Обіцяючи поступово відмовитися від субсидій на викопне паливо до 2025 року, країни-члени ЄС витрачають на це більше, ніж будь-коли з 2015 року.
Цього тижня в Апулії, Італія, проходить саміт G7, на якому світові лідери вкотре обговорюватимуть питання кліматичного фінансування та “зеленого” переходу. Серед ключових тем порядку денного – зобов’язання, взяте на себе членами G7 у 2016 році, покласти край “неефективним субсидіям на викопне паливо” до 2025 року.
G7 має багату історію обговорення поетапної відмови від субсидій на викопне паливо, підтверджуючи свої початкові зобов’язання на конференціях G20 та ООН з питань зміни клімату. Найсильніше це було підтверджено минулого року на COP28 в Дубаї, де в рамках “глобального підбиття підсумків” всі країни взяли на себе зобов’язання “якнайшвидше відмовитися від неефективних субсидій на викопне паливо, які не спрямовані на подолання енергетичної бідності або лише на перехідний період”.
Три (донедавна чотири) з G7 є основними державами-членами Європейського Союзу, а ЄС – який любить підтверджувати своє глобальне лідерство у сфері клімату – є “неперерахованим” членом G7. Проте, коли мова йде про ЄС, ці неодноразові зобов’язання – це ціла низка невиконаних обіцянок.
Рух назад
Насправді, ЄС не лише не йде в ногу з часом, але й рухається назад, про що свідчить новий брифінг Європейської мережі кліматичних дій (ЄМД). Його бюджет продовжує дозволяти фінансування інфраструктури викопного палива через ключові фонди ЄС, в той час як субсидії на викопне паливо в бюджетах країн-членів на сьогоднішній день є більшими, ніж будь-коли, починаючи з 2015 року.
У 2019-21 роках ми спостерігали помірне скорочення субсидій на викопне паливо, але у 2022 році, після повномасштабного російського вторгнення в Україну, вони зросли більш ніж удвічі. Хоча захист вразливих домогосподарств від нестримного зростання цін на енергоносії був необхідним для запобігання зростанню енергетичної бідності в короткостроковій перспективі, субсидії були недостатньо адресними і не підтримували трансформаційні інвестиції, що приносять користь домогосподарствам з низьким рівнем енергозабезпечення, наприклад, у встановлення теплових насосів або реконструкцію. Таким чином, ЄС та його країни-члени продовжують субсидувати виробництво та споживання тих самих викопних джерел енергії, які спричинили кризу в першу чергу.
Незважаючи на нагальну потребу усунути зовнішню залежність ЄС від викопного газу після російського вторгнення в Україну, субсидії на відновлювану енергетику в ЄС у 2022 році становили 87 мільярдів євро, тоді як викопні джерела отримали 120 мільярдів євро – або 1,38 мільярда на кожен мільярд, виділений на відновлювану енергетику. Згідно з прогнозами Міжнародного валютного фонду на 2023 рік, можна очікувати, що субсидії на викопне паливо в ЄС скоротяться в міру зниження цін на енергоносії, але вони залишаться набагато вищими за рівень 2021 року протягом наступних років.
Крім того, урядам ще належить визначити, що таке “ефективна”, а що – “неефективна” субсидія на викопне паливо. Різниця між прямими та непрямими субсидіями також залишається невизначеною. Відсутність ясності перешкоджає прогресу, оскільки всі такі субсидії фактично перешкоджають переходу на відновлювану енергетику, надаючи викопним видам палива конкурентну перевагу. Вони не лише шкодять планеті, але й приносять непропорційну вигоду багатіям – найбільшим споживачам, не підтримуючи тих, хто цього потребує.
Вирішення проблеми
Нещодавно міністри з питань клімату, енергетики та довкілля країн G7 звернулися до Міжнародного енергетичного агентства з проханням надати рекомендації щодо переходу від викопного палива в енергетичних системах, що не вселяє впевненості в тому, що вони самі добре обміркували цей виклик. Міністри пообіцяли внутрішні плани, політику і дії, відображені в їхніх Національно-визначених внесках, відповідно до Паризької угоди, а також довгострокові стратегії для досягнення “чистого нуля”. Проте дуже мало з цього можна побачити в національних енергетичних та кліматичних планах (НПЕК) країн-членів ЄС. Замість того, щоб субсидіювати проблему залежності від викопних видів палива, фонди ЄС та національні державні витрати повинні бути спрямовані на її вирішення раз і назавжди.
Те, як ми виробляємо, споживаємо і пересуваємося – вся наша економіка – залишається залежною від викопного палива. Без масштабних інвестицій в альтернативи, включаючи відновлювані джерела енергії, практики циркулярної економіки та інфраструктуру для скорочення попиту, припинення субсидій на викопне паливо, заснованих на споживанні, ризикує залишити багатьох людей з важким перехідним періодом попереду, загострити кризу вартості життя та спровокувати протести і недовіру. Таким чином, поетапна відмова від субсидій має відбуватися паралельно з негайним, масштабним збільшенням інвестицій у справедливий перехід, створенням доступних і недорогих альтернатив цим видам палива.
ЄС має відігравати провідну роль у цьому процесі. Серед інших заходів, він повинен забезпечити відсутність підтримки нової інфраструктури викопного палива за рахунок фондів ЄС після 2025 року – наразі газова інфраструктура середнього та нижчого рівня продовжує фінансуватися за рахунок основних фондів, доступних для країн-членів. ЄС також повинен повністю узгодити свої правила щодо “державної допомоги” із зобов’язанням поступово відмовитися від субсидій на викопне паливо до 2025 року і забезпечити, щоб переглянуті НПЕК, подані країнами-членами, містили конкретну дорожню карту для досягнення цієї мети в масштабах всієї економіки, як передумову для їхнього схвалення.
Нарешті, необхідно покласти край надмірному впливу викопних видів палива на процес прийняття рішень в ЄС та державах-членах. Настав час припинити зустрічі урядовців та посадовців ЄС з представниками видобувної промисловості, за винятком випадків, коли це вкрай необхідно для того, щоб законодавці та державні органи могли ефективно регулювати цю галузь і прискорити перехід до Європи, вільної від викопного палива. ЄС повинен відстоювати подібні зобов’язання на міжнародному рівні – починаючи з G7.
Автори: Олів’є Вардакуліас та Джулія Нарді
Джерело: Social Europe, ЄС