Харизматичність, політична впливовість і фінансово-економічна незалежність Євгенія Прігожина зумовили той факт, що більшість оглядачів у світових мас-медіа розглядали заколот Є.Прігожина та приватної військової компанії «Вагнер», що тривав, фактично, одну добу (23-24.06.2023 р.), виключно в контексті внутрішньополітичної боротьби за владу та ресурси в рф між різними кланами й угрупованнями. Натомість, певна частина західних військових аналітиків і політологів була приголомшена тим фактом, що протягом однієї доби колоні заколотників вдалося майже безперешкодно пройти відстань від ростовської області рф (на півдні країни) до адміністративного кордону московської області.

Успішний марш, його Групи Вагнера, на столицю рф (який було зупинено не силовими діями путінського режиму, а переговорами Є.Прігожина з посередниками) наочно показав усю нікчемність російської диктатури. На великих просторах ядерної держави, не знайшлося ні армійських підрозділів, ні загонів спецслужб, які рішуче зупинили просування вагнерівців на кремль, натомість значна частина пересічних громадян рф охоче й радісно вітала рух колони.

На жаль, що після цих подій, колективний Захід й надалі продовжував відверто боятися в.путіна та встановлених ним «червоних ліній».

Через рік – у серпні 2024 р. – підрозділи української армії, рятуючи від російського наступу дві північні області України (Харківську та Сумську), впродовж тижня боїв, пройшли державний кордон і взяли під контроль близько 1 тис. км² території курської області рф (стільки ж, скільки російські війська окупували українських теренів упродовж 2024 р., маючи значну перевагу в артилерійських снарядах і тотальну перевагу в керованих авіабомбах).

Реакція з боку профільних відомств рф (прикордонні війська, територіальна оборона, міністерство з надзвичайних ситуацій, міністерство соціальної політики, місцеві органи влади) засвідчили повну неспроможність автократичної та наскрізь корумпованої путінської системи, адекватно та своєчасно реагувати на серйозні поточні загрози.

Найбільш наглядна цілковита відсутність евакуаційних алгоритмів і наявних можливостей, як у місцевої, так і у федеральної влади, стала справжнім шоком для громадян, які мешкають у курській області.

Залишені владою на самоті, мешканці курщини почули від неї лише обіцянку отримати фінансову допомогу, і ту пізніше, в жалюгідному обсязі 10 тис. рублів (близько $72). Було анонсовано дозвіл банків на тимчасове призупинення виплат мешканцями області по іпотеці та кредитах. На цьому піклування російської «еліти» про її вірнопідданих-рабів (адже політику в.путіна підтримує 80% громадян) обмежилося.

На жаль, віра росіян у «доброго та мудрого царя в кремлі» поки що є непохитною, проте, на його «бояр» (тобто, урядовців і чиновників) мешканці курщини та інших регіонів вже почали обурюватись.

У свою чергу, російські військові, яких кинули випхати українські підрозділи назад – до лінії державного кордону, (в рамках війни росії проти України), швидко з’ясували, що виплата коштів, за цю роботу, набагато менша від тих, які отримують російські військові, котрі ведуть наступ на Донбасі (так само – в рамках війни росії проти України).

І тут кремлівські ставленики заощадили. Де-юре, перші беруть участь у «контртерористичній операції» на теренах брянської, курської та воронезької областей рф, а другі – в «спеціальній воєнній операції» проти «неофашистів» у сусідній державі. А може, де-факто, у путіна вже немає такої кількості фінансових резервів і надходжень, аби покрити всі поточні витрати на війну.

Нещодавно кремль у рамках поповнення лав російської армії зробив гучні заяви, які наголошували на економічно стимульованих найманцях із депресивних та відсталих регіонів. А оскільки мобілізація населення (навіть у її частковому варіанті) провалилася, інтенсифікація цього процесу, безпосередньо загрожує стабільності в державі й особисто диктатору в.путіну.

Яскраво видно, що господарі кремля твердо пообіцяли російському народові, що, попри активні дії Збройних Сил України на території рф, наступ російських військ у Донецькій, Харківській і Сумській областях сусідньої держави буде подовжено та посилено. А це прямо вказує, що для російської правлячої групи, головними цілями є не гарантування безпеки громадян і забезпечення високого рівня життя, а захоплення чужих територій, знищення чужого населення та продовження політики протистояння із Заходом, як головної передумови збереження влади в.путіна.

А несподіваний для багатьох політиків на Заході, успішний опір українського народу, тривалістю більше двох років, у цілому та нинішній похід українських підрозділів у курську область, засвідчили таки слабкість «енергетичної наддержави з ядерним арсеналом і другою армією у світі».

А для того, щоб Україна та її Збройні сили наблизили завершення війни в Східній Європі та прискорили демонтаж путінської диктатури, державам Заходу варто дозволити застосування своїх озброєнь по всій території рф без жодних обмежень!

І ще, прискорити та збільшити поставки зброї, військової техніки та боєприпасів для потреб української армії.

Слава Україні!