Побоюючись конкуренції з Китаєм, Росія заблокувала ініціативи, які могли б перетворити ШОС на ефективну регіональну організацію
Останній саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що відбувся минулого тижня в Казахстані, як завжди, привернув велику міжнародну увагу. Всі стежать за ШОС, тому що кожен намагається побачити в ньому те, чого боїться. Одні побоюються, що Росія і Китай створюють на базі ШОС свій аналог НАТО, інші ж йдуть ще далі і приписують ШОС здатність стати основою нового світового порядку з новими лідерами і без демократичних принципів.
Однак, якщо ви подивитеся на успіхи організації з моменту її першого розширення в 2001 році, то ШОС нема чого показувати. За винятком експансії на все більшу кількість країн і відсутності гучних скандалів. Кожна країна-член ШОС використовує його лише для просування власних зовнішньополітичних пріоритетів. Це шкодить практичній ефективності організації, але додає загрози її міжнародній репутації.
Відповідно до Статуту ШОС, цілі організації, якщо коротко, такі: зміцнення дружби між країнами-учасницями, розвиток багатогранного співробітництва, протидія трьом силам зла (тероризму, сепаратизму та екстремізму), просування прав людини та основоположних свобод відповідно до національного законодавства держав-членів тощо.
Як бачимо, цей офіційний документ не вносить ясності в питання про те, навіщо потрібна ШОС. Це дозволяє різним країнам намагатися використовувати організацію в своїх цілях.
Наприклад, Росія завжди сподівається отримати симпатії від ШОС у своїх зовнішньополітичних авантюрах. У 2008 році тодішній президент Дмитро Медведєв порушив питання незалежності Південної Осетії, у 2014 році на порядку денному від Росії стояло питання визнання Криму, а у 2022 році Москва хотіла домогтися єдиної позиції країн ШОС у голосуваннях ООН щодо війни в Україні.
Подібним чином Китай намагається нав’язати іншим використання своїх ідеологічних конструктів на кшталт «спільноти спільної долі». Казахстан наполягає на тому, що потрібно розвивати транзит і так далі.
На щорічних самітах лідери країн роблять величезну кількість заяв і висувають купу пропозицій, які цитуються новинними виданнями, але майже ніколи не втілюються в реальність. Інституції в рамках ШОС існують і навіть виглядають досить ефектно, але насправді це просто черговий прошарок бюрократії, який, по суті, займається івент-менеджментом.
Наприклад, Ділова рада ШОС представлена як «об’єднання найбільш авторитетних представників ділових кіл країн-членів ШОС». Але за майже 20 років роботи рада не може похвалитися жодним яскравим прикладом співпраці бізнесу країн ШОС, який би виник завдяки її посередництву. Все впирається в проведення заходів.
Ще одним прикладом оболонки від інституту є Міжбанківська асоціація ШОС, яка тільки й робить, що проводить семінари «на актуальні банківські та фінансові теми».
Схоже, що якщо і є робочий інструмент всередині ШОС, то це має бути Регіональна антитерористична структура (РАТС) з офісом у Ташкенті. І дійсно, регулярно допомагає країнам ШОС проводити спільні військові навчання в різних складах. Однак в іншому нічого помітного немає. Ви не чуєте про РАТС, коли теракт скоєно в тій чи іншій країні ШОС, а на сайті можна знайти лише прес-релізи зі співчуттями.
Хоча ШОС не завжди була такою марною. Коли в 1996 році організація була вперше створена у вигляді Шанхайської п’ятірки, вона успішно справлялася з вирішенням територіальних питань між Китаєм і сусідніми країнами колишнього СРСР. Тоді замість того, щоб розформовуватися, з’явилася надія перетворити її на регіональну структуру для налагодження співробітництва між Китаєм та Росією на пострадянському просторі. Але тоді Пекін і Москва вже не могли домовитися.
Думки ШОС
У 2000-х роках ШОС стала першою організацією на пострадянському просторі, де велику вагу мала не тільки Росія (на той момент у неї вже були СНД і ОДКБ), а й Китай. Той факт, що вона носить назву, пов’язану з КНР, а її штаб-квартира розташована в Пекіні, надав додаткового значення ролі Китаю в організації.
Спочатку Пекін намагався перетворити ШОС на робочу структуру з метою реалізації своїх амбіцій у Центральній Азії, головним чином у безпекових та економічних питаннях. У сфері безпеки дійсно вдалося домогтися регулярних спільних навчань країн-учасниць, а також налагодити контакт між високопосадовцями оборонних та правоохоронних органів.
Також результатом роботи ШОС можна назвати вичавлювання військових баз країн НАТО з Центральної Азії. Основними причинами виведення американських військ були внутрішні проблеми в Узбекистані та Киргизстані, але свою роль зіграла і скоординована політика Росії та Китаю.
Але в економіці такого ж рівня взаємодії досягти не вдалося. Росія вперто блокує дві головні ідеї Китаю: створення банку розвитку та зони вільної торгівлі. В результаті Пекін втратив інтерес до розвитку ШОС і почав діяти самостійно. З того часу економічне співробітництво Центральної Азії з Китаєм відбувається в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях», двосторонніх угод і, з недавнього часу, шестистороннього формату «Китай плюс Центральна Азія», в якому Росія відсутня.
У безпековій сфері Пекін також почав обходити ШОС (і, відповідно, Росію) шляхом постачання більшої кількості зброї країнам Центральної Азії, проведення з ними двосторонніх військових навчань (у 2019 році китайське збройне ополчення проводило навчання з кожною з п’яти країн регіону), а також шляхом безпосередньої присутності (розташовані китайські бази народного збройного ополчення, в т. ч. на таджицько-афганському кордоні).
В результаті, на той час, коли Росія почала сприяти розширенню ШОС, Китай вже не цінував організацію настільки, щоб боротися за її ефективність. З 2017 року до ШОС приєдналися Індія та Пакистан, у 2022 році – Іран, а на нинішньому саміті в Астані до ШОС приєдналася Білорусь. Зрозуміло, що такий строкатий набір країн-учасниць ускладнює реалізацію будь-яких починань.
Біля розбитого корита
Сьогодні значно розширена ШОС перетворилася на клуб для лідерів країн, яким більш-менш комфортно спілкуватися один з одним. Але навряд чи це якось змінить реальність, як би країни-учасниці не хотіли переконати світ у протилежному.
Найближчим часом ШОС може розширитися ще більше. Чому б не приєднатися, якщо участь не накладає жодних додаткових зобов’язань. Країни, які вже приєдналися, продовжать використовувати ШОС у своїх вузьких цілях. Наприклад, для держав Центральної Азії важливо мати можливість налагоджувати контакти з високопосадовцями держав-членів ШОС.
Китай використовує ШОС для просування своєї дискурсивної сили, про що свідчать спільні документи, які приймає організація. Вони прослизають крізь терміни, які вкорінені в документах Комуністичної партії Китаю, такі як спільнота спільної долі.
Росія також намагається просувати своє ідеологічне бачення нової місії ШОС, але її нинішня ідеологія не збігається із зовнішньополітичними пріоритетами інших країн-членів. Аж до того, що перед самітом ШОС у Самарканді у 2022 році офіційний Ташкент спеціально спростовував тези російських журналістів про те, що «ШОС – це відповідь Росії НАТО».
Загалом, деградація ШОС є ще одним прикладом того, як безсистемна зовнішня політика Росії знищує російський вплив навіть там, де Москва мала майже монопольну присутність після розпаду Радянського Союзу. Побоюючись конкуренції з Китаєм, Росія блокує ініціативи, які могли б перетворити ШОС на ефективну регіональну організацію. Натомість Москва вирішила опинитися в ситуації, коли китайський вплив у Центральній Азії все одно вкоренився, і вона залишилася з оболонкою інституції, яка може лише зустрічатися та генерувати заголовки гордості.
Автор: Темур Умаров – китаєзнавець і експерт з Центральної Азії. Консультант центру Карнегі.
Джерело: Берлінський центр Карнегі