи» призвела до набагато сприятливіших результатів, ніж жахлива політика жорсткої економії, яку проводили після фінансової кризи 2008-2010 років.
Рисунок 2: зростання ВВП на одну особу у 2023 році
Джерело: Євростат та розрахунки автора; країн за рівнем ВВП/особа у 2014 році
Висока інфляція
Однак у цій обнадійливій картині є вада. Потужне зростання в Центральній та Східній Європі супроводжується високою інфляцією з початку війни в Україні. У той час як сукупна інфляція двох років 2022 та 2023 років становила 16 відсотків для всього ЄС, більшість країн ЦСЄ постраждали від загальної кількості значно вищих за 20 відсотків (рисунок 3).
Рисунок 3: Інфляція (HICP) 2022+2023 (%)
Джерело: Євростат та розрахунки автора
Однак вища інфляція (та/або підвищення курсу валюти в країнах-членах, які ще не перейшли на євро) є неминучим виміром наздоганяючого зростання. В іншому випадку доходи тих, хто працює в секторі, що не підлягає торгівлі, таких як перукарі або вчителі, ніколи не піднімуться до рівня багатших країн.
Розбіжність між доходами за паритетом купівельної спроможності та обмінними курсами в основному пов’язана з нижчими цінами на послуги (і оренду) у бідніших країнах. Це буде зникати в процесі надолуження згаяного, оскільки ціни на ці послуги зростають швидше, ніж у багатших частинах ЄС («ефект Баласси-Самуельсона»).
Під час кризи єврозони країни, які страждають від паніки через суверенний борг, такі як Греція, були звинувачені в нестійкій інфляції, що підриває їх міжнародну «конкурентоспроможність». Заходи жорсткої економії були введені для того, щоб викликати «внутрішню девальвацію» (в контексті спільної валюти) через зниження заробітної плати, оскільки витрати на одиницю робочої сили вважалися занадто високими.
Чи зіткнулася ЦСЄ з подібною кризою? Як і у випадку з інфляцією в цілому, питомі витрати на робочу силу там зростають набагато сильніше, ніж деінде в ЄС. Але в більшості країн ЦСЄ сальдо рахунку поточних операцій та державний борг поки що навряд чи дають підстави для занепокоєння.
Прогресивна політика
Як показала трендова лінія Євростату на рисунку 1, у 2023 році (як і у 2022 році) нерівність доходів у державах-членах зменшилася, при цьому співвідношення S80/S20 знизилося в середньому з 5,2 у 2018 році до 4,7 пізніше. Рівень бідності також незначно знизився з 16,8 відсотка у 2021 році до 16,2 відсотка у 2023 році.
Картина стає дещо похмурішою, якщо ми подивимося на матеріальні нестатки — відсутність задоволення різних базових потреб — які зросли з 7,2 відсотка у 2021 році до 9,1 відсотка у 2023 році. В умовах високої інфляції навіть покращені номінальні доходи можуть не забезпечити прийнятних умов життя.
Тим не менш, нещодавнє зниження нерівності показує, що прогресивна політика може змінити ситуацію. Усередині країн підтримка доходів, цільові субсидії та експансіоністська фіскальна політика утримують безробіття на низькому рівні та підтримують стійкий попит, економічне зростання та заробітну плату. На рівні ЄС великий проект NextGenerationEU порвався з упередженням жорсткої економії, яке формувало європейську економічну політику протягом десятиліть.
Проте на обох рівнях, національному та європейському, загрожує зворотна реакція. ЄС знову зосереджується на розпливчастій концепції конкурентоспроможності і може знову наразити національні бюджети на примхи нестабільних ринків капіталу та жадібних спекулянтів. У деяких країнах-членах, таких як Німеччина, відроджуються старі наративи про те, що держава загального добробуту загрожує зростанню та конкурентоспроможності. Відновлення уваги до фіскальної «дисципліни» перешкоджатиме інвестиціям, необхідним для запобігання катастрофічним змінам клімату та забезпечення сталого добробуту та соціальної згуртованості.
Автор: Міхаель Даудерштадт – позаштатний консультант і письменник. До 2013 року був директором відділу економічної та соціальної політики Фонду Фрідріха Еберта.
Джерело: Social Europe, ЄС