Відчуття вразливості і тривоги, викликане зростанням популістських, ультраправих фракцій по всьому світу, нависає над майбутнім самітом НАТО у Вашингтоні.
Лідери провідного військового альянсу Заходу збираються цього тижня у Вашингтоні. Щорічний саміт НАТО відзначає 75-ту річницю блоку, і присутні на ньому глави держав-членів намагатимуться продемонструвати свою колективну рішучість і силу. Але над дискусіями нависає яскраво виражене відчуття вразливості і тривоги.
Привид потенційного повернення колишнього президента Дональда Трампа переслідує багатьох європейських союзників Сполучених Штатів і стає дедалі реальнішим на тлі зростаючого галасу щодо здатності президента Байдена перемогти на виборах. Трамп неодноразово висловлював свою антипатію до НАТО під час свого першого терміну, а під час останніх дебатів відмовився сказати, чи буде він виводити Сполучені Штати з альянсу. Європейські дипломати вже готують плани на випадок непередбачуваних обставин для майбутньої адміністрації Трампа; багато хто сумнівається, що він дійсно вийде з НАТО, але стурбований тим, що Трамп послабить зобов’язання США перед альянсом і підірве трансатлантичну єдність.
Ультранаціоналістичні заяви Трампа та продемонстрована слабкість Байдена під час дебатів стали своєрідним сигналом для іноземних спостерігачів. “Ці вибори роблять більше для дискредитації американської демократії, ніж [президент Росії] Володимир Путін і [президент Китаю] Сі Цзіньпін могли коли-небудь сподіватися”, – написав у соціальних мережах Сергій Радченко, історик зі Школи перспективних міжнародних досліджень Джона Гопкінса. “Мене турбує образ, який проектується на зовнішній світ. Це не образ лідерства. Це образ остаточного занепаду”.
У самій Європі національні і регіональні вибори привели до влади популістські, ультраправі фракції, в тому числі ті, що більш прихильні до Кремля і скептично ставляться до НАТО – хоча в неділю екзит-поли на парламентських виборах у Франції показали, що виборці мобілізуються, щоб відкинути праву, антиіммігрантську партію “Національне об’єднання”. Проте політичні зустрічні вітри по обидва боки Атлантики закручуються навколо зустрічей у Вашингтоні, які відбудуться цього тижня.
“Саміт перетворився зі зрежисованого спектаклю на одну з найбільш тривожних зустрічей сучасності”, – сказав минулого тижня високопоставлений чиновник адміністрації Байдена в інтерв’ю оглядачеві Washington Post Девіду Ігнатіусу.
Війна в Україні неодмінно буде домінувати в цьому процесі. Незважаючи на наполягання Києва та прагнення деяких східноєвропейських сусідів, питання членства України в НАТО не стоїть на порядку денному. Натомість окремі країни НАТО укладають з українцями важливі двосторонні угоди у сфері безпеки і працюють над прискоренням передачі зброї та військової допомоги, оскільки українські війська тримають лінію фронту вже понад два роки після повномасштабного вторгнення Росії.
Дипломати у Вашингтоні усвідомлюють, що Трамп може вирішити припинити військову підтримку Києву, яка вже зазнала дорогої затримки через те, що деякі республіканці в Конгресі місяцями гальмували необхідне фінансування. Вони побоюються сценарію, за якого Білий дім Трампа може мовчки дозволити Росії закріпити свій контроль над незаконно завойованими територіями в Україні, наполягаючи на досягненні миру шляхом переговорів до того, як Київ візьме гору у війні. Саме тому і адміністрація Байдена, і деякі уряди в Європі відчайдушно намагаються “захистити від Трампа” підтримку України в найближчій і середньостроковій перспективі.
“З наближенням можливого повернення Трампа найкращий спосіб забезпечити довгострокову безпеку України – надати їй більше можливостей для реальної перемоги над Росією”, – зазначив мій колега Джош Рогін. “Це означає прискорення постачання систем протиповітряної оборони, винищувачів, ракет більшої дальності, а також допомогу Україні у розвитку власного оборонного виробництва, щоб зменшити її залежність від Заходу”.
На минулорічному саміті НАТО в Литві українське розчарування через неотримання офіційного запрошення до альянсу вилилося в публічну площину і призвело до хаосу на зустрічах. Цього тижня подібної напруженості, можливо, не буде, але деякі прихильники України у Вашингтоні вважають, що Байден повинен зробити більше.
“Зараз у нас є політичне вікно, яке повинно забезпечити більш широке сприйняття вступу до НАТО, – сказав мені Ден Рунде, старший віце-президент Центру стратегічних і міжнародних досліджень. “Це має бути час, коли адміністрація Байдена повинна проштовхнути” заявку України на вступ до НАТО, додав Рунде, який працював за часів президента Джорджа Буша-молодшого, і вказав на спроби Буша сприяти членству України і Грузії в НАТО в 2008 році, які на той час не були підтримані багатьма європейськими колегами Сполучених Штатів.
Не маючи чітких зобов’язань щодо України, офіційні особи НАТО вирішили зосередитися на загальній картині. “У Сполучених Штатах зосереджена чверть світової економіки, але разом союзники по НАТО мають половину світової економіки і половину військової потужності”, – написав у журналі Foreign Affairs Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, який залишає свій пост. “Разом наше стримування є більш надійним, наша підтримка України є більш постійною, а наша співпраця з зовнішніми партнерами є більш ефективною”.
Призначений наступник Столтенберга – колишній прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте – позиціонує себе як лідер альянсу з ясним поглядом і вже закликав європейських колег пристосуватися до будь-якого політичного устрою, який встановиться у Вашингтоні після листопада. “Ми повинні припинити стогнати, скиглити і нити про Трампа”, – сказав Рютте на конференції з питань безпеки на початку цього року. “Я не американець, я не можу голосувати в США. Ми повинні працювати з тим, хто на танцполі”.
Але фонова музика стає дедалі похмурішою. Нове опитування, проведене Європейською радою з міжнародних відносин у 15 європейських країнах, включно з Україною, виявило зростаючий розрив між українцями та європейською громадськістю в інших частинах світу. Відповідаючи на запитання, чим закінчиться війна, майже 60% українців відповіли, що бачать повну перемогу своєї країни, тоді як лише 30% вважають, що вона завершиться дипломатичним врегулюванням у тій чи іншій формі. Якщо віра українців у повну перемогу буде підкріплена новим збільшенням західних озброєнь, то, згідно з опитуваннями, вона тільки зростатиме.
Цей ентузіазм не поділяють багато інших європейців, які в переважній більшості відкидають відправку наземних сил на допомогу українцям і сумніваються в здатності Києва реально виграти війну. “У більшості країн переважає думка, що конфлікт завершиться компромісним врегулюванням, – зазначають автори звіту ЄЦПД Іван Крастев і Марк Леонард. “Отже, коли йдеться про закінчення війни, європейська громадськість висловлює песимізм інтелекту, тоді як українці представляють оптимізм політичної волі”.
Ішан Тарур