У багатьох країнах спорт використовують у політичних цілях. Однак одержимість футболом в угорській політиці виходить далеко за рамки звичайного.
Через 70 років після участі у фіналі – після “Бернського дива” – і одразу після невдалих європейських виборів Віктор Орбан відчайдушно прагне успіху на Євро-2024 у Німеччині. Звичайно, Угорщина – не єдина країна, де футбол тісно переплітається з політикою. Коли прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак призначив наступні загальні вибори на 4 липня, він, можливо, робив ставку на те, що чемпіонат Європи може підігріти націоналістичні настрої і таким чином певною мірою загальмувати широке прагнення до політичних змін. Але футбольна одержимість в угорській політиці виходить за рамки звичайного.
На думку багатьох, перемога Німеччини у фіналі Чемпіонату світу з футболу в Берні 4 липня 1954 року стала “справжнім народженням Федеративної Республіки”, принаймні з точки зору впевненості в собі. Для Угорщини, яка вдруге з 1938 року вийшла до фіналу чемпіонату світу, Берн ознаменував найвищу точку, яку вона більше ніколи не досягала, після чого почався довгий занепад. Коли угорській команді вдавалося обіграти німецьку команду в наступні роки, як, наприклад, у товариському матчі 1985 року, на допомогу їм приходили удача і погана погода. Якою б болючою не була поразка в Берні, вона не викликала жодних негативних почуттів щодо німців, оскільки угорські футбольні вболівальники в основному звинувачували в ній неправильні рішення тренера та англійського арбітра. Сьогодні угорські спортивні журналісти вважають Бундеслігу найбільш угорською з усіх великих футбольних ліг, адже в ній грають Петер Гулачі, Віллі Орбан і Роланд Саллаї, а донедавна ще й капітани національної збірної Адам Саллаї та Домінік Собошлаї. Імена Лайоша Детарі, Габора Кіраші та Пала Дардаї залишаються незабутими серед старших вболівальників деяких німецьких клубів.
Угорці покладають великі надії на цьогорічний літній чемпіонат Європи в Німеччині, адже їхня національна збірна залишається непереможною протягом останніх півтора року. Про поступове зростання футбольної лихоманки в країні свідчить і той факт, що найпопулярнішим іменем для новонароджених хлопчиків у 2023 році став “Домінік” – ім’я капітана команди. Втім, футбол не лише популярний, але й завжди відігравав важливу роль в угорській політиці, ще з болючих 1950-х років. Тоді імітаційний сталінський режим Матяша Ракоші хотів використати успіх національної футбольної збірної на чолі з Ференцом Пушкашем, щоб заспокоїти і умиротворити суспільство під час жорстоких політичних репресій.
Автократичний режим, який Віктор Орбан встановив у прискореному темпі з 2010 року, повернув країну в атмосферу 1950-х років на багатьох рівнях. Під час першого терміну Орбана на посаді прем’єр-міністра з 1998 по 2002 рік перемога Угорщини над Англією в “матчі століття” 1953 року стала темою художнього фільму, в якому головну роль зіграв друг Кароля Еперджеша – Ференц Пушкаш. У 2014 році Орбан вручив нагороду Пушкаша за найкращий гол попереднього року Златану Ібрагімовичу. Він також назвав футбольний клуб у своєму рідному селі Фелчут та його академію іменем героя угорського футболу – ФК “Пушкаш Академія” грає у вищій лізі з 2013 року. А незадовго до виборів до Європарламенту та місцевих виборів Орбан скористався нагодою – на радість багатьом угорцям – презентувати нову книгу про 100-річну історію футболу у Фельчуці, населення якого становить 1 800 осіб.
Все правління Угорської футбольної асоціації складається з олігархів, тісно пов’язаних з Орбаном.
Одержимість Орбана творити історію Угорщини через спортивний успіх досягла кульмінації в олімпійських планах на 2024 рік – кампанії, яка розпочалася, коли парламент, де домінує партія Орбана “Фідес”, обрав колишнього фехтувальника і олімпійського чемпіона 1972 року Пауля Шмітта на посаду глави держави у 2010 році. Однак згодом олімпійська кампанія була збита з курсу молодим ліберальним рухом “Імпульс”. Широка опозиція марнотратному і непрозорому мегапроекту вимагала проведення референдуму, який Орбан програв би в Будапешті в будь-якому випадку, і тому заявка була раптово відкликана. Ще одна спроба подати угорську олімпійську заявку цілком можлива.
Втручання держави у спортивні справи після повернення Орбана до влади у 2010 році було дуже важливим для створення нових владних структур. Будівництво стадіонів стало національною стратегією, починаючи з повної реконструкції великого стадіону “Непстадіон”, який був побудований у післявоєнний період і зараз відомий як “Пушкаш Арена”. Відомі політики Фідесу також зайняли посади в спортивних клубах, наприклад, багаторічний депутат Європарламенту Тамаш Дойч став президентом будапештського МТК. Все правління Угорської футбольної асоціації складається з олігархів, тісно пов’язаних з Орбаном. У 2010 році правляча партія “Фідес” призначила свого голову Габора Кубатова президентом футбольного клубу “Ференцварош”. За цим стояв ледь замаскований намір використати популярність цього топ-клубу в політичних цілях. Зараз “Ференцварош” є беззаперечним лідером угорської ліги з шістьма титулами поспіль.
Коли йдеться про державні витрати на футбольні клуби та академії, рідне село Орбана є одним із найбільших бенефіціарів.
Деіндустріалізація Угорщини в 1990-х роках також призвела до занепаду деяких традиційних футбольних клубів: ціле покоління виросло, не бачивши, як національна збірна змагається на чемпіонатах Європи чи світу, а футболісти звикли грати перед невеликими натовпами. Як наслідок, продажі квитків мало поповнювали бюджет професійних клубів, які натомість мусили покладатися на рекламу, роялті та пожертви від компаній – переважно державних – і, як наслідок, були змушені покладатися на них. Орбан заохотив компанії більше інвестувати у футбол, запропонувавши податкові пільги.
Коли йдеться про державні витрати на футбольні клуби та академії, рідне село Орбана є одним із найбільших бенефіціарів. Фельчут отримав величезний стадіон. Однак ця сільська екстравагантність довгий час залишалася внутрішньополітичною проблемою, аж до минулого року, коли ізраїльську збірну запросили зіграти там два міжнародні матчі через надто високі побоювання щодо безпеки на батьківщині. Цей переїзд став можливим лише тому, що Віктор Орбан і Біньямін Нетаньяху є близькими друзями. Інші дружні зв’язки прем’єр-міністра також мають вплив на футбол. Хоча вже висловлювалася стурбованість тим, що Угорщина продовжує купувати російську нафту і газ, незважаючи на напад Путіна на Україну, з квітня ходили наполегливі чутки про те, що “Газпром” стане спонсором провідного угорського клубу “Ференцварош”.
В Орбаністані великих футболістів золотого віку, особливо 1950-х років, шанують як святих. Незважаючи на це, високі витрати на спорт і, зокрема, на футбол, поки що не призвели до появи гравців, яких можна було б порівняти з ними. Гроші, безумовно, не перетворилися на футбольні успіхи, принаймні, не було створено жодної якісної національної ліги. Тим не менш, ці інвестиції не слід розглядати як повний прорахунок, оскільки їхня мета завжди була іншою: забезпечити політичне домінування. Замість того, щоб прагнути до національної єдності, як це було б в інших країнах, в Угорщині основна увага приділяється партійно-політичному націоналізму.
У всіх країнах рідні спортсмени викликають патріотичні почуття, але в Угорщині вони посилюються набагато сильніше, ніж в інших країнах. Перед грою футболісти співають національний гімн, поклавши руку на серце, і повторюють цей ритуал після гри. Однак тим часом цей обов’язковий сплеск національних почуттів став радше замінником, аніж змістом. Якщо впродовж 20-го століття Угорщина експортувала тренерів світового класу, то сьогодні їх імпортують, як для клубів, так і для національної збірної. Людина, яка стоїть за нинішньою хвилею успіху, – італієць Марко Россі, який став громадянином Угорщини в жовтні минулого року.
Ані клуби, ані національна асоціація не роблять багато для боротьби з насильством і расизмом.
Однак футбольний націоналізм не обов’язково є м’яким і нешкідливим. Ані клуби, ані національні асоціації не роблять багато для боротьби з насильством і расизмом. Хоча УЄФА проводить кампанії і очікує, що національні ліги робитимуть те саме, Угорщина насправді не виконує своїх зобов’язань. І навпаки, ультранаціоналістичні вболівальники завжди можуть розраховувати на захист своєї країни. Перший міністр юстиції Орбана, Іболя Давід, прославилася у 2001 році тим, що сказала: “Я мало що знаю про футбол”, коли її запитали про її думку щодо різних скандалів, у тому числі спалахів антисемітизму. Зіткнення між Німеччиною та Угорщиною в Мюнхені в 2021 році також було чревате скандалом. Незадовго до цього угорський парламент ухвалив закон, спрямований проти інформаційних прав неповнолітніх ЛГБТІК, після чого міська рада Мюнхена та ЛГБТІК-активісти закликали підсвітити мюнхенський стадіон чемпіонату Європи веселковими кольорами на час групового матчу Євро-2020 між двома командами. Європейська футбольна асоціація УЄФА відхилила це прохання, оскільки це було б рівнозначно політичній заяві. УЄФА також ще не прокоментував поточне опитування ARD щодо кольору шкіри німецьких футболістів.
Тим не менш, не УЄФА, а колишня канцлерка Німеччини тривалий час захищала режим Орбана від більш жорстких заходів, навіть попри те, що він підривав верховенство права в Угорщині. Згідно з угорським жартом, Ангела Меркель мала на це три причини: Audi, Mercedes і BMW – три основні автомобільні компанії, які інвестували значні кошти в Угорщину, часто укладаючи спеціальні угоди з Орбаном. Але історія ще не закінчилася, м’яч круглий, і навіть Гарі Лінекер може помилитися. У політиці, як і у футболі, тенденції можуть ламатися і траплятися несподіванки.
Автор: Ласло Андор – генеральний секретар Фонду європейських прогресивних досліджень (FEPS). Він був комісаром ЄС з питань зайнятості, соціальних питань та інклюзивності з 2010 по 2014 рік.
Джерело:IPG–Journal, ЄС