Заклики Пекіна до переговорів між Києвом і РФ набули нового значення після Курської операції. Якщо китайський інтерес сильний, то може привести до мирних переговорів

Несподівано тривале і глибоке вторгнення України на територію Росії з 6 серпня 2024 року змінило дискусію про російсько-українську війну. Найважливіший геополітичний ефект, який потенційно можуть спричинити неординарні дії України, — це зміна ролі у розв’язанні конфлікту країн, офіційно нейтральних у війні, насамперед Китаю. Тоді як Захід підтримував і підтримуватиме Україну незалежно від Курської операції та її результатів, продовження української окупації законної російської території привносить новий вимір у незахідний підхід до війни.

Якщо український наступ не буде швидко і повністю відбито Москвою, українські переговорні позиції та важелі впливу в гіпотетичних переговорах зміняться. Досі у спілкуванні з Москвою та різними іноземними партнерами Київ спирався на моральні, нормативні та правові аргументи, що посилалися на підвалини світового порядку, який з 1945 року сформувався. Проте тепер, крім досягнення справедливого миру через послідовне втілення міжнародного права, стала теоретично можливою і проста угода «земля за землю» між Росією та Україною.

Якими були українсько-російські переговори досі

Військово-політична констеляція до Курської операцій неодноразово призводила до невигідних для Києва переговорних форматів у різних двосторонніх і багатосторонніх контекстах. Мінські домовленості 2014 (Мінськ I) і 2015 (Мінськ II) років і наступні переговори відбувались під девізом «суверенітет в обмін на мир». Мінські угоди передбачали, що Київ міг би і досягти миру для України та відновити контроль над окупованими частинами Донбасу. Однак це було б можливим лише в тому разі, якби Київ дозволив місцевим колаборантам Москви на сході України стати легітимними акторами в українському політикумі.

Десять років тому інструментом Кремля для реалізації цього неоколоніального плану були псевдовибори в ОРДЛО. Згідно з Мінськими угодами, Київ мав провести місцеві та регіональні вибори на території, що де-факто перебуває під контролем Москви. Такий процес голосування маніпулювався б Кремлем приблизно так само, як і «вибори» в Росії. Суверенітет України був би обмежений колаборантами, які діяли б як агенти Москви в Києві та на Донбасі. Анексований Крим у будь-якому разі був повністю виключений з Мінських переговорів.

Стамбульські ж переговори 2022 року відбувались під девізом «безпека взамін не мир». Це означало, що Росія була готова припинити свою «спеціальну воєнну операцію» в обмін на значне скорочення військового потенціалу та міжнародної включеності України. Очевидним наміром Кремля було фундаментальне послаблення національної безпеки української держави. Україна стала б або другою повоєнною Фінляндією, або державою-сателітом на кшталт «народних республік» радянського блоку, що зробило б її легкою здобиччю для нового російського вторгнення в пізніший час. Провал Стамбульських переговорів призвів до того, що у вересні 2022 року Росія незаконно анексувала ще чотири південно-східні області України.

На наступному етапі Росія перейшла до ще більш нігілістичної стратегії «земля в обмін на мир» щодо України. Згідно з пропозицією Кремля, Україна мала б не тільки обмежити свій суверенітет, а й погодитися на анексію Росією окупованих українських територій. Крім того, Кремль зажадав від Києва передати під контроль Москви не окуповані частини чотирьох анексованих Росією українських областей — Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської. Кремль офіційно і неофіційно попередив, що альтернативою цій пропозиції є продовження геноцидальної війни до повного знищення України — зі зброєю масового ураження або без неї.

Мінськ III, що наближається

Ці російські підходи постійно пропагувалися Кремлем у різних міжнародних ЗМІ, форумах і організаціях протягом останніх 10 років. Унаслідок чого частину з них було імпліцитно або експліцитно підхоплено багатьма третіми гравцями. Прихильники російського правового та нормативного нігілізму щодо України варіюються від західних пацифістських груп і самопроголошених «реалістів» до європейських радикальних правих партій і багатьох урядів країн так званого Глобального Півдня.

З кожним роком, з яким російська окупація українських територій з 2014 року триває та розширюється, ідея відмови України від частини своєї території та/або незалежності стає дедалі популярнішою. Поступки, які Молдова, Грузія та Україна зробили Росії в минулому, не привели, щоправда, ні до відновлення контролю над своїми державними територіями, ні до миру в Європі. Проте сьогодні багато, якщо не більшість, західних і незахідних політичних та інтелектуальних еліт розглядають територіальні та зовнішньополітичні поступки України як спосіб припинити війну та створити міцний мир.

нещодавно домоглася певних військових успіхів на сході України, на горизонті замаячила угода Мінськ ІІІ з новими обмеженнями цілісності та незалежності України. Це відбувалося на тлі міжнародного ігнорування, що триває, минулого російського ірредентизму та наївності щодо майбутнього російського імперіалізму. Більшість спостерігачів вважають, що вкидання в пащу російського крокодила ще одного клаптика землі – після Придністров’я, Абхазії, «Південної Осетії», Криму, Донецька, Луганська, Запоріжжя та Херсона — нарешті наситить незрозумілу рептилію.

Нове сприйняття війни

З 6 серпня Київ намагається змінити цю рамку, створюючи нові факти на місцях. Україна хоче відійти від сумнівних угод «суверенітет/безпека/земля в обмін на мир» і перейти до більш інтуїтивної та справедливої угоди «земля в обмін на землю». Згідно з цією ідеєю, Україна готова повернути свої завойовані російські території в обмін на те, що Росія відмовиться від українських територій, які вона окупувала з 2014 року.

Це ставить Путіна у складне становище: з одного боку, триваюча втрата Росією контролю над своєю легітимною територією є ганьбою для Кремля. З іншого боку, анексовані східні та південні українські території офіційно є частиною російської держави відповідно до конституційних поправок, які було внесено у 2014 і 2022 роках.

Для російської еліти та населення, однак, відновлення повного московського контролю над законною російською територією вочевидь важливіше, ніж продовження окупації насильно набутих земель, які майже весь інший світ вважає українськими. Інтеграція анексованих територій у російську державу та російську економіку також потребує великих витрат і залишатиметься такою в майбутньому. Незаконні анексії українських територій будуть і далі перешкоджати розвитку Росії, виснажуючи ресурси та увічнюючи західні санкції.

Незахідний фактор

Нова українська стратегія може відкрити ширші можливості для впливу не тільки для «голубів» у російському керівництві, а й для партнерів Росії на міжнародній арені, які не є войовничими, — насамперед для Китаю. Помірковані сили в російському уряді та незахідні країни, зацікавлені у припиненні війни, тепер можуть стверджувати, що російські анексії в Україні мають бути скасовані в обмін на відновлення територіальної цілісності Росії. Що довше Україна зможе утримувати завойовані території Росії, то більший тиск чинитиметься на Путіна з метою повернути їх під контроль Москви — якщо не військовими, то дипломатичними засобами.

вторгнення за допомогою звичайної зброї, вона може спробувати зробити це, щоправда, і за допомогою ядерної або іншої зброї масового знищення. Однак такий розвиток подій спричинить резонанс у всій міжнародній спільноті та кардинально змінить вимір російської війни. Результат «спеціальної воєнної операції» став би непередбачуваним не тільки для України, а й для Росії. Навіть такі партнери Росії, як Китай та Індія, змінять свою позицію перед обличчям Москви, яка непередбачувано загострює міжнародну напругу, що може обернутися катастрофою для російської економіки.

Як продовження приниження Кремля українською окупацією російських територій, так і ядерна ескалація — ризиковані для російського режиму. Обидва сценарії також можуть бути сприйняті як небажані в Пекіні та інших незахідних столицях. Що довше Україна зможе продовжити своє захоплення російської території, то більше дипломатичне рішення «земля за землю» ставатиме кращим не тільки для частини російської еліти, а й для ключових іноземних урядів. Щодо останніх головним питанням буде не стільки позиція Заходу, скільки незахідних країн, які офіційно нейтральні у війні, насамперед — Китаю.

Висновки

За останні два з половиною роки низка нейтральних країн висловилася за негайні й беззастережні переговори між Москвою та Києвом. Досі ці пропозиції передбачали більш-менш далекосяжне задоволення Україною російських територіальних і політичних апетитів. З початку серпня цього року захоплення Україною російської території створило основу для укладення транзакційної мирної угоди між двома державами. Тепер «питання на мільйон доларів» полягає в тому, чи відреагують на цю нову ситуацію офіційно миролюбні незахідні країни, насамперед Китай, які офіційно миролюбні і закликають до переговорів, і якщо так, то як.

Щоправда, Володимир Путін та інші представники російського режиму ясно дали зрозуміти, що вторгнення України в Росію зробило переговори неможливими. Така зміна в десятирічній публічній підтримці Кремлем російсько-українських мирних переговорів не дивна. У нинішній ситуації припинення вогню більше не означає капітуляцію України під виглядом «дипломатичного вирішення» конфлікту. Сьогодні переговори між Росією та Україною дійсно мали б сенс, оскільки обом країнам є що виграти і є що втратити. Однак це означає, що мирні переговори втратили свій резон для Кремля як інструмент мирного поневолення України. Поки що Москва готова закінчити війну тільки військовою або дипломатичною перемогою над Україною, а не рішенням, прийнятним для обох сторін.

Однак Росія сильно залежить від іноземної підтримки, як економічної, так і технологічної. Деякі з найважливіших політичних і економічних союзників Росії, як-от Північна Корея, Іран або Сирія, щоправда, зацікавлені в перемозі Росії, якщо не в продовженні війни як такої. Інші країни, більш-менш дружні до Росії, як-от Китай, Індія чи Бразилія, можуть мати внутрішні та зовнішньополітичні інтереси, що виступають за швидкий, а не пізній мир. Найближчі тижні покажуть, наскільки сильні ці інтереси і чи захочуть Пекін та/або інші столиці скористатися можливістю, змусити Москву сісти в нових умовах за стіл переговорів.

Андреас Умланд