Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан нещодавно розпочав глобальну “миротворчу місію” з метою припинення війни в Україні, але насправді він, можливо, більше зацікавлений у зміцненні власної позиції, пише Дмитро Тужанський.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, мабуть, найбільш прокремлівський і антизахідний лідер серед усіх країн-членів ЄС і НАТО, є малоймовірним посередником у зусиллях, спрямованих на припинення війни Росії в Україні. Це не завадило угорському лідеру розпочати на початку липня амбітну серію міжнародних візитів, які він назвав “мирною місією”. За перші десять днів липня Орбан відвідав чотири різні країни на трьох континентах, під час яких, за його словами, провів дванадцятигодинні переговори зі світовими лідерами.
Інтенсивна човникова дипломатія Орбана розпочалася з візиту до Києва 2 липня, де він зустрівся з президентом Зеленським. Це була перша поїздка угорського лідера до сусідньої України з 2015 року, і вона відбулася лише через день після того, як його країна розпочала піврічне ротаційне головування в Раді Європейського Союзу. Головування – посада, яка ротується між усіма країнами-членами ЄС – покликана координувати порядок денний і головувати на засіданнях офіційних осіб країн-членів ЄС. Його повноваження обмежені, і президентство не несе відповідальності за представництво ЄС за кордоном.
Через кілька днів Орбан був у Москві на переговорах з президентом Росії Владіміром Путіним, якого він потім щедро хвалив в інтерв’ю німецькому телеканалу WELT Documentary. 8 липня угорський прем’єр перебував у Пекіні, де зустрівся з Сі Цзіньпіном. Згодом він полетів до США на щорічний саміт НАТО, після чого завершив свою дипломатичну місію зустріччю з кандидатом у президенти США Дональдом Трампом у Флориді.
Хоча глобальний маршрут Орбана, безумовно, був вражаючим, мало що вказує на те, що ця дипломатична ініціатива досягла чогось більшого, ніж викликала резонанс у ЗМІ та засмутила партнерів Угорщини в ЄС. Орбан просував ідею про те, що припинення вогню в Україні може “прискорити мирні переговори”, і намагався викласти свій мирний план у листі до лідерів Європейського Союзу, але поки що він зіткнувся з невеликим ентузіазмом і значною негативною реакцією. Важливо, що і Зеленський, і Путін виключили можливість негайного припинення вогню.
Відсутність прогресу на шляху до миру, можливо, не є головною проблемою для Орбана. Дійсно, дехто вважає, що його нещодавні дипломатичні зусилля, можливо, були спрямовані насамперед на зміцнення його власних позицій як всередині країни, так і на міжнародній арені. Важливо, що це дозволило угорському лідеру збалансувати свою країну між ключовими глобальними центрами – Вашингтоном, Пекіном, Москвою та Брюсселем. Це також стало сприятливим тлом для створення нової групи “Патріоти за Європу” в Європейському парламенті, що є частиною зусиль Орбана, спрямованих на “зміну європейської політики”, як він сам себе називає.
Така міжнародна діяльність дозволяє Орбану підтримувати стабільність власної внутрішньої позиції завдяки безпеці в НАТО, фінансуванню та доступу до ринків ЄС, імпорту дешевих російських енергоносіїв та китайським інвестиціям. Він дотримується подібної моделі з 2010 року і послідовно намагається бути корисним усім ключовим гравцям. У нинішньому геополітичному контексті це означає виконання ролі потенційного миротворця у ширшому геополітичному протистоянні, яке виникло внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Нинішня позиція Орбана як миротворця може виявитися особливо актуальною, якщо Дональд Трамп переможе на президентських виборах у США цього року і повернеться до Білого дому в січні 2025 року. Це створить передумови для ймовірного зростання напруженості у відносинах між Вашингтоном і Пекіном, а угорський прем’єр-міністр може стати посередником у ключових питаннях, таких як мирні ініціативи щодо України.
Критики звинуватили угорського лідера в тому, що він приніс Путіну значну піар-перемогу. У той час, коли російський диктатор прагне продемонструвати, що він не є міжнародно ізольованим, їхня зустріч у Москві була особливо бажаною. Це пояснює, чому Орбан обережно розпочав своє світове турне з Києва, що дозволило йому відвести від себе звинувачення Заходу в тому, що він виконує вказівки Кремля. Натомість Орбан намагався представити свої інформаційно-просвітницькі зусилля як приклад “третього шляху”, який часто намагаються відстоювати нинішні популістські європейські політики.
Немає сумнівів, що турне Орбана було також спробою потролити все керівництво ЄС. Перехопивши ініціативу і в односторонньому порядку розпочавши гучні візити до Москви і Пекіна під час головування в ЄС, Орбан сподівався протиставити власне динамічне лідерство нерішучості більш обережної дипломатії Європейського Союзу. У такий спосіб йому вдалося підвищити свій міжнародний авторитет, водночас викликавши значне збентеження в Брюсселі.
Незважаючи на значний інтерес ЗМІ та сприятливі заголовки, було б неправильно зображати мирну місію Віктора Орбана як беззастережний успіх. На даному етапі його мирні пропозиції, як видається, мають мало реального змісту і поки що не отримали практично ніякої підтримки. Тим не менш, угорський лідер, ймовірно, продовжуватиме розглядати вторгнення в Україну як можливість просунути свій власний акт балансування між Росією, Китаєм і Заходом.