Росія руйнує пам’ятники в рамках війни проти української ідентичності на підконтрольних Кремлю територіях, стверджують Євгеній Монастирський та Джон Вшетецький.
По всій окупованій Росією Україні тривають зусилля, спрямовані на систематичне стирання всіх слідів української національної пам’яті. Ця кампанія проти пам’ятників і меморіалів є холодним доказом того, що російське вторгнення виходить далеко за межі простого перегляду кордонів і в кінцевому підсумку має на меті повністю стерти Україну з мапи.
Сучасна історія одного парку у східноукраїнському місті Луганську дає уявлення про війну за пам’ять, яку зараз веде Кремль. У 1972 році комуністична влада радянського Луганська вирішила відзначити п’ятдесятиріччя СРСР, перетворивши місцеве кладовище на парк Дружби народів. Після початку будівництва робітники почали розкопувати масові поховання людей, вбитих за часів Сталіна. Ця новина замовчувалася до 1989 року, коли про неї із запізненням повідомили в місцевій газеті. Через рік на цьому місці було встановлено меморіал жертвам сталінських масових вбивств.
Цей перший пам’ятник був частиною ширшого руху за історичну справедливість, який виник у сутінках СРСР, коли місцеві історики, журналісти та чиновники намагалися задокументувати злочини комуністичної влади в Луганській області. Після здобуття Україною незалежності відкриття національних архівів дозволило ідентифікувати та вшанувати жертв комуністичного режиму і покласти край десятиліттям цензури, яка придушувала знання про радянські злочини проти людяності, зокрема про Голодомор – штучно організований голод в Україні у 1930-х роках, що вбив мільйони українців.
У перші роки української незалежності луганський парк Дружби народів залишався місцем спірної пам’яті. Зберігаючи свою стару радянську назву, він поступово обзавівся низкою нових меморіалів, серед яких пам’ятник радянським воїнам, які воювали в Афганістані, хрест на могилі колишнього мера міста та пам’ятник жертвам Голодомору.
У 2009 році, після десятиліть тиску громадськості, парк було перейменовано на Сквер пам’яті. На цьому етапі здавалося, що тривала робота з відновлення історичної пам’яті в Луганську нарешті завершена. Однак початок російської агресії проти України в 2014 році знову трансформував політику пам’яті в регіоні і відродив багато найтемніших сторінок радянських років.
Коли кремлівські війська окупували Луганськ навесні 2014 року, вони невдовзі розпочали спроби трансформувати пам’ять про радянську епоху. У той час як пам’ятники Леніну демонтували по всій Україні, російська влада в Луганську встановлювала нові монументи, що прославляли радянське минуле і святкували “визволення” міста від української влади. Це віддзеркалювало аналогічні процеси, що відбувалися в інших окупованих Росією регіонах України, в тому числі в сусідньому Донецьку та на Кримському півострові.
Цікаво, що багато меморіалів у Луганську, присвячених жертвам радянської епохи, спочатку залишалися недоторканими. Це змінилося з повномасштабним вторгненням у лютому 2022 року, що призвело до більш агресивного підходу до викорінення української історичної пам’яті. У другій половині 2022 року було знесено меморіал Голодомору в Маріуполі. До літа 2024 року російська окупаційна влада також демонтувала пам’ятники жертвам Голодомору та сталінського терору в Луганську.
Окупаційна влада Луганська намагалася виправдати ці заходи, представляючи Голодомор як український пропагандистський міф і позиціонуючи пам’ятники жертвам радянських злочинів як “місця паломництва для українських націоналістів”. Вони також стверджують, що демонтаж пам’ятників є відповіддю на низові вимоги місцевого населення.
Вибірковий демонтаж пам’ятників у Росії є частиною цілеспрямованої стратегії реабілітації сприятливих аспектів радянського минулого та відбілювання злочинів комуністичної епохи. Подібний упереджений підхід був застосований і до історичної ролі царської Росії. В окупованих регіонах України Кремль намагається створити наратив, що прославляє російський імперіалізм, який легітимізує захоплення земель Москвою, придушуючи при цьому будь-які сліди окремої української національної ідентичності. Таким чином, Путін використовує минуле як зброю, щоб служити своїм сучасним геополітичним амбіціям.
Знесення меморіалів – це лише один з аспектів війни Росії проти української національної ідентичності. На підконтрольних Кремлю територіях України будь-хто, кого вважають проукраїнським, ризикує бути затриманим або просто зникнути. Розмовляти українською мовою вважається серйозним правопорушенням. Українців змушують приймати російське громадянство, а тисячі українських дітей викрадають і відправляють до Росії, де їх піддають індоктринації в таборах, покликаних позбавити їх української спадщини.
На відміну від попередніх спроб знищення цілих народів, сьогоднішня кампанія Кремля зі знищення української ідентичності відбувається на очах у міжнародної аудиторії в самому серці Європи ХХІ століття. Це кидає фундаментальний виклик усьому поняттю міжнародного порядку, заснованого на правилах, і є головною перешкодою для будь-якого майбутнього мирного процесу. Допоки Росія залишатиметься відданою справі знищення України, по-справжньому стійке врегулювання сьогоднішньої війни залишатиметься недосяжним.