ДУМКА. Сполучені Штати знову розміщують ракети середньої дальності в Німеччині – з далекосяжними наслідками. Бракує серйозної дискусії про стратегію.
Це була, мабуть, найнесподіваніша новина саміту НАТО минулого тижня: чотирма короткими реченнями Сполучені Штати разом з урядом Німеччини оголосили, що до 2026 року розмістять американські ракети середньої дальності наземного базування в Німеччині. Спільна заява звучить лаконічно, наче це звичайний акт. Насправді цей крок матиме далекосяжні наслідки для політики безпеки. Цей інцидент свідчить про відсутність серйозних стратегічних дебатів у Німеччині.
Декларація передбачає майбутнє розміщення трьох звичайних систем наземного базування, так званої автономної зброї, з дальністю польоту понад 2500 км у деяких випадках: крилатих ракет наземного базування Tomahawk (Typhon), Standard Missile 6 (SM-6) у версії ракет класу «земля-земля» та гіперзвукових ракет Dark Eagle, які все ще перебувають на стадії випробувань. Усі троє входять до так званої Multi-Domain Task Force – структури військового формування армії США, яка була запроваджена ще у 2017 році. Зараз у світі функціонує п’ять таких оперативних груп, і всі вони мають бути повністю готовими до 2028 року. Принаймні три з них зосереджені на Тихоокеанському регіоні. Один з них очолюваний з Німеччини з 2021 року і обслуговує операції американських військ у Європі та Африка. Оперативно-тактичні групи об’єднують сухопутні, повітряні, морські, космічні та кіберсили для гнучкого ураження ворожих цілей. Основна мета – подолання так званих зон заборони доступу та заборони зони, в яких противник хоче обмежити доступ та пересування.
Основою успішного стримування завжди є військова спроможність загрожувати і знищувати ворожі цілі.
Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус вважає розміщення американських систем необхідним для “усунення серйозної прогалини в можливостях у Європі”, яка також визначена Стратегією національної безпеки. Потреба в системах середньої дальності також випливає з нинішніх планів НАТО, які роками надавали пріоритет такому розвитку. За цим стоять міркування про стримування Росії, але – і це часто замовчується публічно – також про можливу війну в надзвичайній ситуації. Адже основою успішного стримування завжди є військові можливості, які дають можливість загрожувати та знищувати ворожі цілі у разі оборони. При цьому сигналізація про такі наслідки покликана в першу чергу запобігти нападу.
У разі війни американська зброя, розміщена в Німеччині, в майбутньому, ймовірно, буде використовуватися в першу чергу проти російських інтегрованих систем протиповітряної оборони, а також об’єктів командування і управління. Для Сполучених Штатів вони є фундаментальним компонентом концепції всеосяжної війни, яка призначена для забезпечення операцій на суші, в повітрі, на морі, в космосі і в кіберпросторі. Такий підхід є актуальним і для НАТО. Наприклад, нова військова стратегія альянсу від 2019 року вже наголошує на варіантах горизонтальної ескалації. Відповідно до цього, у разі надзвичайної ситуації оборона має здійснюватися не лише безпосередньо на місці російської атаки, наприклад, у країнах Балтії. Радше НАТО покладається на можливість географічного розширення війни з метою чинити тиск в інших місцях. Протистояння зброї забезпечило б необхідну гнучкість.
В ідеалі, як сподіваються, Росія буде змушена припинити свій початковий напад. Але був би й інший варіант: Москва могла б піти на ескалацію ядерної зброї у разі війни, враховуючи власну меншовартість. Навіть превентивні удари були б можливі, якби Кремль дійшов висновку, що звичайна, але точна протистояння зброї в Європі може загрожувати його власному ядерному потенціалу.
Розумна оборонна політика повинна передбачати такий можливий розвиток подій, щоб запобігти їм. Тому особливо дивно, що реакція Росії навряд чи відіграє роль у публічних коментарях до рішення про розміщення. Сама Москва досі трималася в тіні. Заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков говорив лише про те, що військова відповідь буде розроблена спокійно.
На додаток до великої кількості систем повітряного та морського базування, Росія вже розмістила зброю середньої дальності наземного базування.
Це правда, що Росія вже розмістила зброю середньої дальності наземного базування на додаток до великої кількості систем повітряного та морського базування. Основна увага приділяється крилатій ракеті 9М729 (SSC-8), розробка якої значною мірою сприяла припиненню дії Договору про ядерні ракети середньої дальності у 2019 році. Цей договір забороняв наземні системи озброєння з дальністю польоту від 500 до 5500 кілометрів у Європі.
У той час як Росія досі заперечує, що крилата ракета має радіус дії понад 500 кілометрів, президент Путін запропонував новий мораторій на ракети середньої дальності наземного базування після розірвання Договору про РСМД у 2019 та 2020 роках: вона не розроблятиме та не розміщуватиме власні системи, доки Сполучені Штати також відмовляться від них. Натомість Москва запропонувала заходи взаємної перевірки. У грудні 2021 року Сполучені Штати підхопили цю пропозицію та в принципі погодилися проводити інспекції.
Російська загарбницька війна проти України поклала край цьому проєкту. Ідея мораторію також застаріла через заплановане розміщення американських ракет середньої дальності. Слід очікувати, що Росія розширить свій арсенал крилатих ракет 9М729 або переобладнає ракетні комплекси морського базування для використання на суші. Нарешті, можливе відновлення розробки балістичної ракети середньої дальності RS-26 Rubesch.
У довгостроковій перспективі розміщення звичайних американських протидіючих озброєнь в Європі також може вплинути на ядерний баланс між США і Росією.
Такі контрзаходи можуть призвести до того, що очікуваний позитивний ефект від стримування та ведення війни проти Росії буде зведений до мінімуму або навіть повністю відсутній. У цьому випадку мало що виграє. Ще гірше те, що в довгостроковій перспективі розміщення звичайних американських протидіючих озброєнь в Європі також може вплинути на ядерний баланс між Сполученими Штатами і Росією. Для Москви це завжди стратегічна зброя, оскільки вона в принципі здатна знищувати елементи власних ядерних сил, такі як радіолокаційні системи та засоби зв’язку. Зворотне не вірно, принаймні для Сполучених Штатів. На цьому фоні не можна виключати, що Росія також відреагує на загальне розширення конвенційних озброєнь в Європі зміною ядерної доктрини або складу своїх стратегічних ядерних сил.
Той факт, що нинішнє розміщення планується виключно в Німеччині, також має наслідки для розподілу ризиків всередині НАТО. У контексті подвійного рішення НАТО 1979 року про розміщення ракет середньої дальності з ядерною зброєю, тодішній канцлер Гельмут Шмідт все ще працював над тим, щоб уникнути такої сингулярності за будь-яку ціну. На відміну від сьогоднішнього дня, рішення про розгортання військ також було пов’язане з пропозицією контролю над озброєннями, за умови, що Москва буде готова обмежити свої власні системи.
Таким чином, розміщення американських ракетних систем у Німеччині не є ані військовим чудодійним засобом без ризиків, ані альтернативи. Натомість він порушує нові питання запобігання війні, ведення війни та управління ескалацією. На них не можна відповісти, посилаючись лише на більш і нібито краще стримування. Скоріше, потрібен значний процес зважування.
Але якщо в США такі питання інтенсивно і публічно обговорюються, то в нашій країні вони навряд чи проблематизуються. Замість цього вони іноді впадають в крайнощі. У той час як одні некритично вітають будь-які військові інвестиції в цей переломний момент, інші вважають це чистою провокацією на прямому шляху до Третьої світової війни. При цьому іноді складається враження, що Росія може бути повністю розгромлена військовим шляхом у разі війни. Але це пригнічує одне з найбільш фундаментальних прозрінь ядерної епохи. Ще в 1956 році американський стратег Вільям В. Кауфман дійшов висновку, що класична звичайна війна неминуче закінчиться ядерною ескалацією аж до повної поразки між ядерними державами.
З огляду на ці фундаментальні та нерозв’язні ризики необхідне відкрите обговорення та аналіз військово-стратегічних варіантів управління ескалацією. Вони також мають включати мінімум правил поведінки та цільові канали зв’язку, щоб кожен військовий інцидент і кожен можливий прорахунок не призвели до катастрофи. Однак ні в якому разі не можна створювати враження, що населення ставить перед доконаним фактом, не зваживши ризики. Тому що це відкрило б двері для цілеспрямованої невизначеності ззовні.
Автор: Д-р Александер Ґраф є науковим співробітником Інституту досліджень миру та політики безпеки Гамбурзького університету (IFSH) та членом Мережі лідерів молодого покоління з питань євроатлантичної безпеки (YGLN).
Джерело: IPG–Journal, ЄС