Разом із союзниками Україна стала на шлях відновлення архітектури європейської безпеки, пише керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак
Слухаючи, як світові лідери оголошували про підписання Угоди з Україною в кулуарах 75-го ювілейного саміту НАТО у Вашингтонському конференц-центрі імені Волтера Е. Вашингтона, я подумки повертався до 13 вересня 2022 року. Того холодного, дощового дня Андерс Фог Расмуссен і я вперше представили концепцію Київського безпекового договору.
Ідея президента Зеленського, яку ми з Андерсом почали реалізовувати разом, полягала в тому, що союзники повинні надати Україні все необхідне для перемоги над Росією на полі бою і для стримування подальшої агресії. Пропозиція окреслювала комплекс заходів, спрямованих на те, щоб Україна могла самостійно захищати себе до моменту вступу в НАТО.
Зокрема, він включав зобов’язання групи держав-гарантів надавати зброю, проводити спільні навчання під прапорами ЄС і НАТО, ділитися розвідданими та допомагати розвивати оборонну промисловість України. Ми стверджували, що безпекові зобов’язання є не самоціллю, а перехідним етапом на шляху до повноправного членства України як в Європейському Союзі, так і в Північноатлантичному альянсі.
Тоді один журналіст запитав, чи справді я вірю, що ми знайдемо хоча б півдюжини країн, які захочуть підтримати цю ініціативу. Я відповів рядком з пісні Джона Леннона: “Ви можете сказати, що я мрійник, але я не один такий”. Це виявилося точним прогнозом.
На Вільнюському саміті НАТО в липні 2023 року лідери G7 ухвалили Спільну декларацію про підтримку України, засновану на нашій ініціативі. Невдовзі до неї почали приєднуватися інші країни. Незабаром їх кількість перевищила тридцять. На той час ми вже мали кілька двосторонніх угод у сфері безпеки. Ця робота триває, наразі підписано 23 двосторонні угоди. Разом з нашими союзниками ми стали на шлях відновлення архітектури європейської безпеки. Ми сповнені рішучості не зійти з нього знову.
Український договір, відкритий для приєднання інших, став завершальним елементом у створенні екосистеми гарантій безпеки для нашої країни. Він покликаний посилити стійкість України та її здатність захищати себе в майбутньому, а також слугувати мостом у період, коли стаття 5 ще не застосовується. Я радий, що це ідеально узгоджується з нашим з Андерсом початковим проектом. Метафора мосту також закріплена в підсумковій декларації саміту НАТО. Це дуже важлива деталь. З 2008 року Україна билася об скляну стіну, намагаючись увійти у нібито “відкриті двері” Альянсу, а тепер цю стіну прибрали.
Заява декларації саміту про незворотність шляху України до НАТО є ще одним сильним кроком. Протягом минулого року ми з Андерсом знову і знову наголошували на цьому: Лідери НАТО повинні дати зрозуміти Владіміру Путіну, що його війна є марною, що підтримка України не похитнеться і що Україна рано чи пізно стане членом НАТО. Нарешті, цей сигнал було надіслано: Вибрана війна Росії позбавлена заявленого нею приводу.
Наразі під Угодою про асоціацію з Україною стоять 25 підписів. Його підтримали Сполучені Штати та Канада, дев’ятнадцять європейських країн та Європейський Союз. Японія також є серед підписантів. Це дуже показово, оскільки Україна є наріжним каменем не лише європейської, а й глобальної безпеки.
Вашингтонський саміт продемонстрував, що Альянс більше не може обмежуватися євроатлантичним простором, оскільки прагне ефективно протистояти глобальним викликам і загрозам. Агресивні автократії все частіше співпрацюють і набувають форми військово-політичного альянсу. Для всіх демократичних країн це означає одне: Росія не самотня у своїй агресії проти України, і можливість нових конфліктів в інших місцях залежить від здатності Москви досягти успіху. Тому в наших спільних інтересах зробити все, щоб Україна вийшла з цієї війни переможницею, і щоб ця перемога була переконливою.
Зазначу, що рішення нещодавнього саміту НАТО спрямовані саме на це. Тут варто відзначити три ключові моменти. По-перше, інституціоналізація форматів допомоги, які виникли ad hoc під час війни. По-друге, розбудова обороноздатності України та зміцнення потенціалу її оборонно-промислової бази. По-третє, курс на поглиблення політичної та військової взаємодії України зі структурами НАТО.
Ми щиро вдячні за ці кроки і висловлюємо подяку нашим союзникам, чиє непохитне лідерство дозволило нам успішно захищатися, незважаючи на часто величезну перевагу Росії в ресурсах. Ваша відданість і ваш ціннісний вибір зміцнюють шанси на нашу спільну перемогу над беззаконним і цинічним ворогом.
Забігаючи наперед, я маю окреслити кілька важливих моментів. Подальше зміцнення системи протиповітряної оборони України має вирішальне значення. Росія має намір продовжувати тероризувати наше цивільне населення, руйнуючи житлові будинки, електромережі та інші об’єкти критичної інфраструктури. Нещодавні удари по дитячій лікарні “Охматдит” у Києві, а також по двох інших медичних закладах вкотре чітко продемонстрували, що для російських військових не існує червоних ліній з точки зору міжнародного права та етики. Тому альтернативи зміцненню повітряного щита над Україною не існує.
Одним з ключових компонентів цього повітряного щита стануть винищувачі F-16. Союзники України взяли на себе зобов’язання поставити першу партію цього літа. Однак я маю наголосити, що цього недостатньо. Росіяни хваляться тим, що використовують проти України тритонні керовані бомби. Їхні бомбардувальники базуються на аеродромах у прикордонних регіонах Росії. Для того, щоб нейтралізувати цю загрозу, нам все ще потрібні можливості великої дальності. Простіше кажучи, якщо у вашому районі є осине гніздо, ви можете полювати на них по одному з перемінним успіхом, а можете знищити саме гніздо. Наразі нам доступний лише перший варіант, та й той досить обмежений.
Вирішення цієї проблеми не лише зменшить кількість жертв, але й сприятиме подальшому підвищенню оперативної сумісності українських сил оборони з НАТО. Ми щиро вітаємо кроки в цьому напрямку, зокрема, створення програми НАТО з надання допомоги та навчання Україні в галузі безпеки (NSATU – NATO Security Assistance and Training for Ukraine).
Ми також надзвичайно вдячні країнам-членам за їхні конкретні зобов’язання щодо допомоги Україні, а також за впровадження системи пропорційних внесків, яка забезпечить базове фінансування у розмірі сорока мільярдів євро протягом наступного року. Ми очікуємо, що ці кошти будуть витрачені саме на закупівлю зброї, а не на альтернативні форми підтримки, які, безсумнівно, також важливі.
Водночас варто зазначити, що цей тягар можна було б зменшити шляхом доопрацювання механізмів передачі заморожених російських активів в Україну. Пов’язане з цим питання – подальше посилення санкційного тиску як на Росію, так і на партнерів, які дозволяють Москві продовжувати виробництво зброї з використанням мікроелектроніки, виробленої на Заході. Це дозволило Росії виготовити тип ракети, яка влучила в дитячу лікарню “Охматдит”, із західними компонентами.
Наші відносини з НАТО завжди були вулицею з двостороннім рухом, і ми залишаємося відданими цьому принципу. Ми повністю розуміємо, що одним з провідних факторів євроатлантичної інтеграції України є наша здатність до трансформації. Президент Зеленський та його команда залишаються відданими реформам, спрямованим на зміцнення інституційної стійкості та демократичних процесів у країні.
Зміни тривають, незважаючи на війну, і вони незворотні. Ми без вагань і застережень погоджуємося з тим, що реформи, згадані у підсумковій декларації саміту, є надзвичайно важливими для перспектив України. Водночас здоровий глузд підказує, що всі ці зміни матимуть значення лише в тому випадку, якщо Україна вистоїть у цій війні. Витримає і переможе. Тільки сильна, вільна та успішна Україна може бути надійним форпостом демократії у Східній Європі. Всебічна і довгострокова допомога Україні – це не благодійність. Це інвестиція в безпечне майбутнє для всієї євроатлантичної спільноти.