Як Україна, так і Росія стикаються із складнощами в забезпеченні військового потенціалу в затяжній війні, яка означає і змагання у витривалості між оборонними комплексами.
Незважаючи на допомогу Північної Кореї та Ірану, проблеми з військовими поставками можуть змусити Росію перейти до більш оборонної позиції до кінця року, пише The Economist.
Росія істотно наростила військові витрати, має достатньо людських ресурсів та можливість виробляти ракети, а також завдяки Північній Кореї, утримує перевагу в артилерійських снарядах. Все ж аналітики вказують на те, що запаси бронемашин та танків Росії вичерпуються і досягнуть критичного рівня в другій половині 2025 року. Про це виданню сказали Павєл Лузін з вашингтонського центру СЕРА та Александр Гольц зі Стокгольмського Центру східноєвропейських студій.
Які шанси України локалізувати виробництво
Щоб протистояти Росії, Україна активно відроджує оборонний комплекс після десятиліть занепаду. Державна корпорація “Укроборонпром” і збільшила обсяги виробництва втричі, повідомляють в компанії, а приватний сектор активно розвиває оборонні інновації. Все ж український ВПК потерпає від недофінансування та обстрілів, каже міністр стратегічних галузей промисловості України Олександр Камишін.
Державний бюджет на цей рік виділив рекордне фінансування для нарощення обсягів виробництва, каже очільник “Укроборонпрому” Герман Сметанін. Компанія також реінвестує внутрішні ресурси і намагається залучати і кошти компаній з країн-союзниць, каже Сметанін в коментарі Голосу Америки.
В червні німецька Rheinmetal оголосила про відкриття в Україні центру ремонту німецької техніки. Минулого тижня чеська Sellier & Bellot і “Укроборонсервіс” домовились про будівництво нового патронного заводу в Україні.
А одним із найбільших успіхів у цій сфері стало підписання угоди між “Укроборонпромом” та провідною американською оборонною фірмою Northrop Grumman під час саміту НАТО раніше цього місяця.
Спільне підприємство займатиметься виробництвом снарядів середнього калібру в Україні за стандартами НАТО, повідомила спецпредставниця Держдепу США з економічного відновлення України Пенні Пріцкер на Аспенському форумі безпеки 18 липня. “Це партнерства та угоди про спільне виробництво, які будуть розміщені в Україні”, – пояснила вона. Вона зазначила, що отримує все більше дзвінків від керівників американських компаній, які цікавляться можливістю відкрити бізнес в Україні “ще до того, як ситуація врегулюється”.
3 перепони для інвестицій у розвиток української оборонки, які назвала дослідниця
Інвестори зацікавлені у співпраці з українською приватною індустрією, яка має “класних інженерів” і “робить дійсно інноваційні продукти, дуже конкурентоспроможні порівняно з російськими і китайськими і іранськими технологіями”, каже Катерина Бондар, дослідниця вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних студій (CSIS)”. Саме компанії хочуть інвестувати до України, говорить аналітикиня, але є і складнощі.
Дослідниця виокремила три перепони, як ускладнюють шлях американським оборонним компаніям до інвестицій в Україну.
– Бюрократія. “На жаль я спілкуюсь дуже з багатьма американськими компаніями, і всі скаржаться, що на високому рівні нібито вони отримують зелене світло – рішення приймається, меморандум підписується, а коли доходить до реальної імплементації і будівництва фактично – всі впираються в проблему отримання дозволів, проблеми співпраці з місцевою владою, – зазначає аналітикиня. Вона радить українському урядові виробити єдину процедуру для іноземних компаній, щоб прискорити процесу будівництва.
– Корупція все ще існує на різних рівнях в Україні, що відлякує інвесторів, каже оглядачка.
– Єдиним клієнтом є Україна. Фактично зброя, що виробляється в Україні не може бути експортована і непевність щодо того, чи матиме держава Україна кошти, щоб придбати ці обсяги стримує компанії від довгострокових інвестицій. “Іноземні інвестори повинні мати гарантії, що їхню продукцію куплять”, – пояснює Бондар.
Компанії “хочуть тестувати свої технології безпосередньо у війні”, каже дослідниця
Інвестори зацікавлені в тому, щоб розмістити оборонне виробництво саме в Україні, а не в сусідніх країнах, захищених парасолькою НАТО, зокрема через близькість до фронту, переконана аналітик.
“Україна має одну велику перевагу – це близькість до лінії фронту, – каже Бондар, – жодна інша країна не може цього забезпечити. Коли все відбувається всередині країни, не стоять кордони між виробництвом і безпосередньо лінією фронту це дуже пришвидшує зворотний зв’язок”.
“Компанії зацікавлені у тестуванні своїх технологій безпосередньо у війні, … коли отримуєш зворотний зв’язок щодо роботи своєї системи озброєння, чи програмного забезпечення безпосередньо з лінії фронту дуже швидко – це економить гроші і робить продукцію набагато більш конкурентною на світовому ринку”.
Відданість українців та їхні таланти – дуже важливі. “В українців є мотивація”, каже Бондар і додає, що американські компанії бачать “наскільки віддано працюють люди в Україні, щоб покращити озброєння для своєї ж армії”. В Україні до цього ставляться не просто, як до роботи, а до того, що врятувати країну, життя людей на фронті.
Подібну оцінку переваг для інвесторів поділяє і Сметанін. “Досвід наших конструкторів, технологів, виробничих працівників на сьогодні є дуже вагомим… Саме тісна кооперація безпосередньо на українській землі тих людей, які на сьогодні розвивають виробництво в Україні, покращують українські продукти, уроки з тих виробничих завдань, тих виробничих результатів, яких змогли досягти українські зброярі, – це дуже потрібне багатьом країнам світу. І це те, чим ми можемо бути корисні для наших партнерів”, – каже очільник “Укроборонпрому”.
Усвідомлюючи ризики обстрілів компанії намагаються мінімізувати такі загрози, каже Бондар, насамперед розташовуючи таке виробництво ближче до західного кордону, покладаючись на навчання українських спеціалістів з мінімальним завезенням персоналу зі США.
А от від розміщення потужностей під землею компанії відмовились, каже оглядачка. Серед причин цього – великі витрати на такі проєкти, небажання американських спеціалістів працювати під землею. “Це питання вирішується за рахунок мінімізації ризиків, ані зміною шляху, якими йти. Ніж розміщувати в Європі або взагалі не розміщувати, перевага віддається тому, щоб взяти якісь ризики, але щоб вони були якомога меншими”, – каже Бондар.
Оксана Бедратенко