Перша стратегія НАТО для південного флангу готується до майбутнього саміту у Вашингтоні. Але потрібні також додаткові витрати в чотирьох конкретних сферах, пише Джейсон Девідсон

На саміті у Вашингтоні наступного місяця реакція НАТО на третій рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну, безсумнівно, приверне увагу членів Альянсу і потрапить у заголовки новин. Зі зрозумілих причин значна частина уваги Альянсу зосереджена на сході і загрозі з боку Москви. Але на Вашингтонському саміті НАТО також подивиться в іншому напрямку – на південь. У Вашингтоні Альянс ухвалить свою першу в історії стратегію для південного флангу. Як і на сході, підривні дії Росії викликають занепокоєння і на південному фланзі НАТО.

У травні НАТО опублікувала тридцятитристорінковий звіт групи експертів про “південне сусідство” Альянсу, до якого входять Північна Африка, Сахель, Близький Схід і Середземне море. У звіті експертів підкреслюється, як нестабільність з цих регіонів безпосередньо впливає на членів Альянсу, і пропонується кілька важливих міркувань, на які варто звернути увагу в той час, коли Альянс завершує у Вашингтоні розробку своєї стратегії для південного флангу. Звіт є чудовим початком і заслуговує на уважне прочитання, але НАТО необхідно здійснити чотири додаткових заходи, якщо вона справді хоче поліпшити ситуацію на південному фланзі Альянсу.

Навіщо дивитися на південь?

Чому НАТО має витрачати час і енергію на стратегію південного флангу, коли перед нею стоїть така очевидна і реальна загроза на сході? Стратегічна концепція НАТО до 2022 року, ухвалена на Мадридському саміті, окреслює дві фундаментальні загрози, з якими стикається Альянс. Стратегічна концепція проголошує, що Росія є “найбільш значною і прямою загрозою” безпеці членів Альянсу, а тероризм є “найбільш прямою асиметричною загрозою” безпеці громадян, міжнародному миру і процвітанню. Як нещодавно зазначила посол США в НАТО Джуліанна Сміт, Росія і терористичні угруповання отримують вигоду і сприяють нестабільності в південних країнах-сусідах НАТО і є головною причиною, чому Альянсу потрібна стратегія південного флангу.

Конкретизація рекомендацій

Російський “Африканський корпус” (наступник “Групи Вагнера” в Африці) скористався нестабільністю в цих регіонах, надаючи бойовиків, інструкторів і матеріальну допомогу в Лівії, Малі, Судані та Буркіна-Фасо. Росія має військово-морську базу в Тартусі, Сирія, і використовує її для плавання своїх кораблів у Середземному морі, створюючи загрозу військово-морській безпеці та морській торгівлі. Нестабільність на Близькому Сході, в Північній Африці та Сахелі також створила середовище, в якому протягом останніх десятиліть поширилися радикальні ісламські терористичні угруповання. Нестабільність в Іраку та Сирії дозволила Ісламській державі Іраку та Аль-Шам (ІДІЛ) встановити значну територіальну присутність у цих країнах. Нещодавні дослідження показують, що Сахельський регіон став глобальним епіцентром ісламського радикального тероризму. Якщо залишити нестабільність у південному сусідстві НАТО без контролю, вона створює можливості для російського втручання і метастазів терористичних груп. Ця нестабільність також породжує інші важливі проблеми для членів Альянсу на південному фланзі: нелегальну міграцію, контрабанду наркотиків, піратство і організовану злочинність, які, своєю чергою, загрожують енергетичній безпеці (особливо після того, як європейські країни відмовились від російських нафти і газу) і морській торгівлі.

На Вільнюському саміті НАТО 2023 року члени Альянсу домовились про “всебічне і глибоке осмислення існуючих і нових загроз і викликів”, що походять з південних сусідів. У жовтні 2023 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг призначив групу з одинадцяти експертів для надання “конкретних рекомендацій щодо формування майбутнього підходу НАТО”.

Оприлюднений 7 травня звіт містить рекомендації, які можна згрупувати в чотири основні категорії.

По-перше, в ньому міститься кілька загальних організаційних пропозицій. Серед них призначення спеціального посланника з питань південних сусідів, періодичний огляд відносин НАТО з південними сусідами і краща інтеграція Центру стратегічних напрямів НАТО – Південь в Неаполі в структуру НАТО задля посилення зв’язку між цим центром і політичним керівництвом Альянсу.

По-друге, у звіті пропонується посилити діалог з південними сусідами і про них, а також посилити співпрацю з відповідними регіональними і міжнародними організаціями. Зокрема, він рекомендує провести спеціальний саміт усіх південних партнерів НАТО (членів Середземноморського діалогу і Стамбульської ініціативи співпраці), започаткувати діалог високого рівня з питань регіональної безпеки і стабільності, а також покращити консультації з Європейським союзом і представництвом Африканського союзу.

По-третє, у звіті пропонується кілька важливих стратегічних комунікаційних заходів, визнаючи, що імідж НАТО в регіоні – частково через російські кампанії з дезінформації – потребує поліпшення. Звіт пропонує постійну ініціативу “Факти заради миру” для боротьби з дезінформацією в південних сусідніх країнах і створення центру з такою ж місією.

По-четверте, у звіті обговорюються сфери, в яких НАТО має розширити свою здатність діяти. Наприклад, НАТО могла б створити постійну місію, яка б займалась тренуванням і розбудовою потенціалу партнерів. НАТО також може посилити співпрацю з партнерами з питань стійкості, яка включатиме інформацію і поради щодо планування стійкості, в тому числі щодо реагування на катастрофи. У звіті також пропонується, щоб НАТО розвивала нещодавні успіхи в боротьбі проти піратства і “визначила подальші сфери співпраці з партнерами в галузі морської безпеки”.

Рекомендації цієї групи експертів є детальними і продуманими. Лідерам країн-членів НАТО варто було б виконати більшість з них, якщо не всі. Але для формування ефективної стратегії на південному фланзі необхідно зробити ще чотири кроки.

Чотири кроки вперед

Оприлюднюючи бюджет на 2024 фінансовий рік, президент США Джо Байден поділився цитатою, яку він приписує своєму батькові. “Не кажіть мені, що ви цінуєте, – сказав він. “Покажіть мені ваш бюджет – і я скажу вам, що ви цінуєте”.

Якщо НАТО справді дбає про розв’язання проблем своїх південних сусідів, то вона повинна бути готова взяти на себе відповідні витрати. Якщо на саміті у Вашингтоні НАТО ухвалить стратегію південного флангу, яка передбачає реальне збільшення витрат на діяльність Альянсу в регіоні, це дасть сигнал Росії і лідерам терористичних угруповань, що Альянс достатньо дбає про південні сусіди, щоб інвестувати туди ресурси. Погодившись на збільшення витрат, НАТО також дасть сигнал урядам країн-членів на південному фланзі і їх громадськості, що Альянс готовий нести витрати на щось інше, окрім оборони свого східного флангу.

Більше того, додаткові витрати Альянсу мають бути зосереджені на чотирьох конкретних сферах:

По-перше, члени НАТО повинні виділити значно більше ресурсів на операцію “Сі Гардіан” і її три завдання, які полягають у сприянні розбудові морського потенціалу з регіональними партнерами, підтримці обізнаності про морську обстановку і підтримці морської контртерористичної діяльності. Усі три завдання є засобами безпосередньої протидії загрозам з боку Росії і тероризму в південних сусідніх країнах.

По-друге, НАТО має взяти на себе зобов’язання щодо проведення добре забезпеченої ресурсами місії з підготовки і розбудови потенціалу для південних сусідів і шукати місцевих партнерів, зацікавлених в отриманні такої допомоги.

По-третє, НАТО має виділити ресурси для створення багатонаціональної дивізії на південному фланзі, яка буде готова до розгортання в разі необхідності і доцільності для врегулювання кризи в регіоні.

По-четверте, на Вашингтонському саміті члени Альянсу повинні взяти на себе зобов’язання збільшити фінансування Робочої програми із захисту від тероризму, яка спрямована на захист і запобігання неконвенційним атакам, таким як атаки на критично важливу інфраструктуру і терористичні атаки із застосуванням нових і проривних технологій.

Якщо члени Альянсу погодяться з цими чотирма рекомендаціями, а також з рекомендаціями групи експертів, вони продемонструють усім сторонам, що південні сусіди становлять для них великий інтерес і що вони здійснюватимуть значущі кроки для поліпшення стабільності в цих регіонах.