Чому російська пропаганда ставиться до демократів більш жорстко
Трохи більше трьох місяців залишається до президентських виборів у США. Кремль, звісно, уважно стежить за перебігом подій на перегонах та вибудовує варіативні плани на майбутнє.

Минулого тижня ми розглядали роботу роспропу та російського політикуму на напрямку Республіканської партії та особисто Дональда Трампа. Тепер настав час паралельно поговорити про те ж на прикладі Демократичної партії, але вже не стільки Джо Байдена, як Камали Гарріс.

ПЄСКОВ І ЗАХАРОВА – «ДОБРИЙ І ЗЛИЙ» СПОСТЕРІГАЧІ ЗА США

Керівництво країни-агресора продовжує настирливо розповідати про те, що Росія виключно сторонній спостерігач у цій історії. Це, зокрема, проявляється і в тому, що сам Путін на цю тему пельку не розтуляє. Відмовки ж про рівновіддаленість доручено повторювати спікеру Кремля Дмітрію Пєскову та спікерці МЗС Марії Захаровій. У їхній парі склався розподіл праці з класичними функціями доброго та злого слідчих-спостерігачів.

«Добрий» – це Пєсков з його довгими розмовами ні про що:

«Те, що відбувається останніми роками в США, навчило нас не дивуватися нічому, тому сильно ми не були здивовані (недільній заяві Байдена, – ред.)… При всьому розумінні, що йдеться про виборчу кампанію в одній із найбільших країн світу, це не наша внутрішня справа. Не нам давати оцінку рішенням чинного президента та кандидатів у президенти США».

Лицемірна, обережна іронія з диктаторської країни на адресу демократії (кремлівські, ти бач, «нічому не здивовані») доповнюється хвацьким виразами лавровської хабалки Захарової:

«Це їхня історія, це внутрішньополітичні, назвемо так, баталії у США. Хоча слово “баталія” надто високе, щоб використовувати його щодо американських виборів. Це бруд, брехня, фейки, взаємні приниження та нескінченні спроби приховати правду. Нехай вони самі дають собі раду в цьому, ми не втручаємось ні в їхнє внутрішнє життя, ні в їхні вибори».

Ні, ну звісно, мадам Захарова нікому не дасть зазіхнути на високе російське слово «баталія». Та й далі – політична цнотливість з кривавого російського борделю просто вражає… Проте відмінність у стилістиці не затьмарює очевидного – це набір фраз з одного темника.

Насправді ж ознайомлення з роспропівською продукцією показує, що певні симпатії, і достатньо чіткі, з боку Кремля існують. І якщо російське ставлення до Трампа, а згодом до тандему Трамп-Венс ми назвали «кремлівськими хороводами», то те, що роспроп влаштовує навколо Байдена, а тепер уже – за естафетою – Гарріс, можна назвати блазенськими скаканнями гопки.

ОСОБИСТА ДУМКА: В ЧОМУ ПРИВАБЛИВІСТЬ ГАРРІС ДЛЯ МОСКВИ

Утім, як ми вже казали, вибори в США надто серйозна річ, аби робити з них виключно бурлеск, навіть у Росії. От і політолог з МГУ Артем Косоруков стверджує, наводячи аргументи, що Гарріс може бути для РФ більш прийнятним президентом США. І от чому:

«Якщо прибрати різного роду медіа-спекуляції, то, як не дивно, Камала Гарріс вигідніша, ніж Трамп. Трамп за захист та зміцнення національних інтересів США, відродження американської промисловості, зміцнення американського ВПК».

Так, зафіксували думку. Крім того:

«Вигода ще й у тому, що, як це не дивно, демократи дуже акуратно ставляться до питань ядерного стримування. Байден свого часу продовжив СНО-3. Камала Гарріс теж позитивно висловлюється про договір РСМД та про СНО-3. Демократи, незважаючи на свою загальну не зовсім адекватну політику, у цих гострих чутливих питаннях дуже швидко приходять до укладання з Росією договорів».

Так, навіть тут бачимо, що в доцента МГУ Косорукова поряд із тверезими оцінками наговорено достатньо ідеологізованих дурниць, обов’язкових для жорстко цензурованих воєнних часів. Але є тут і сутнісно важливе: цитовані тези віддзеркалюють дійсні побоювання російської верхівки щодо непередбачуваної, почасти вередливої жорсткості Трампа. Так, вони справді страшаться, що в збройному залякуванні, в тому числі ядерному, Дональд може переграти Путіна, тобто – перезалякати його. Чи принаймні буде в одній ваговій категорії з ним.

А от більш системна ті відповідальна, в стилістиці «старої школи» (хоча й молодша на 18 років) Гарріс може стати більш комфортною для Путіна – з урахуванням його улюбленого прийому ядерного шантажу.

Проте ця думка, підхоплена більш-менш поважними медіа (не до кінця вражених пропагандистським вірусом), прозвучала на не дуже відомому ресурсі – інформагентстві Московської області. Що не є мейнстрімом. На провідних, рейтингових пропагандистських ресурсах Ерефії панує інший відбір контенту та інша форма його подання. Не аналітична, а глузливо-знущальна по відношенню до всієї Демократичної партії та керівних її висуванців.

ВІД БЛАЗНЮВАННЯ З ГАРРІС – ДО ОЦІНКИ ЇЇ ШАНСІВ НА ПЕРЕМОГУ

У першу чергу це стосується «РІА Новості» та ВГТРК, де за пропаганду відповідає Володимир Соловйов.

Продуковані трамповським штабом версії негативних новин про Байдена та Гарріс подаються ретельно й часто, а рух у зворотному напрямку – ріденький. Ну, й стара школа радянської сатири дається взнаки. Як відомо, символ Демократичної партії США – осел. Тварина, котра в СРСР ніколи не сприймалася позитивним біблейським символом, а завжди – виключно знущально, як варіант лайки. Над цим легко потішатися в тексті («Проте Байдена довелося вмовляти довго. Ймовірно, далося взнаки те, що заміни йому в рядах “ослів” (демократів) не проглядалося»; «Зараз “осли” не розуміють, що робити»; тощо). Та ще простіше – гигикати в карикатурі. Тим більше, що тотемна тварина республіканців, слон, виглядає так сильно, потужно. І цим схожа на тотемну тварину «Єдіной Росії» та й просто Росії – ведмедя.

Російська пропаганда вже підхопила глузливе визначення Камали в трампівській стилістиці – «реготунка» (іноді доводячи його до скрєпного абсурду – «це абсолютне зло, адже сатана завжди білозубо регоче»). А «Соловйов Live» оприлюднює (гордо – зі своїм логотипом) маніпулятивно змонтовану добірку кадрів, яка зображає Гарріс дурносміхом, що не вміє формулювати думки. І це – на хвилинку! – про колишню генпрокурорку Каліфорнії, пізніше сенаторку від того ж штату, яка здобула загальноамериканську популярність якраз завдяки жорсткій, аргументованій критиці Трампа та його висуванців. (Власне зараз, під час президентських перегонів, це і є її головною функцією).

Також у хід ідуть зовсім уже конспірологічні версії. Мовляв, оскільки Байден ніде не показується (він був на самоізоляції через ковід), то, може… «дід помер». Забавно, що при цьому російські пропагандисти не помічають, як це схоже на версію професора Солов’я, що справжній Путін (якого в часи ковіду прозвали «дідом у бункері») уже мертвий, лежить у морозильнику на Валдаї. А за нього, ніби, править якийсь із двійників.

Дивним чином про перемогу Трампа російські пропагандисти спочатку говорили як про справу уже майже вирішену. Поруч наводилися соціологічні опитування, згідно з якими перевага Трампа що над Байденом, що над Гарріс не перевищує статистичну похибку, і… після цього продовжували казати про практично гарантовану перемогу.

Проте, схоже, це сталося інерційно, по накатаній доріжці. Коли пішла друга доба після рішення Трампа про вихід із гонки, риторика змінилася. Замість категоричного «Байден – все, демократів уже ніщо не врятує» тепер почали казати «Об’єктивно відхід Байдена зіграв демократам на руку… Гарріс, як і її бос, згідно з більшістю опитувань, поступається Трампу, проте не критично. Крім того, вона має кілька серйозних переваг».І далі. «Тепер уже Трамп найстаріший учасник виборів. Пластир на вухові вже застарів! Йому терміново треба щось придумати та утнути», – тривожно волає учасник топ-пропагандистських «60 хвилин». І Соловйов, наводячи найсвіжіші дані опитувань, теж відходить від блазнювання: «Трамп домінує серед чоловіків, білих та людей віком від 45 років. Харріс – серед чорних та молодих людей. Основна боротьба вестиметься за жінок та іспаномовних».

КУЛЬТ ОСОБИСТОСТІ ДЖЕЙ ДІ ВЕНСА А-ЛЯ РЮС

Чому ж існує така асиметрія у ставленні до республіканців та демократів? Схоже, попри вагомі побоювання щодо Трампа, у Кремлі зачаровані тим, як він перетворив Республіканську партію старого зразка, з широкими дискусіями, багатьма групами інтересів і впливу – в суто лідерський проєкт. І всього за чотири роки! Над таким у Москві гріх сміятися (попри деякі ризики). На відміну від Демократичної партії, в прозорій російській версії – «демократів-ослів».

Крім того, за цей тиждень сталася помітна зміна у ставленні роспропу до республіканського кандидата у віцепрезиденти Венса. Так, відразу після його висування Трампом росіяни радісно робили добірку з негативними висловлюваннями в бік України. Але поруч – згадували, що він досі підпадає під російські санкції.

Тепер же створюється враження, що в Ерефії потихеньку розквітає ну ледве не культ особистості Джей Ді Венса. Ось, наприклад, розлогий матеріал в «РІА Новості»: «Індійська загроза: США захоплюють ізсередини». Глянувши тільки на заголовок, можна подумати, що це про Гарріс, адже в неї мати – індійського, тамільського походження (батько – з Ямайки). Та ні, тут зовсім інше. Мова про дружину Венса, «американку з індійським корінням» Ушу Венс (Чілукурі):

«І мова в даному випадку не стільки про американця і нащадка “тих, що понаїхали”, скільки про картину світу, в якому уродженці півострова Індостан чим далі, тим більше тіснять англосаксів».

Ну, й далі – звісно, про «стратегічне партнерство Росії та Індії, що налічує 70 років». А також набір імен американців індійського походження, приємний для Кремля. Наприклад, політик Вівек Рамасвамі, який відзначився заявами, м’яко кажучи не проукраїнськими.

Далі можна було б очікувати, що автор згадає і про демократку Камалу Деві Гарріс, в якої, завдяки мамі, обидва імені – індійського походження. Та ні, вона в цей пропагандистський концепт не вписується.

КРЕМЛІВСЬКІ ШАЛЬКИ ТЕРЕЗІВ НА АМЕРИКАНСЬКИХ ВИБОРАХ

А що ж вписується? Покладання надій на «трампістів» (у ропропівському варіанті, далекому від дійсності) як «сили, що кидає виклик більшій частині американського істеблішменту», як на «команду осушувачів, що насувається на “вашингтонське болото”». «Це буде партія Трампа-Венса – контр- та частково навіть антиелітна сила, яка націлилася на утримання влади щонайменше до 2036 року», – мрійливо пише пропагандист з «РІА Новості».

Читаєш це і думаєш: як все-таки роспроп схожий на радянський агітпроп. Оце «партія Трампа-Венса» – просто калька зі стародавнього «партія Леніна-Сталіна».

Але не витрачатимемо багато часу на другорядні деталі, а почнемо підбивати підсумки. Насправді в російській владі розглядають і будують плани на обидва варіанти, оскільки шанси на перемогу в обох сторін приблизно однакові.

В разі перемоги демократів, Гарріс (з невідомим ще віцепрезидентом, який стане окремим її вагомим ресурсом), планується використовувати її політичну системність. І вдосконалювати кремлівську стратегію та тактику ядерного шантажу – задля обмеження допомоги Україні та утримання нинішніх умов її надання (не бити вглиб Росії). Все це – щоби продовжувати війну на виснаження та знищення української інфраструктури.

Якщо ж переможе пара республіканців, то завдання Кремля полягатиме, по-перше, в нейтралізації впливу на Трампа проукраїнських діячів типу Бориса Джонсона (стаття про їхнє спілкування «Трампу вигадали мирний план – він більше схожий на війну» витримана просто в істеричних тонах). По-друге, в сприянні розгойдуванню ситуації в США, умовно кажучи, осушуванню “вашингтонського болота”, аж до повної засухи в американській політиці. По-третє, – в нейтралізації емоційної різкості Трампа, в тому числі щодо військових погроз у бік Москви.

І четверте можна побачити в календарній даті та супутньому вислові про «силу, яка націлилася на утримання влади щонайменше до 2036-го». Хронологічно в цьому закладені ще один президентський термін Трампа та два строки Венса. Причому «щонайменше»! Тобто Москва має надію вже не просто пересидіти світових лідерів, як це було раніше. Її мрії – у «росіїзації» американської демократії, у перетворенні нинішньої лідерської Республіканської партії на щось подібне до путінської «Єдіной Росії». З якою можна було б «забити стрілку», «перетерти» та домовитись «по понятіям»…

Що не так у російських розрахунках, – досить очевидно. Кремлівські в принципі не знають, не розуміють, що таке демократія та який у неї потенціал адаптації та саморозвитку. Вони міряють все по собі – з фейковими маніпулятивними виборами та гебістськими багатоходовками.

Останній фактор, до речі, в цьому випадку важливий сам по собі. Перемога Гарріс стала б для Москви спокійним, помірно негативним варіантом з абсолютно зрозумілим алгоритмом подальших дій. Перемога Трампа – звісно, більш ризикована для Кремля, але турбулентна, багато в чому непередбачувана, така, що дає надії на маневрування, спецоперації. І саме це відроджувачам російської імперії здається, вибачте за епітет, більш… цікавим.

Адже це для когось усе, що відбувається нині – страшна війна, смерті, втрати. Для Путіна та інших навколокремлівських – то захоплююча гра за кількість сторінок і згадувань про них у підручниках історії.

Олег Кудрін