Дарвін роками боявся катаклізму, який спричинить публікація його книги. У США один опонент нависав над іншими.
У липні 1860 року читачі “Атлантичного щомісячника” зіткнулися, багато хто вперше, з теорією природного відбору Чарльза Дарвіна. “Дарвін про походження видів”, перше з трьох есе гарвардського ботаніка Аси Грея про книгу Дарвіна 1859 року, викликало потік листів у відповідь, деякі були заінтриговані, інші скандальні. Емілі Дікінсон, здається, запам’ятала досвід читання Грея настільки, що згадувала про нього десятиліття потому. Через сто п’ятдесят років після публікації його есе різко зросла кількість читачів на цьому сайті.
Грей, науковець і натураліст, прийняв позу читача, якого ідея Дарвіна поставила в незручне становище. “Більшість людей приваблюють новинки, нас же вони просто дратують, – розпочинав він своє есе. “Ми чіпляємося за давно прийняту теорію, так само, як чіпляємося за старий костюм… Нові поняття і нові стилі викликають у нас тривогу”.
Це була хитрість. Грей був одним з небагатьох довірених осіб, для яких Дарвін заздалегідь виклав ідею природного відбору, і він надав Дарвіну ключові дослідження про розповсюдження рослин. Дарвін роками боявся катаклізму, який спричинить публікація “Походження”, і в Сполучених Штатах один опонент вивищувався над іншими: Луїс Агассіс.
На той час найвидатніший вчений Америки, зоолог швейцарського походження обмінювався теоріями з Ральфом Волдо Емерсоном; Генрі Девід Торо надіслав йому зразок черепахи з Волденського ставка; Олівер Венделл Холмс рапсодизував про нього в цьому журналі. Агассіс, колега Грея по Гарварду, був хітом на лекціях, де він виступав з популістською версією науки, яка дратувала Грея, що утверджував себе як точний емпірик. (Грей іронізував у листі до Дарвіна, що стаття Агассіса в “Атлантік” про льодовики “не напружить ваш мозок”). Агассіс пропагував віру в те, що Бог створив види в їхніх точних географічних та ієрархічних місцях, де вони залишаються незмінними. Ця антиеволюціоністська концепція врешті-решт зруйнувала його спадщину, але в 1860 році він був значною фігурою, здатною розтоптати дарвінізм, щойно він досягне Америки.
Грей недовго тримався в “Атлантиці”, прикидаючись, що не хоче писати. До кінця своєї першої статті він подолав свої побоювання щодо природного відбору. У другій, як зазначає біограф Крістоф Ірмшер, він почав використовувати аргументи свого колеги-професора проти нього самого. Агассіс – “наш великий зоолог”, – принюхувався Грей, – помітив, що ранні види містили комбіновані характеристики, які знову з’являлися окремо у наступних тварин. Він назвав їх “пророчими типами”. Наприклад, вимерлі “рептилоподібні риби” пророкували як про звичайних риб, так і про рептилій. Грей дивувався вголос: “Хіба природний відбір не пояснює спостереження Агассіса набагато краще, ніж його власні безпідставні припущення?”. “Якщо це справжні пророцтва, – продовжує Грей, – то не варто дивуватися, що ті, хто прочитав їх у книзі Агассіса, прочитають їхнє виконання в книзі Дарвіна”.
Після публікації “Походження” Дарвін подарував примірник Агассісу разом із запискою, в якій запевняв, що не надсилав книгу як провокацію. Агассіс, схоже, був надто вражений, щоб дочитати її до кінця; незважаючи на його обурені маргіналії (“це справді жахливо”), вважається, що він припинив читання на півдорозі. Втім, він вже достатньо натерпівся від природного відбору, і вважав, що спіймав його в халепу. “Якщо види взагалі не існують”, – таким він бачив підсумок теорії Дарвіна, – то “як вони можуть змінюватися? І якщо існують лише окремі особини, – продовжував він у критиці, процитованій Греєм, – як відмінності, які можна спостерігати між ними, можуть довести мінливість видів?”.
“Геніальна дилема”, – визнав Грей, перш ніж обернути її проти свого опонента. Агассіс стверджував, що види – це “категорії думки”, встановлені Богом. Навіть якби це було правдою, відповідав Грей, це навряд чи завадило б цим категоріям змінюватися – Божі думки, ймовірно, можуть охоплювати всілякі зміни і множинність. І що ж, власне, являли собою ці “категорії думки”, які пропонував Агассіс? “Містер Дарвін натякнув би, що конкретна філософія класифікації, на якій ґрунтується весь цей аргумент, є такою ж суто гіпотетичною і малоприйнятною, як і його власна доктрина”, – писав Грей.
Іншими словами, Грей припустив, що бачення Агассіса про божественно сегментований всесвіт було нічим іншим, як метафізичною здогадкою; він, більшою чи меншою мірою, вигадував речі. На противагу цьому Грей представив працю “Про походження видів”, яка була всебічно досліджена і ретельно аргументована. Агассіс, дойен американської науки, раптом виявився не просто непереконливим, але й ненауковим.
Агассіс міг лише повторювати свої переконання, більш наполегливо, але менш переконливо. Він втратив союзників у Кембриджі та здобув критиків у наукових організаціях. Дарвінізм поширювався серед його студентів. У 1864 році Агассіс і Грей обмінялися словами в поїзді; Грей, як заявив Агассіс, був “не джентльменом!”. Ходили чутки, що один з них викликав іншого на дуель. Врешті-решт Агассіс вирушив у дослідницьку подорож до Бразилії. “Друзям Агассіса було зрозуміло, – писав Луї Менанд у “Метафізичному клубі”, – що для нього справді було б непогано виїхати з міста”.
В есеях Грея причаїлася друга лінія атаки, можливо, більш фатальна з нашої точки зору. Агассіс вважав, що раси були створені окремо, є такими ж незмінними, як і види тварин, і були складені Богом з білими людьми на вершині. Хоча він виступав проти рабства, його праці “надавали наукового авторитету тим, хто був налаштований захищати рабовласницький лад”, – зазначає біограф Дарвіна Джанет Браун. Грей, який, як і Дарвін, виступав проти рабства, зробив постріл у бік псевдонаукового расизму Агассіса. “Перший же крок назад робить негра і хоттентота нашими кровними родичами, – писав Грей про розгалуженість людського роду, яку передбачає теорія походження Дарвіна. “Не те, щоб розум або Святе Письмо заперечували проти цього, хоча гордість може”. Якщо людина походить від спільного походження, виводить Грей, то, можливо, певний зоолог і чорношкірі люди, які його відштовхували, були пов’язані між собою тісніше, ніж зоолог вважав за краще вірити. Можна уявити, як Грей писав рядок про “гордість”, маючи на увазі жахливу реакцію Агассіса на нього.
Опір Агассіса еволюції підірвав його репутацію ще за життя, але його расизм прирік її на загибель посмертно. Його ім’я було вилучено зі шкіл та природних пам’яток; швейцарські міста зіткнулися із закликом перейменувати гору Агассіжорн. Але в 1860 році все це було в майбутньому. Зміна редакційного керівництва The Atlantic Monthly невдовзі після публікації есеїв Грея прихильно поставилася до Агассіса; він часто дописував до журналу до глибокої старості. Аса Грей, переможець у боротьбі за американську рецепцію дарвінізму, а в певному сенсі і за майбутнє американської науки, більше ніколи не з’являвся на цих сторінках.
Автор: Еван МакМеррі – старший редактор The Atlantic, де він відповідає за аудиторію.
Джерело: The Atlantic, США