Вибір Джей Ді Венса у віце-президенти міг здатися перемогою для оточення Трампа. Тиждень потому з висуненням Камали Гарріс від Демпартії все змінилося
У звичайній президентській кампанії, такій, яку проводить віце-президент Камала Гарріс, «віп-ставки» — це невинна гра зі словом «тоталізатор». Вона передбачає дружнє змагання за те, щоб стати кандидатом у віце-президенти. Можна насолоджуватися роздумами про поєдинки між кандидатами в президенти і віце-президенти, й гадати, як це все обернеться.
Але «ставки» можуть бути більшими або ризикованішими. Когось можна спалити на вогнищі, посадити на палю або забити йому осикового кілка в серце. Для Дональда Трампа та Джей Ді Венса ці вибори мають хворобливий підтекст.
Кандидатство Трампа — це смертельна гра. Він хоче померти в Білому домі. Що б він ще не сказав або у що б не вірили його послідовники, це невід’ємна реальність. Диктатура стариганя передбачає планування похорону. Коли Трамп каже, що він захоплюється Путіним або Сі, він має на увазі «той чоловік помре на роботі, а не у в’язниці».
Оскільки Трамп думає про смерть, Венс також повинен думати про неї. Зважаючи на місце в списку кандидатів, Венс міркував з інших позицій, ніж (наприклад) губернатор Кентуккі, член Демократичної партії Енді Бешир. Якщо Камала Гарріс просить Бешира приєднатися до неї в списку на посаду віце-президента, він може уявити, що балотуватиметься в президенти в 2032 році. Венс, навпаки, знає, що Трамп, поки живий, ніколи добровільно не зійде зі шляху.
Венсу, який хоче стати президентом, потрібно, щоб Трамп переміг у листопаді, дожив до своєї інавгурації в січні, а потім загинув. Тут і без актуарія зрозуміло, чому Венс вважає, що шанси на це високі.
Венса вибрали технологічні бролігархи — Ілон Маск, Девід Сакс, Пітер Тіль. Венс також був кращим варіантом для Кремля, чию пропагандистську лінію Маск і Сакс розділяють. Якби Трамп обрав когось іншого, а не Венса, він міг би бути впевненим у лояльності цієї людини до нього. Але Венс — технічний бротеже, а не підзахисний Трампа.
У п’янкій атмосфері Мілуокі вибір кандидатури Венса міг здатися перемогою для всіх. Трамп отримує гроші, які йому потрібні, від бролігархів (наприклад, обіцяні $45 млн на місяць від Маска), які з радістю розмірковують про призначення свого хлопця своїм наступником. Трамп вірив, що балотується проти Джо Байдена і що він легко переможе. Венс міг зробити свої приватні розрахунки щодо довголіття Трампа та погодився на шоу. Міністерство закордонних справ Росії підтримало Венса за його прокапітулянтську зовнішню політику.
Тиждень потому, коли Камала Гарріс стала ймовірним кандидатом від Демократичної партії, все має інакший вигляд. Кандидатура Гарріс погана для Путіна та бролігархів, але не смертельна. Путін хоче, щоб Трамп переміг, бо це його єдина надія на перемогу в Україні. Але якщо Трамп програє вибори, Путін знайде інший спосіб врятуватися. Російські пропагандисти вже налаштовані проти Венса. Бролігархи хотіли б керувати американським урядом. Але якщо їм це не вдасться, нічого поганого з ними не станеться. Зараз Маск заперечує, що обіцяв щомісяця виділяти $45 млн на кампанію Трампа.
Мільярдери в цілковитій безпеці. Трамп і Венс — єдині, хто наражається на небезпеку. Тепер, коли Трамп визнає, що вибори будуть конкурентними, слабкості Венса мають для нього значення.
Набір навичок Венса обмежений. Він був більш красномовним, коли виступав проти Трампа, ніж коли підтримує його зараз. Важко забути слова Венса про те, що Трамп — «ідіот», який може стати «американським Гітлером». Під час передвиборчої кампанії Венс висловлює невдоволення бролігархів і висміює всіх інших. Це закулісне задоволення, коли мають значення лише голоси мільярдерів, як у Мілуокі.
Але на виборах рахують голоси інших.
Політичний підхід Венса не дуже резонансний. Він спеціалізується на політиці слабкої людини. Він стверджує, що уряд завжди безсилий. Це не поєднується з фантазіями Трампа про сильну людину. Послідовники Трампа хочуть вірити, що систему можна зруйнувати, а вони все одно зможуть отримати від неї те, що хочуть — трохи магічного мислення, яке уможливлює харизма Трампа.
Венс не може цього зробити. Коли він пояснює, що уряд непотрібний, стає надто зрозумілим, що він має на увазі те, що бролігархи мають дикувати вдома, а диктатори мають штовхати американців за кордоном. Це насправді не те, що хочуть почути виборці, у тому числі виборці-республіканці. Сакс дізнався про це, коли зачитав вголос тезу Путіна зі сцени в Мілуокі.
Тепер Трамп повинен провести складну кампанію, тягнучи Венса за собою.
Венс родом з Огайо. А що допоможе Трампу в сусідніх Мічигані та Пенсильванії, штатах, які він повинен виграти. І якщо Огайо в грі, кампанія Трампа має величезні проблеми. Коли Венс провів мітинг у своєму рідному місті, місцевий союзник пригрозив «громадянською війною» після програних виборів. Це не свідчить про впевненість.
Венс може зашкодити навіть у самому Огайо.
Репродуктивні права завжди були центральним питанням цієї кампанії. Камала Гарріс, безсумнівно, порушуватиме його більш чітко, ніж це зробив би Байден. Венс сумно відомий своєю (вульгарною і публічною) підтримкою національної заборони абортів. У листопаді минулого року виборці Огайо на референдумі кодифікували права на репродукцію в конституції штату — 57% голосів «за». Це стало особистою поразкою Венса, який охарактеризував вибір більшості в Огайо як «соціопатів», які «вбивають власних дітей».
Трамп оточений ненадійними людьми, що могло бути незручно для Венса. І Венс має зрозуміти, що кандидатура Гарріса змінює його власну ситуацію.
Замість того, щоб рухатися до перемоги разом із Трампом і чекати, поки він помре, Венс тепер має подумати про те, що означало б програти разом із Трампом у листопаді – на виборах, які, як навчили розлючені республіканці, принесуть йому перемогу. Трамп не може звинувачувати бролігархів чи Путіна, оскільки не може визнати, що йому потрібні гроші та підтримка інших. Це робить Венса цапом-відбувайлом.
Тепер Венс повинен уявити собі світ, приблизно через три місяці, в якому Трамп пояснюватиме своїм фоловерам, що винен Венс. Трамп витіснив республіканців з партії шляхом стохастичного насильства. Він готовий був пожертвувати життям свого останнього віце-президента. Якщо Венс піде зараз, його на мить обпече, але зможе повернутися до свого попереднього життя. Чим довше Венс зволікає із виходом із Трампівської гри, тим більший у нього ризик сценарію бути фігурально посадженим на палю.
У некрополітиці не винен ніхто, окрім людей, яких це стосується. Республіканцям не потрібно було висувати літнього злочинця, який планував державний переворот. Бролігархам не потрібно було призначати свого кандидата, щоб він став наступником померлого Трампа. І Венсу не потрібно було приєднуватися до Трампа.
З боку демократів картина набагато яскравіша. Камала Гарріс шукає кандидата на посаду свого віце-президента, дотримуючись знайомих правил щадної версії кастингу на цю посаду. За ним цікаво спостерігати. Може, це буде сенатор-демократ Марк Келлі з Арізони? Джош Шапіро з Пенсильванії? Або Ґретчен Вітмер з Мічигану? Хто зна. Приємно уявити собі двох кандидатів, які бажають один одному добра, мають взаємодоповнюючу політику, працюють заради кращого майбутнього, заради життя.