Настав час змусити надбагатіїв платити справедливі податки. Для цього вже є необхідні інструменти.
Лише трьом тисячам людей у світі належать багатства на суму $14,4 трильйона. Це еквівалентно 13 відсоткам світового ВВП. Тим часом у 1993 році світові мільярдери контролювали менше 3 відсотків світового ВВП. Відтоді темпи зростання їхнього багатства і політичного впливу прискорилися.
Якою б не була їхня країна, у світових надбагатіїв є дві разючі подібності. По-перше, майже всі вони – чоловіки. По-друге, зазвичай вони платять набагато менше податків (у вигляді частки від своїх доходів), ніж наймані ними співробітники і середній клас загалом. Концентрація багатства – це глобальна проблема, яка викликає настільки серйозне занепокоєння, що в липні «Велика двадцятка» (група найбільших розвинених країн світу та країн, що розвиваються) офіційно взялася за її вирішення.
За підсумками конференції в Ріо-де-Жанейро, що відбулася 25-26 липня, міністри фінансів «Великої двадцятки» затвердили фінальну декларацію, в якій, зокрема, йдеться:
«Важливо, щоб усі платники податків, включно з фізичними особами з надвисоким рівнем чистого багатства, виплачували справедливу частку податків. Агресивне ухилення від сплати податків фізичними особами з надвисоким рівнем багатства може порушити справедливість податкових систем… Проведення ефективної, справедливої та прогресивної податкової політики залишається важким завданням, впоратися з яким могли б допомогти міжнародна податкова співпраця та цільові реформи».
Податкова рівність лежить в основі демократії. Без достатніх податкових доходів уряди не можуть гарантувати надання адекватних послуг, включно з освітою, охороною здоров’я та соцзахистом, і вони не можуть реагувати на набагато серйозніші проблеми, наприклад, кліматичну кризу (яка вже почала дестабілізувати багато країн у світі). Бездіяльність на цих напрямках призводить до сумних наслідків, тому найбагатші люди повинні виплачувати справедливо належну частку податків – це імператив.
Фактичні ставки податків у мільярдерів нижчі, ніж у середнього класу
«Декларація Ріо» стала важливою віхою. Уперше з моменту створення «Великої двадцятки» 1999 року всі її члени погодилися, що методи оподаткування надбагатіїв треба скоригувати, і вони зобов’язалися це зробити. Цей консенсус виник не на порожньому місці. Прихильники податкової справедливості виконали велику роботу протягом кількох місяців, що передували саміту.
Цього року головою «Великої двадцятки» стала Бразилія, і вже наприкінці лютого міністр фінансів цієї країни, Фернанду Аддад, запросив мене виступити на засіданні високого рівня в Сан-Паулу. Мене попросили написати доповідь про податкову справедливість і оподаткування надбагатіїв (це предмет моєї роботи як засновника і директора «Податкової обсерваторії ЄС» у Парижі), і я представив цю доповідь наприкінці червня, щоб її використовували для інформації на липневому саміті.
У доповіді «Проєкт мінімального стандарту для ефективного і скоординованого оподаткування фізосіб з надвисоким рівнем чистого багатства» я запропонував запровадити новий стандарт ефективного оподаткування, який включає скоординований мінімальний податок 2 відсотки на багатство подібних фізосіб – трьох тисяч світових мільярдерів. Цей стандарт не тільки принесе значні доходи (близько $200-250 млрд щорічно), а й виправить структурну несправедливість у сучасних податкових системах, коли фактичні ставки податків у мільярдерів нижчі, ніж у середнього класу.
Мінімальний податок на багатство трьох тисяч світових мільярдерів принесе близько $200-250 млрд щорічно
Переважна більшість світового населення підтримує ідею справедливого оподаткування надбагатіїв. За даними червневого опитування, проведеного компанією Ipsos у країнах «Великої двадцятки», 67 відсотків опитаних згодні, що рівень економічної нерівності надто високий, а 70 відсотків схвалюють принцип, згідно з яким багатії мають платити податки за підвищеними ставками.
«Декларація Ріо» сигналізує про значні зрушення: світові лідери більше не можуть підтримувати систему, в якій надбагатії абсолютно спокійно платять менше податків, ніж усі інші. Міністри фінансів уже домовилися про важливі попередні кроки, спрямовані на підвищення податкової прозорості, розширення податкового співробітництва та виявлення податкових дій, що завдають шкоди.
Так, не було досягнуто політичного консенсусу щодо питання про мінімальний податок на мільярдерів у розмірі 2 відсотки; він не потрапив до фінального тексту. Декларацію потрібно було схвалити одноголосно, а у низки країн поки що викликають сумніви деякі аспекти цієї пропозиції. Наприклад, адміністрація президента США Джо Байдена підтримує впровадження мінімального податку на мільярдерів усередині країни, але вона не хоче виносити це питання на міжнародну арену.
Нам не потрібно, щоб усі країни світу запроваджували мінімальний податок на мільярдерів у розмірі 2 відсотки
Однак шляху назад немає. Мінімальний податок уже потрапив до порядку денного, а, якщо судити з історії міжнародних податкових переговорів, є вагомі причини для оптимізму з приводу перспектив цієї пропозиції. У 2013 році «Велика двадцятка» визнала, що транснаціональні компанії активно ухиляються від податків. Це стало політичним імпульсом для вирішення проблеми. Початковий план дій передбачав підвищення податкової прозорості, розширення податкового співробітництва та виявлення податкових дій, що завдають шкоди, – ті ж самі формулювання були використані зараз у Ріо. Минуло кілька років, і в жовтні 2021 року 136 країн і територій (зараз уже 140) затвердили мінімальний податок на прибуток у розмірі 15 відсотків.
На щастя, нам не потрібно, щоб усі країни світу вводили мінімальний податок на мільярдерів у розмірі 2 відсотки (або на мультимільйонерів, якщо так вирішать законодавці). Нам потрібно лише набрати критичну масу країн, які домовляться про набір правил щодо ідентифікації та оцінки багатства надбагатіїв і які визначать інструменти ефективного оподаткування мільярдів, незалежно від їхнього податкового резидентства. У такий спосіб ми зможемо уникнути сценарію, в якому надбагатії тікають у податкові офшори, і покладемо край руйнівному суперництву країн, які намагаються надати мільярдерам мінімальні податкові ставки.
Протягом останніх десяти років міжнародне податкове співробітництво значно покращилося. Наприклад, запровадження автоматичного обміну банківською інформацією значно скоротило можливості для ухилення від податків. У нас уже є інструменти, які потрібні, щоб змусити світових мільярдерів виплачувати справедливу частку податків. Тепер справа за урядами – вони повинні діяти швидко та ефективно.
Автор: Ґабріель Цукман (Gabriel Zucman) – професор економіки Паризької школи економіки та Каліфорнійського університету в Берклі, є директором-засновником Податкової обсерваторії ЄС та лауреатом медалі Джона Бейтса Кларка Американської економічної асоціації 2023 року.
Джерело: Project Syndicate, США