В основі Європейської соціальної хартії лежить історичний взаємозв’язок між миром і соціальною справедливістю.
За великим рахунком, визнання прав людини і заклик поважати їх виникли з необхідності, а не з великодушності. Прогрес часто був результатом соціальної боротьби. Стрибки вперед іноді були викликані жахливими подіями – і вірою в те, що, викорінивши їхні причини, такі лиха більше не повторяться.
Це також стосується соціальної політики та визнання соціальних прав. Вони теж були пов’язані зі зміною суспільної парадигми.
Разом з іншими правами людини соціальні права є універсальними, неподільними і взаємопов’язаними. Ця взаємозалежність робить користування деякими соціальними правами передумовою для здійснення інших прав людини. До таких “вхідних” прав належать право на здоров’я, житло, соціальний захист і захист від бідності, а також право на працю.
Повноцінне здійснення соціальних прав у дитинстві та юності, зокрема на освіту, захист від фізичних і моральних небезпек, житло та ліквідацію циклу бідності, є передумовою для реалізації прав людини в подальшому житті. Пастки, пов’язані з дефіцитом соціальних прав, є ще більшими для дівчат і молодих жінок, чиї несприятливі умови можуть поглиблюватися і увічнюватися протягом усього їхнього життя і передаватися з покоління в покоління.
Мир і соціальна справедливість
Ідея суспільного договору вперше сформувалася серед давньогрецьких філософів і пізніше була представлена як альтернатива війні або фактор забезпечення миру. Досягнення у сфері соціальної справедливості часто запобігали несприятливому розвитку подій або кризам, які в іншому випадку вважалися б неминучими. У своїй промові 1946 року британський воєнний лідер Вінстон Черчилль назвав добробут робітників і захист сімей від злиднів частиною “загальної стратегічної концепції” безпеки в Європі та за її межами.
Самозаспокоєність перед обличчям широкомасштабних страждань є ворогом миру. Вже в мирному договорі, укладеному після Першої світової війни, частина XIII – статут Міжнародної організації праці – підтвердила, що загальний і тривалий мир “може бути встановлений лише тоді, коли він ґрунтується на соціальній справедливості”, і що “умови праці, які існують, пов’язані з такою несправедливістю, труднощами і позбавленнями для великої кількості людей, що вони викликають настільки сильні заворушення, що ставлять під загрозу мир і злагоду в усьому світі”. У ній було викладено низку соціальних прав і підкреслено нагальну потребу їхнього забезпечення.
Друга світова війна призвела до “визнання гідності, притаманної всім членам людської сім’ї, та їхніх рівних і невід’ємних прав як основи свободи, справедливості і миру в усьому світі”. У Загальній декларації прав людини 1948 року також зазначено, що “нехтування і зневага до прав людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства”. Підписанти проголосили низку громадянських і політичних, а також економічних, соціальних і культурних прав.
Рада Європи
Рада Європи була створена наступного року. Ця організація з загальноєвропейським покликанням, до якої нині входять 46 держав-членів, цього року відзначає 75-річчя. Рада Європи та європейська післявоєнна архітектура були покликані забезпечити нормативну базу (демократія, права людини та верховенство права) та шлях до інтеграції (економічний та потенційно політичний союз), які б запобігли повторенню минулих катастроф. Черчилль був одним із рушіїв створення цієї організації.
Рада Європи була створена з переконанням, що “прагнення до миру, заснованого на справедливості та міжнародному співробітництві, є життєво важливим для збереження людського суспільства і цивілізації”. Соціальний прогрес був закарбований у статуті організації як наріжний камінь тривалого миру.
Однією з перших ініціатив Ради Європи в цьому контексті була Європейська соціальна хартія 1961 року – аналог Європейської конвенції з прав людини 1950 року, що стосується соціальних прав. Хартія 1961 року була посилена протоколом 1988 року з додатковими правами та переглянутою Хартією 1996 року. Механізм нагляду за виконанням договору, заснований на національних доповідях, був також посилений системою квазісудових колективних скарг.
Значна шкода
З 1980-х років “неолібералізм”, або віра в необмежені ринки, намагався задушити соціальну державу, що розвивалася, і державу загального добробуту. Мантра про “малу державу” завдала значної шкоди широким верствам суспільства. Її наслідки включали формування політики в диктаторських режимах, а також реверс соціального прогресу в демократичних країнах. Одним із підступних наслідків стало зростання нерівності, що загрожувало соціальному миру.
Це колективна відповідальність – засвоїти уроки минулого і не допустити їх стирання з плином часу або спроб переписати чи замаскувати історію. Відповідальність тих, хто має політичну владу, є ще більшою, зважаючи на ризик того, що затушовування минулого може призвести до його повторення. Ми повинні бути уважними до тривожних дзвіночків, викликаних зростанням популізму і нестримним плеканням антисистемних настроїв.
З огляду на злочинний напад Росії на Україну та його жахливі наслідки для дотримання прав людини, Рада Європи організувала свій четвертий саміт у Рейк’явіку в травні минулого року. Глави держав та урядів підтвердили, що “соціальна справедливість має вирішальне значення для демократичної стабільності та безпеки”, і “підтвердили свою повну відданість захисту та реалізації соціальних прав, гарантованих системою Європейської соціальної хартії”.
Політична рішучість
Неодноразове визнання першорядної важливості соціальної справедливості повинно перетворитися на політичну рішучість мінімізувати ризик виникнення криз шляхом енергійного впровадження соціальних прав, гарантованих Хартією. У цьому відношенні слід підкреслити роль Європейського Союзу. Особи, які приймають рішення, повинні покладатися на ті інструменти управління, які забезпечує система Хартії для розробки обґрунтованої політики, що відповідає правам людини.
Соціальні права повинні бути невід’ємною частиною будь-якої реакції на поточну “полікризу” та майбутні кризи. Зміна клімату, ймовірно, матиме глибокий вплив на реалізацію соціальних прав, а отже, може стати фактором стійкості демократії. Право на стале довкілля також узгоджується з міжпоколінним виміром соціальних прав і пов’язаною з ними відповідальністю.
У збереженні бідності є велика відповідальність і ризик. Бідність не є особистим вибором, не є долею і не є непоправною – вона є результатом політичного вибору. Христос Джакомопулос, генеральний директор з прав людини та верховенства права в Раді Європи, заявив у жовтні минулого року: “Люди, які живуть у бідності або під загрозою бідності, не несуть відповідальності за своє становище. Вони також не несуть відповідальності за вирішення проблеми порушення прав людини”.
Додаткові зобов’язання
Європейська соціальна хартія особлива тим, що дозволяє державам-учасницям визначати обсяг моніторингу, якому вони піддаються. Відповідно до послань глав держав і урядів Ради Європи та її Комітету міністрів, держави повинні приділяти подвоєну увагу можливості прийняття додаткових зобов’язань за Хартією. Для одних це може означати ратифікацію переглянутої Хартії та додаткових положень; для інших – прийняття процедури колективних скарг або розширення можливостей національних неурядових організацій подавати колективні скарги.
Існує також значний простір для взаємної підтримки між державами, щоб забезпечити прогрес і вирівнювання соціальних прав. Ці права не є фіксованими, а перебувають у постійному розвитку. Комітет міністрів доручив Європейському комітету з соціальних прав застосовувати Хартію до нових або виникаючих ситуацій, наскільки це можливо, і запропонував міжурядовому органу Хартії внести пропозиції щодо заповнення прогалин, які можуть бути виявлені. Бажано провести широку рефлексію, але захист безпечного і здорового навколишнього середовища є очевидним першочерговим завданням. Крім того, перегляд обмежувальної особистої сфери застосування Хартії – аномалії в міжнародному праві прав людини – є ще не вирішеним питанням.
Майбутня конференція високого рівня у Вільнюсі має стати початком нової ітерації в дискусії про соціальні права та Європейську соціальну хартію, а не її завершенням.
Це третя стаття з нашої серії про Європейську соціальну хартію напередодні Вільнюса
Автор: Ян Маліновський є головою Департаменту соціальних прав Ради Європи та виконавчим секретарем Європейського комітету з соціальних прав. Погляди, висловлені тут, належать виключно автору і не можуть бути жодним чином пов’язані з Радою Європи або будь-якими її органами чи установами.
Джерело: Social Europe, ЄС