Повномасштабна війна рф проти України триває понад 2 роки. Та відрізок часу, у якому росія прагнула знищити все українське, набагато більший – мова йде не про роки і навіть не про десятиліття, а століття. Не було такого періоду, коли росія поводила себе миролюбно відносно України, вона завжди мала упередженість до українців та усього українського.
Зокрема, з 1980-х українська мова практично повністю була витіснена з українського кінопрокату: репертуар кінотеатрів УРСР практично весь був російськомовним (так дешевше впливати на всі народи СРСР), стрічки, вироблені на українських кіностудіях, до яких існував україномовний дубляж, демонструвалися переважно в російськомовному варіанті. Так, 1989 року в кінопрокаті УРСР показано 280 нових фільмів, з них лише один демонструвався українською мовою.
Станом на 1980 рік, за даними газети «Культура і життя» фільмофонд України становив 2967 фільмів, з них дубльованих (або тих, що мали оригінальне українськомовне озвучення) українською мовою — 235, основна кількість з яких були стрічки, що випущені раніше.
Таку ж саму інформаційну політику росія провадила і після розпаду СРСР, витісняючи українське кіно та серіали з медіапростору, а свій ринок держава не захищала.
Культура та мистецтво – один із засобів передачі пам’яті про сучасне життя наступним поколінням. І мабуть, один із найяскравіших його засобів, це кінематограф.
А росія не лише прагне знищити кінематографічну спадщину України, а й віднести її до свого культурного надбання, як зазначила Олена Гончарук, голова «Довженко-центру» під час пресконференції «Ризики непрозорості конкурсу до Ради держпідтримки кіно».
Масований обстріл, що стався у понеділок, яскраво демонструє відсутність хоч мізерної кількості людяності у росіян, вони цілеспрямовано знищують як майбутнє України, так і її минуле, прагнуть зупинити розвиток та стерти пам’ять про те, що залишилось в історії.
Інформаційна війна, це російські серіали, які поширюються за допомогою телебачення, і інколи навіть українською мовою.
А так, для успішного витіснення наративів російської пропаганди з інформаційного простору України необхідно суттєве збільшення українського контенту. Важливо, що цей контент має покривати потреби усіх цільових аудиторій, адже вільні “голови”, одразу ж займає росія. Варто лише згадати перші два десятиліття незалежності України, коли начебто радянська епоха пішла, проте росія все одно лишилася в Україні, почавши зросійщення медіапростору підкреслюючи міф про «єдність культур»: адже російське кіно та серіали займали більшу частину ефірного часу на телеканалах.
Росія таким чином створювала позитивний імідж рф в очах українців.
Держава-агресор ніколи не шкодувала грошей на пропаганду, і варто визнати, що це працювало. І для того, щоб протистояти цьому, Україні потрібна наявність якісного українського контенту. Який, безумовно, може створюватись лише за умови прозорого фінансування.
Автор: Софія Ясинчук