Перехід від взаємодії, орієнтованої на безпеку, до ширшої співпраці з державами Кавказу та Центральної Азії наголошує на прагненні Індії до стратегічної глибини.

Історичні зв’язки Індії з Кавказом та Центральною Азією, пов’язані спільною торгівлею, релігійним та культурним впливом і навіть панівними династіями, налічують кілька тисячоліть. В умовах конкуренції світових держав за вплив у регіоні, сьогоднішня Індія також шукає своє місце, і її економічна та зовнішня політика відіграватиме важливу роль у розвитку регіону.

Зокрема, стратегічна 10-річна угода Індії з Іраном про використання порту Чабахар, а також переговори щодо угоди про вільну торгівлю (ЗВТ) з Євразійським економічним союзом (ЄАЕС) демонструють рішучість країни зміцнювати свою економічну та політичну присутність у Євразії.

Від безпеки до економічного співробітництва

Нещодавня історія взаємодії Індії та Центральної Азії була зосереджена на співпраці в галузі безпеки, враховуючи загальне занепокоєння щодо ситуації в Афганістані і, зокрема, поширення релігійного екстремізму. Найпершу офіційну делегацію прем’єр-міністра Нарендри Моді після першого саміту Індія-Центральна Азія у 2021 році очолював радник із національної безпеки країни, а не міністр промисловості та торгівлі. Присутність Індії на двох військових базах у регіоні – авіабазах Фархор та Гісар у Таджикистані – відіграє важливу роль у стратегічному позиціонуванні Індії в Центральній Азії на тлі зростаючої присутності Китаю.

Однак масові збої в глобальній та регіональній торгівлі, спричинені послідовними кризами – COVID-19, падінням афганського уряду, війною в Україні та нападами на судна у Червоному морі – неминуче призвели до переосмислення Індією своїх торгових маршрутів та каналів постачання. Фундаментальною проблемою диверсифікації торгівлі є напружені відносини Індії із сусідніми суперниками Пакистаном та Китаєм, які фактично блокують сухопутні маршрути до країн на захід від кордону Індії. Угода про порт Чабахар терміном на 10 років, підписана з Іраном у травні цього року, дозволить Індії обійти морські вузькі проходи, переміщуючи товари через Іран на Південний Кавказ, до Середньої Азії та Євразії загалом – але куди саме звідти піде індійська торгівля?

Серед безпосередніх бенефіціарів участі Індії у справах Кавказу – Вірменія. Невелика країна, яка не має виходу до моря, Вірменія стикається з аналогічними проблемами у своїй торгівлі: сусідні Туреччина та Азербайджан підтримують прикордонну блокаду з часів Першої карабахської війни на початку 1990-х років. Однак Вірменія зберегла доступ до морської торгівлі через Грузію та Іран і встановила з останнім тісні дипломатичні, економічні та безпекові зв’язки, відкривши шлях для індійських товарів. За останні два роки товарообіг між Індією та Вірменією швидко зріс до 360 мільйонів доларів, чверть якого посідає рекордний експорт індійської зброї та військової техніки, що є ще однією ознакою прагнення Вірменії знизити залежність своєї безпеки від Росії.

Однак розквіт співробітництва у сфері безпеки – не єдина ознака поглиблення двосторонніх зв’язків. Індія експортує фармацевтичні препарати, споживчі товари, обладнання та робочу силу. За останні два роки Вірменія стала свідком безпрецедентного припливу індійських трудових мігрантів у сектори будівництва та послуг країни, що швидко розвиваються.

Проте взаємодія Індії з Вірменією поєднується з інтересами інших гравців, зокрема Азербайджану. Азербайджан не тільки експортує сиру нафту в Індію на суму понад 1,6 мільярда доларів, а й є важливою ланкою Міжнародного транспортного коридору Північ-Південь (INSTC), що з’єднує Індію з Росією через Іран.

INSTC, амбітний мультимодальний маршрут довжиною 7200 км, був задуманий на початку 2000-х років як альтернатива стандартному морському маршруту, що проходить через Суецький канал у бік Середземного моря, але його реалізація значно сповільнилася через санкції проти Ірану, які затримали фінансування та будівництво. Хоча пробні прогони та невеликі поставки справді довели життєздатність маршруту, INSTC залишався значною мірою бездіяльним, допоки війна в Україні й зближення Росії та Ірану не повернули його до центру уваги. Цього року Азербайджан завершив реконструкцію терміналу Астара, а зі завершенням будівництва останньої залізничної лінії Решт-Астара, очікуваної в 2028 році, INSTC почне функціонувати на повну силу.

Початкова угода INSTC також включала три країни Центральної Азії – Казахстан, Таджикистан і Киргизстан. Зокрема, Казахстан залишається найбільшим торговим партнером Індії у регіоні та її основним постачальником урану. Однак, хоча двостороння торгівля між Індією та Казахстаном продовжує зростати, вона залишається лише частиною торгівлі Казахстану з Китаєм, яка у 2023 році досягла рекордного рівня 31 мільярд доларів. У зв’язку зі зміною стратегічного фокусу Казахстану на Середній Коридор, який стає все більш привабливим альтернативним маршрутом, що з’єднує Китай з Європою, східна гілка INSTC, яка проходить через Казахстан і Туркменістан, може потребувати додаткових фінансових і політичних стимулів з боку підтримуючих цей проєкт країн (особливо Росії та Індії).

Індія як балансуюча сила

Така геополітична динаміка визначатиме відносини Індії з іншими країнами Центральної Азії. Через відсутність надлишкових потужностей у будівельному секторі, найближчим часом Індія не зможе запропонувати масивні проєкти інфраструктурного розвитку, подібні до китайської ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI), у регіоні, де проблема сполучення залишається критичною. Індія також не відіграє активної ролі в інвестиційно-важких проєктах в енергетичному секторі Центральної Азії та інших критично важливих галузях, де компанії з країн Перської затоки та Китаю відіграють провідну роль. Незважаючи на деякий попередній успіх в участі в інфраструктурних проєктах у Центральній Азії протягом 2000-х років, існуюча кредитна лінія Індії у розмірі 1 мільярда доларів для розвитку інфраструктури в Центральній Азії залишається невикористаною.

Хоча економічний вплив Індії в регіоні, швидше за все, залишиться обмеженим, вона, проте, може виступати як балансуюча сила, компенсуючи деякі проблеми безпеки регіону за допомогою дипломатичного та обмеженого військового співробітництва. Одним із прикладів такого підходу є регулярні спільні військові навчання з Узбекистаном. Незважаючи на невеликі масштаби, навчання проводяться регулярно вже п’ять років поспіль (з перервою, пов’язаною з COVID), а спільні антитерористичні навчання з Китаєм проводилися лише один раз у 2019 році.

Іншим важливим фактором є те, що, переслідуючи роль лідера так званого Глобального Півдня, Індія зуміла залучити лідерів Центральної Азії до саміту «Голосу Глобального Півдня», нової платформи дипломатичної співпраці.

Тим часом, існуючі галузі економічного співробітництва у життєво важливих секторах можуть ще більше зміцнити та розширити присутність Індії у Центральній Азії. Крім торгівлі сировиною та вуглеводнями, розвиток INSTC або його взаємозв’язок із залізничною інфраструктурою Середнього коридору (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут, або TITR) може стимулювати торгівлю сільським господарством та текстилем, які давно визначені як цікаві галузі для індійської бізнес-спільноти. Більше того, співпраця в інших секторах, таких як охорона здоров’я та цифрові технології може розвиватися незалежно від прогресу INSTC.

Наприклад, існує спільне розуміння того, що співпраця Індії та Центральної Азії в галузі медичної освіти, досліджень, виробництва та навіть медичного туризму має стратегічне значення для двосторонніх зв’язків. Індійські фармацевтичні препарати лідирують в експорті країни на Кавказ та Середню Азію. Індійські гіганти охорони здоров’я можуть отримати додаткову вигоду від вивчення нових кластерів медичного виробництва, таких як Ташкентський фармацевтичний парк або Казахстанська ініціатива розвитку фармацевтичних транспортних вузлів, щоб збільшити свою частку і зміцнити позиції в регіоні.

Світовий досвід Індії в галузі інформаційних технологій, ще одного сектора, визначеного взаємними угодами як галузь плідної співпраці, залишається напрочуд недостатньо використаним. У той час як країни Центральної Азії, такі як Узбекистан та Киргизстан, моделюють розвиток свого ІТ-сектору за зразком швидкого зростання Індії як гіганта аутсорсингу програмного забезпечення, на сьогоднішній день між індійськими та центральноазіатськими ІТ-компаніями мало співробітництва. Частково це можна пояснити міркуваннями, що центри аутсорсингу, що розвиваються в Центральній Азії, природно конкуруватимуть з роллю Індії в цьому секторі. Тим не менш, глибші зв’язки можуть відкрити нові моделі спільного розвитку ІТ, нові ринки на континенті та за його межами, а також принести в регіон капітал і досвід.

Взаємодія між Індією та Іраном в інтересах Індії в Центральній Азії

Тимчасова угода про вільну торгівлю (FTA) між Іраном та Євразійським економічним союзом (EAEU), яка набула чинності у 2019 році, мала істотний вплив на економічні відносини між Іраном та державами-членами ЄАЕС, зокрема Казахстаном. Тимчасова угода про вільну торгівлю призвела до істотного збільшення торгівлі між Казахстаном та Іраном. За підсумками 2022 року товарообіг між двома країнами досягнув $521,4 мільйона, збільшившись порівняно з попереднім роком на 18,3 відсотка. Експорт із Казахстану до Ірану склав 309,7 мільйона доларів, що відображає зростання на 12,5 відсотка, а імпорт з Ірану до Казахстану досяг 211,7 мільйона доларів. Казахстан використовував ЗВТ для збільшення експорту сільськогосподарської продукції, особливо зерна, до Ірану. Нова угода між Іраном та ЄАЕС гарантувала безмитне постачання казахстанського зерна в межах встановлених тарифних квот, сприяючи більш безперебійній торгівлі сільськогосподарськими товарами.

Одним із головних пріоритетів Казахстану в ЄАЕС є розширення міжнародних зв’язків організації з метою подальшого просування багатовекторної зовнішньої політики. Зі вступом Казахстану до ЄАЕС автоматично було накладено низку обмежень на інших зовнішніх акторів розвитку торговельних відносин із країною, що поставили Росію у більш вигідне економічне становище. І на даному етапі економічна присутність Росії в Казахстані зростає, і як для Казахстану, так і для інших членів ЄАЕС, таких як Киргизстан, членство Індії у зоні вільної торгівлі є стратегічно важливим. Розширення членства в ЄАЕС може також підвищити популярність організації серед інших країн Центральної Азії, зокрема Узбекистану та Таджикистану, оскільки вона більше не буде організацією з одним великим гравцем, а матиме більш динамічну та гнучкішу структуру.

Включення Індії до ЄАЕС ще більше зміцнить її геополітичні зв’язки з країнами Центральної Азії, що відповідає індійській політиці «З’єднаємо Центральну Азію», спрямованій на поглиблення економічного, культурного співробітництва та співробітництва у сфері безпеки. Експертні оцінки показують, що ВВП нинішніх держав-членів ЄАЕС значно збільшиться зі включенням Індії, а ВВП Індії може збільшитися на 3 процентні пункти, що підкреслює економічні вигоди угоди. Враховуючи міцні відносини Індії з Іраном, INSTC у цьому відношенні є природним зв’язком і враховує економічні інтереси обох країн.

Однак ці економічні міркування можуть виявитися другорядними порівняно зі стратегічними інтересами Індії щодо забезпечення її майбутнього доступу до джерел енергії, критично важливих матеріалів та міжнародних ринків, необхідних для підтримки зростання країни.

З цього боку доля INSTC, ЄАЕС та інших амбітних проєктів – таких як відродження давно відкладеного проєкту газопроводу Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія (ТАПІ) – продовжуватиме залежати від складної взаємодії міжнародних санкцій щодо Ірану та Росії, ситуації з безпекою в Афганістані та його непростими відносини з сусідами, економічними та політичними інтересами світових держав та регіональних гравців та, найголовніше, власним баченням Індією своєї ролі в регіоні та за його межами.

Висновок: Стратегічний тиск Індії в Центральній Азії та на Південному Кавказі

В умовах геополітичної конкуренції в регіоні очевидно, що багата історія вмілого дипломатичного маневрування Індії продовжуватиме випробуватися на Кавказі та в Центральній Азії. Укладаючи угоду про порт Чабахар з Іраном та ведучи переговори щодо угоди про вільну торгівлю з Євразійським економічним союзом, Індія позиціонує себе для створення життєздатних альтернатив традиційним торговим маршрутам та розширення свого економічного впливу.

Перехід від взаємодії, орієнтованої на безпеку, до ширшої співпраці з державами Кавказу та Центральної Азії наголошує на прагненні Індії до стратегічної глибини. Цей перехід відзначений зростанням торгівлі, зв’язками у сфері безпеки та трудовою міграцією, що демонструє адаптивну та стійку зовнішню політику Індії. Оскільки Індія продовжує визначати свій зовнішньополітичний курс, її економічні важелі, хоч і обмежені порівняно з Китаєм, слугуватимуть балансуючою силою у зовнішній політиці країни. Спільні військові навчання, дипломатичні ініціативи та участь у багатосторонніх платформах, таких як саміт «Голосу глобального Півдня», ілюструють роль Індії як стабілізуючої сили у регіоні.

Майбутнє співробітництво у сфері інформаційних технологій, охорони здоров’я та розвитку інфраструктури, а також амбітні проєкти, такі як INSTC та TAPI, ще більше визначатимуть роль Індії в Центральній Азії. Незважаючи на проблеми, стратегічне бачення Індії та активна дипломатія готові сприяти більш глибоким економічним та культурним зв’язкам, зміцнюючи її статус зростаючого ключового регіонального гравця. Поява нової світової наддержави цілком може стати довгоочікуваною подією для економіки та зовнішньої політики всього регіону.

Джерело — THE DIPLOMAT