Новий Близький Схід, не стиснутий конфліктами великих держав, прагне отримати вигоду з ентузіазму лідерів Центральної Азії, які прагнуть диверсифікувати свою економіку, відійти від історичної залежності від Китаю і Росії. Однак такі інвестиції спричиняють безліч ділових і геополітичних напружень: через ці інвестиції може виникнути міжрегіональна конкуренція, і першопрохідники цієї нової хвилі ділової активності повинні усвідомлювати, що їхні інвестиційні стратегії означають для політики великих держав.
Китай та Росія історично домінували в Центральній Азії як у політичному, так і в економічному плані. Ініціатива Китаю «Один пояс, один шлях» (BRI) розпочалася в Центральній Азії у 2013 році, причому Казахстан та Киргизстан були двома найбільшими одержувачами інвестицій BRI, що підтримуються Китаєм. Росія, на додаток до своєї Організації Договору про колективну безпеку та торговельні зв’язки з Центральною Азією, історично була основним пунктом призначення для центральноазіатських робітників-мігрантів.
Однак країни Центральної Азії почали знижувати свою залежність від Росії та Китаю, оскільки Захід та його партнери продовжують ізолювати ці дві держави, що свідчить про готовність лідерів Центральної Азії проводити незалежну зовнішню та інвестиційну політику. Хоча лідери Центральної Азії відвідали перший в історії Китаю саміт країн Центральної Азії в Сіані в травні 2023 року, ті ж лідери потім зустрілися з президентом США Джо Байденом на полях Генеральної Асамблеї ООН через чотири місяці, щоб досягти ширших заходів торгівлі та безпеки в регіоні. Ця зустріч з Байденом відбулася на тлі міцних дипломатичних відносин Сполучених Штатів з країнами Центральної Азії через формат G5+1. Весь цей час держави Центральної Азії наповнювали свої скрині прибутком, одержаним від реекспорту санкціонованих товарів «подвійного призначення» (безпілотники та мікрочіпи) до Росії.
Тим часом держави Близького Сходу дивляться на Центральну Азію у пошуках геостратегічної вигоди та економічного процвітання. Їхні партнери з Центральної Азії поділяють це бачення, прагнучи максимально уникати політичного ризику шляхом диверсифікації свого ділового середовища. Узбекистан забезпечив проєкти на загальну суму понад 34,2 млрд доларів США інвестицій від Туреччини та Саудівської Аравії, одночасно закликаючи Катар та Саудівську Аравію підтримати його прагнення зеленої енергетики. На початку червня Туреччина провела симпозіум «Узбецько-турецькі стратегічні відносини — всеосяжні перспективи на майбутнє», наголошуючи на 260 спільних підприємствах, які були створені між двома державами у 2023 році. У квітні Узбекистан провів другу міністерську зустріч між Радою співробітництва країн Перської затоки (РСАДПЗ) та Центральною Азією, де головними пунктами були торгівля та інвестиції. Азербайджан був спостерігачем на саміті.
На карту поставлено дві цілі, оскільки Близький Схід дедалі більше залучається співпрацею та взаємодією із Середньою Азією.
- По-перше, оскільки Близький Схід вторгається в історичні галузі економічної та політичної гегемонії Китаю та Росії у Середній Азії, Пекін та Москва можуть спробувати сформувати поведінку інвесторів, змінивши свою політику на Близькому Сході. Хоча РСАДПЗ і Ліга арабських держав загалом підтримують вплив Китаю та Росії у своєму регіоні, є кілька проблемних моментів: Іран, Сирія та прихильність Китаю до боротьби з тероризмом — все це може стати джерелом відплати, якщо близькосхідні інвестиції в Середню Азію засмутять Китай чи Росію. Оскільки понад 70% китайських інвестицій в Перську затоку пішли в енергетичний сектор Саудівської Аравії в період з 2020 по 2023 рік, що робить Ер-Ріяд особливо вразливим до каральних дій з боку Китаю.
- По-друге, можливості для інвестицій у Центральній Азії можуть стати ще однією ареною напруженості між Туреччиною та GCC. Хоча президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган в останні кілька років зайняв більш м’яку позицію щодо держав GCC, в основному через гостру необхідність іноземних інвестицій для підтримання внутрішньої економіки, що руйнується, Туреччина не соромилася конкурувати з країнами Перської затоки за вплив на стратегічних ринках, таких як Африканський Ріг. Під час дипломатичної кризи в Перській затоці з 2017 по 2021 рік неослабна підтримка Туреччиною Катару поширилася і на Африканський Ріг, де Туреччина була першопрохідником у Сомалі і підтримувала політику Катару в регіоні, часто викликаючи невдоволення ОАЕ та Саудівської Аравії. Навіть після того, як блокада Катару закінчилася заявою Аль-Ула, спадок сильної підтримки Туреччини продовжує дратувати сусідів Катару. Тривалість успіхів Туреччини в Сомалі, де вона прагне подальшого військового впливу над Баб-ель-Мандебською протокою, ризикують поставити під загрозу відносини з Ефіопією та ОАЕ, які вкладають величезні кошти в порт Ефіопія-Сомаліленд.
Включення Азербайджану особливо помітне на саміті GCC — Центральна Азія. Азербайджан потрібен Туреччині для ефективного постачання енергоносіїв з Центральної Азії трубопроводами, що проходять через Каспійське море і територію Азербайджану. Зі включенням Азербайджану до саміту теплі відносини Туреччини можуть бути скомпрометовані, оскільки держави GCC мають більшу мобільність капіталу та інвестицій у порівнянні з фіскально слабкою Туреччиною. Країни GCC не повинні забувати про турецького колегу, який прагне політичної вигоди одночасно з економічною вигодою.
Зрештою, прагнення Близького Сходу до інвестицій та впливу в Центральній Азії є ще однією ознакою більш незалежного Близького Сходу, який не стримується конфліктами між Сполученими Штатами, Європою, Китаєм і Росією, що продовжуються. З можливостями, що рясніють на ринках Центральної Азії, у поєднанні зі стратегічним ентузіазмом її лідерів, країни Близького Сходу мають можливість для економічного і геополітичного успіху. Однак інвесторам із країн Близького Сходу в Центральній Азії слід діяти обережно, оскільки можливості регіону пов’язані з реальним геополітичним ризиком.
Джерело — Geopolitical monitor