Експерти Атлантичної ради пропонують свій погляд на Декларацію Вашингтонського саміту НАТО, оприлюднену в середу під час сімдесят п’ятої ювілейної зустрічі Альянсу в столиці США.

Чого можуть досягти тридцять два члени Альянсу в сорока чотирьох параграфах? Лідери НАТО в середу вдень оприлюднили Декларацію Вашингтонського саміту – консенсусний документ, в якому викладено цілі Альянсу. У випадку України в ньому прокладено “місток” до членства і надано довгострокові фінансові зобов’язання, але не вказано, коли країна буде офіційно запрошена до Альянсу, оскільки вона продовжує боротися з повномасштабним російським вторгненням. Документ також є особливо жорстким щодо Китаю, який він називає “вирішальним чинником”, що сприяє війні Росії проти України. Наші експерти проаналізували текст комюніке дрібним шрифтом, щоб зрозуміти, що міститься в ньому, а що – ні.

У своїй підтримці України декларація “витримала випробування на серйозність

У Декларації Вашингтонського саміту НАТО посилила свою підтримку безпеки України і її “незворотного шляху” до членства в Альянсі. Це формулювання, що міститься в пункті 16 декларації, є кроком вперед. Що ще важливіше, це не був незадоволений компроміс (як на Вільнюському саміті НАТО у 2023 році), або загрожуюча конфронтація (як на Бухарестському саміті НАТО у 2008 році). Цього разу союзники, особливо Сполучені Штати, виглядали серйозними, стверджуючи, що, як би важко не було залучити Україну до Альянсу, зрештою, це може бути єдиним способом забезпечити довгострокову безпеку Європи перед обличчям імперських цілей і насильницьких засобів Росії.

НАТО також створила довгострокові механізми для надання військової підтримки Україні і опублікувала додаткову заяву, в якій виклала деталі цієї підтримки. Це, у поєднанні з повідомленнями про надання Україні засобів протиповітряної оборони і винищувачів F-16, демонструє, що НАТО продовжує протистояти президенту Росії Володимиру Путіну.

Проблемою залишаються застереження США щодо дозволу Україні використовувати зброю, надану Сполученими Штатами, для нападу навіть на законні військові об’єкти на території Росії. Закони війни мають бути достатніми для обмеження військових дій України; вихід за їхні межі видається надмірним.

Багато хто скаже, що НАТО мало б просто надіслати запрошення Україні або принаймні розпочати переговори про вступ. Я симпатизую цим поглядам. Тим не менш, НАТО рухається вперед. Легше написати статтю, ніж узгодити комюніке з тридцятьма двома урядами.

Рішення, які союзники прийняли на Вашингтонському саміті, і формулювання щодо України в декларації пройшли випробування на серйозність під час війни.

Деніел Фрід – почесний науковий співробітник Атлантичної ради, колишній посол США в Польщі та колишній помічник держсекретаря США з питань Європи, член родини Вайзерів, колишній посол США в Польщі.

Є що святкувати, але залишаються головні питання

Через день після саміту вже є що святкувати (окрім сімдесятип’ятиріччя Альянсу, що, звісно, є неабияким досягненням).

У підсумковому комюніке шлях України до НАТО названо “незворотнім”. Для організації, заснованої на консенсусі, це дуже важливо. Крім того, ми нарешті бачимо, що “міст” до членства України в НАТО набуває форми: Альянс пообіцяв відрядити до Києва високопоставленого цивільного чиновника і створити командування у Вісбадені (Німеччина) для координації допомоги у сфері безпеки і тренувань, а союзники погодилися надіслати українцям пакет нових систем протиповітряної оборони, включаючи чотири батареї “Патріотів”.

Але оскільки лідери країн Альянсу заявили, що міст буде коротким і добре освітленим, залишаються великі питання щодо його тривалості і освітлення. І що станеться між цим мостом і можливим членством України в Альянсі, до якого ще можуть пройти десятиліття?

З моїх розмов у місті я зрозумів, що на тлі святкувань також відчувається розчарування. Поки що не було жодних оголошень про те, що Сполучені Штати готові послабити обмеження на використання українцями зброї, наданої США. Люди розчаровані тим, що Україна не може завдати удару вглиб Росії, і є відчуття, що Сполучені Штати змушують українців воювати зі зв’язаною за спиною рукою.

Існує також дещо похмурий настрій щодо виборів у США. Промова президента США Джо Байдена на відкритті саміту вчора ввечері була сильною і президентською, але все ще є певні сумніви щодо того, чи має він те, що потрібно для перемоги в листопаді. А програш Байдена означає перемогу колишнього президента США Дональда Трампа, що ще більше непокоїть і без того знервованих європейців. На цьому саміті я сказав їм ось що: Розповідайте історію НАТО, тому що вона хороша. Продовжуйте збільшувати оборонні видатки; двадцять три з тридцяти двох членів Альянсу зараз витрачають на оборону 2 відсотки свого валового внутрішнього продукту, в порівнянні з дев’ятьма членами Альянсу, коли Байден вступив на посаду. І продовжують нести все більший оборонний тягар для європейського континенту. Це, швидше за все, те, що європейцям доведеться робити в будь-якому випадку, тому краще почати вже зараз.

Рейчел Ріццо – старший науковий співробітник Європейського центру Атлантичної ради за сумісництвом.

Комюніке містить небагато сюрпризів і деякі втрачені можливості

Це комюніке містить небагато сюрпризів, а найбільше оголошення – створення механізму допомоги і тренувань НАТО з питань безпеки для України – було анонсоване за кілька тижнів до його оприлюднення. Іншим ключовим досягненням, пов’язаним з Україною, є Зобов’язання щодо довгострокової допомоги Україні в галузі безпеки, яке передбачає виділення сорока мільярдів євро в наступному році, причому формулювання нечітко вказує на те, що ця підтримка має продовжуватись і в наступні роки. Хоча це і значна сума, вона є кроком назад від сподівань деяких членів Альянсу на багаторічні зобов’язання в розмірі певного відсотка від ВВП кожної країни-члена НАТО. Зважаючи на підтримку партнерів з Індо-Тихоокеанського регіону, в декларації було втрачено можливість зазначити, що вторгнення Росії в Україну є загрозою глобальній безпеці, а не лише євроатлантичній. Бюрократична, ходульна мова про “міст” до НАТО для України приховує триваючі розбіжності всередині Альянсу щодо членства України, але мова про Росію підкреслює об’єднану оцінку НАТО, що Росія є довгостроковою, стратегічною загрозою.

Декларація також є визнанням того, що необхідно зробити більше для втілення в життя зобов’язань, взятих в Мадриді і Вільнюсі, а саме: для того, щоб нові регіональні оборонні плани НАТО були виконані, країни НАТО повинні будуть витрачати на національну оборону понад 2 відсотки свого ВВП. Члени Альянсу також визнали, що прогалини залишаються в ключових сферах, в тому числі в запасах боєприпасів, інтегрованій протиповітряній і протиракетній обороні, командуванні і управлінні, а також в технічному забезпеченні. Зобов’язання НАТО з розвитку оборонно-промислового потенціалу спрямоване на подолання деяких з цих прогалин. Декларація також визнає необхідність партнерства з Європейським союзом для протидії новим і гібридним загрозам, а також важливість співпраці з партнерами-однодумцями в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, в тому числі в питаннях підтримки України, кібербезпеки, дезінформації і технологій.

Однією з основних втрачених можливостей стала відсутність Латинської Америки в розділі, що описує новий план дій для південних сусідів НАТО. Китай і Росія проводять активну дезінформаційну і шкідливу інвестиційну кампанію в Південній Америці. Але на відміну від Африки і Близького Сходу, Латинська Америка залишається відносно стабільною і має значний економічний і політичний потенціал співпраці з союзниками по НАТО. Хто б не взяв на себе новостворену роль спеціального представника з питань південного сусідства, він повинен забезпечити включення Латинської Америки в свій діалог, інформаційно-пропагандистську діяльність і підвищити її видимість.

Енн Марі Дейлі – старший науковий співробітник Ініціативи трансатлантичної безпеки Центру стратегії і безпеки ім. Скоукрофта Атлантичної ради за сумісництвом, а зараз працює дослідником політики в корпорації РЕНД.

НАТО по-новому оцінює російсько-китайське партнерство

Важливо, що НАТО підкреслила поглиблення стратегічного партнерства між Росією і Китайською Народною Республікою (КНР). Це визнання підкреслює єдність Альянсу і його обізнаність з геополітичним ландшафтом, що змінюється. Визнаючи взаємопідсилюючі спроби Росії і КНР підірвати і перекроїти міжнародний порядок, заснований на правилах, НАТО закладає важливий фундамент для вироблення стратегій реагування і протидії цьому зростаючому зв’язку.

Ця заява сигналізує про колективне зобов’язання країн-членів не лише відстежувати, а й брати активну участь у визначенні і впровадженні заходів з пом’якшення впливу цього партнерства.

-Лука Ігнац є помічником директора Трансатлантичної безпекової ініціативи Атлантичної ради в Центрі стратегії і безпеки ім. Скоукрофта.

НАТО має рацію, коли виходить за рамки цільового показника 2 відсотки ВВП на оборону

У Декларації Вашингтонського саміту правильно йдеться про необхідність більш термінового виконання національних зобов’язань щодо оборони. Вона також правильно розуміє, що видатки, які перевищують 2 відсотки ВВП, будуть потрібні для усунення існуючих недоліків і поліпшення можливостей, спроможності і боєготовності тридцяти двох членів НАТО в усіх п’яти оборонних сферах – сухопутних, повітряних, морських, кібернетичних і космічних -.

Щоб досягти 2-відсоткового показника або навіть перевищити його, члени НАТО повинні забезпечити реальне зростання своїх оборонних видатків – зростання, що перевищує рівень інфляції, – і дотримуватись цієї мети протягом багатьох років. Реальне зростання оборонних видатків – це те, як більшість країн НАТО досягли 2-відсоткового показника, і це те, як решта членів Альянсу можуть досягти цього показника.

Вейн Шредер – позаштатний старший науковий співробітник Трансатлантичної ініціативи безпеки.

Конкретні довгострокові фінансові зобов’язання покликані переконати скептиків щодо України

В самому кінці комюніке НАТО містяться ключові деталі щодо зобов’язання Альянсу виділити Україні щонайменше сорок мільярдів євро протягом наступних дванадцяти місяців на військові цілі. Хоча сорок мільярдів євро – це значна сума, в комюніке зазначається, що ця обіцянка насправді не є збільшенням військової допомоги Україні, а лише наближенням до щорічних асигнувань союзників відтоді, як Росія розпочала повномасштабну агресивну війну в 2022 році.

З метою систематизації та відстеження військової допомоги Україні з боку країн-членів НАТО, “Зобов’язання щодо довгострокової безпекової допомоги Україні” прив’язує мінімальний обсяг фінансування до частки ВВП країни у загальному обсязі ВВП Альянсу. Наприклад, ВВП США у 2024 році оцінюється приблизно в 28 трильйонів доларів, що становить більше половини від загального ВВП Альянсу в 46 трильйонів доларів, тому Вашингтон виділить Україні приблизно 26 мільярдів доларів військової допомоги протягом наступних дванадцяти місяців. Варто зазначити, що члени Альянсу мають звітувати про свої внески кожні шість місяців, щоб переконатися, що кожна країна виконує свої зобов’язання – довгоочікувана доза прозорості. Перший звітний період припадає на початок 2024 року, тож Сполучені Штати вже пройшли значний шлях до виконання своїх мінімальних зобов’язань.

Рівень деталізації, викладений у зобов’язанні, без сумніву, спрямований на те, щоб заспокоїти скептиків України (в орбіті Трампа чи ні), які вважають, що союзники в Європі серйозно ставляться до підтримки України. Ці зусилля можна було б посилити, продовжуючи вчасно і у відповідних кількостях надавати Україні засоби протиповітряної оборони, артилерійські боєприпаси та ракети дальнього радіусу дії.

Ендрю Д’Аньєрі – науковий співробітник-резидент Євразійського центру Атлантичної ради.

Формулювання про “незворотність” шляху України до НАТО є важливим досягненням

Слово “незворотній” у пункті щодо шляху України до членства в НАТО є сильним і важливим. Не варто недооцінювати, наскільки складно буде досягти консенсусу щодо цього. Мається на увазі, що цей шлях не може бути повернутий назад під час будь-яких переговорів, які можуть відбутися з Росією.

Сер Крістофер Харпер – старший науковий співробітник Центру стратегії і безпеки ім. Скоукрофта за сумісництвом. Як пілот Королівських військово-повітряних сил (ВПС) він брав участь в активних операціях над Іраком і на Балканах і командував на всіх рівнях ВПС. Він також працював на кількох посадах в НАТО, в тому числі генеральним директором Міжнародного військового штабу НАТО.

Щодо ядерного стримування, НАТО намагається вирішити питання, які колись вважались забороненими

Як і очікувалось, комюніке підтверджує зобов’язання НАТО модернізувати свої ядерні сили і засоби, посилити спроможність ядерного планування і, за необхідності, адаптуватись до змін у середовищі безпеки, спричинених ядерним залякуванням Росії і постійною модернізацією її великих запасів ядерних озброєнь театру воєнних дій.

Як колишній представник США в Групі високого рівня (ГВР) НАТО з ядерного планування, я пам’ятаю, як важко було всього п’ять років тому ГВР випускати навіть м’яке комюніке після кожного засідання – настільки неоднозначно деякі члени Альянсу ставилися до ядерної місії. Сьогодні НАТО, схоже, береться за теми, які колись вважалися забороненими, і серйозно ставиться до ядерного планування, навчань і тренувань, необхідних для демонстрації рішучості.

Генеральний секретар Єнс Столтенберг якось сказав, що “стримування починається з рішучості. Недостатньо її відчувати. Ви також повинні її продемонструвати”. Це комюніке, ухвалене разом зі Стратегічною концепцією 2022 року і Вільнюським комюніке 2023 року, надсилає Росії потужний сигнал про те, що ядерне стримування залишається “наріжним каменем безпеки Альянсу”.

Роберт Суфер – старший науковий співробітник програми “Передова оборона” Центру стратегії і безпеки ім. Скоукрофта Атлантичної ради, де він очолює проект “Ядерна стратегія”. З 2017 по 2021 рік він обіймав посаду заступника помічника міністра оборони США з питань політики ядерної та протиракетної оборони.

Мова НАТО щодо гібридних загроз має бути чіткішою і глибшою

Як визнали більшість лідерів НАТО у своїх нещодавніх заявах, Росія веде невійськову війну проти Заходу паралельно зі своїми зусиллями на полі бою в Україні.

Оприлюднене сьогодні комюніке відображає усвідомлення цього в параграфах, присвячених гібридним загрозам. Наприклад, у ньому зазначається, що Росія “посилила свої агресивні гібридні дії проти союзників, у тому числі через маріонеток”. У ньому також перераховано кілька гібридних дій, серед яких диверсії, кібератаки, електронні втручання і провокації на кордонах союзників, наприклад, провокування нелегальної міграції. Крім того, в комюніке Китай названий як такий, що бере участь у “стійкій зловмисній кібернетичній і гібридній діяльності, в тому числі в дезінформації”.

Однак місце і гідність, відведені в документі цьому виклику, не відповідають його глибокому стратегічному характеру. Намагання підірвати демократичне суспільство, використовуючи його свободи, є спільним знаменником усіх системних супротивників НАТО, передусім Китаю, і воно залишиться таким і після того, як агресія Росії проти України буде відбита.

Можливо, відволікаючись на кінетичний темп війни на європейському континенті, мова НАТО щодо гібридних загроз все ще залишається дещо недопрацьованою, особливо на рівні керівництва. Необхідно більш чітко зосередитись на багатодоменному, або “DIMEFIL”, вимірі виклику, особливо уникаючи плутанини між такими складовими, як кібератаки, дезінформація і економічний примус, і наступальними скоординованими кампаніями, що охоплюють усе суспільство, які вони утворюють.

Чіткіші і глибші формулювання в комунікації НАТО на найвищому рівні щодо гібридних загроз допомогли б досягти двох ключових цілей.

По-перше, це підкреслило б системний аспект цих загроз, що стало б неявним нагадуванням про те, що НАТО – це альянс, заснований на цінностях, в той час, коли деяким членам Альянсу необхідно нагадати про це. Загальнодержавний наступ буде ефективним лише тоді, коли він буде спрямований від авторитарного режиму до демократичного суспільства, відкритість якого є не лише його ціллю, але й зброєю, що використовується проти нього.

По-друге, це дасть змогу розробити кращу контрстратегію протидії гібридним загрозам, яка ґрунтуватиметься на загальній картині та стратегічних цілях супротивника, а не на незалежних зусиллях в окремих сферах.

Беніаміно Ірді – позаштатний старший науковий співробітник Трансатлантичної безпекової ініціативи Атлантичної ради в Центрі стратегії і безпеки ім. Скоукрофта.